Рішення № 62703890, 14.06.2016, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6817/14-ц

Провадження № 2/204/965/16

РІШЕННЯ

Іменем України

14 червня 2016 року м.Дніпропетровськ

Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Тітової І.В.

за участю секретаря Духневича В.С.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

22 лютого 2016 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, у якому позивач просить визнати поважною причиною пропуску строку позовної давності про визнання права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та відновити його, визнати нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку - А1, літня кухня - Б, сарай - В, сарай - Г, погріб - Д, убиральня - Е, колодязь - К, №1,2 - огорожа, І - мостіння, майном без правовстановлюючих документів, що входить до складу спадщини ОСОБА_4, визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку - А1, літня кухня - Б, сарай - В, сарай - Г, погріб - Д, убиральня - Е, колодязь - К, №1,2 - огорожа, І - мостіння, витребувати у відповідача-2 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку - А1, літня кухня - Б, сарай - В, сарай - Г, погріб - Д, убиральня - Е, колодязь - К, №1,2 - огорожа, І - мостіння, шляхом негайного звільнення та передачі ключів від спірної нерухомості позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є донькою ОСОБА_4, а отже має право на спадкування за законом після батька майнових прав та майна. Відповідно до технічного паспорту від 19.05.1976р. користувачем житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_4 Згідно свідоцтва про смерть від 21.05.2002р. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1., причина смерті - рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05.02.2002р. Цим рішення встановлено факт родинних відносин між позивачем, ОСОБА_5 та їхнім батьком ОСОБА_4, в результаті чого видано повторне свідоцтво про народження позивачки від 12.12.2006р., а отже спадкоємцями першої черги є ОСОБА_5 та позивачка. Згідно постанови ДАБК від 25.01.2002р. по адміністративній справі за порушення ч.3 ст.96 КУАП, позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за будівництво споруд у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу, та накладено штраф у розмірі 85грн., який згідно квитанції від 28.01.2002р. оплачено. Враховуючи цю постанову ДАБК від 25.01.2002р., рішенням Красногвардійської районної ради м.Дніпропетровська від 15.02.2002р. №49/6 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, збудований у 1917 році, узаконено та зобов'язано заінтересованих осіб з питання оформлення права власності на домоволодіння звернутися до районного суду. В технічному паспорті від 19.05.1976р. не відображено жодної самовільно збудованої споруди. Тобто, станом до 22.01.1979р. спірна нерухомість не вважалася самовільно збудованою, але згідно чинного законодавства вона такою визнається. До сьогодні рішення суду про втрату права користування житловим приміщенням ОСОБА_4 не приймалося. Проте, правоздатність громадянина припиняється з смертю, таким чином з дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4, вважається таким, що втратив право користування спірним майном. Тобто, до цієї дати ОСОБА_6 не вважається користувачем спірної нерухомості, а отже ОСОБА_7 не мав права отримати прописку у спірній нерухомості і не міг залишати у спадщину власність та оформлювати заповідальний відказ на користь відповідача-2. Під час проведення поточної інвентаризації 23.01.1987р. користувачем спірного майна без правових підстав записано ОСОБА_8 (померла у 2012 році), родинний зв'язок якої із ОСОБА_4 не доведений та не встановлений рішенням суду або іншим відповідним документом. Далі - згідно інформації з адресного бюро, у спірному майні прописаний ОСОБА_7, у якого також родинний зв'язок із ОСОБА_4 не доведений та не встановлений рішенням суду або іншим відповідним документом. На сьогодні фактично володіє спірним майном - відповідач-2, родинний зв'язок якої із ОСОБА_4 не доведений та не встановлений рішенням суду або іншим відповідним документом. Всі згадані особи не мають права на користування, а тим паче, права власності на спірне майно, про що свідчить той факт, що ОСОБА_4 визнаний померлим у 2002р., а отже до ІНФОРМАЦІЯ_1. в ОСОБА_6, ОСОБА_7 і відповідача-2 не було права вчиняти юридично значущі дії щодо вселення, виселення, прописки самих себе. А після ІНФОРМАЦІЯ_1., вселення, виселення, прописка у спірну нерухомість повинні відбуватися з урахуванням норм ЖК України, а саме укладенням договору найму, піднайму житлового приміщення, ордером, доведення перебування на обліку громадян, які потребують житлових умов, рішенням райради, міськради. Таких документів у відповідача-2 немає, оскільки вона обов'язково пред'явила їх міліції. Позивачу невідомо про факт прописки у спірному майні буд-яких осіб, а фактично незаконно володіє майном відповідач-2, тому вона просить витребувати у останньої спірне майно, як від набувача шляхом передачі ключів від спірної нерухомості позивачці. За умови, що ОСОБА_4 є власником спірної нерухомості, він теж втратив право на користування житлом, але це могло відбутися не раніше ІНФОРМАЦІЯ_1., або не раніше визнання права власності на спірне майно. ОСОБА_4 не оформляв документи на належне йому нерухоме майно, не реєстрував його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку. Отже до встановлення юридичного факту смерті ОСОБА_4 - користувача спірної нерухомості, який мав законне право оформити право власності на це майно, оскільки спірна нерухомість не вважалася самовільно побудованою, жодна особа не мала права користування цією нерухомістю, тим паче без встановлення факту родинних відносин. Тому, позивачка просить визнати за нею право власності на спірне майно, як на майно без правовстановлюючих документів, яке входить до складу спадщини ОСОБА_4 При цьому, ОСОБА_5, який є сином ОСОБА_4, тобто теж мав право на спадщину батька - на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, залишив спадщину позивачу, але через описки остання не могла її отримати. Рішенням Красногвардійського районного суд від 26.01.2010р. юридичні факти належності спадщини позивачу встановлені, а отже і ідеальна частка речового права спадщини від ОСОБА_4, згідно черговості належної ОСОБА_5, у спірній нерухомості теж належить позивачу. З грудні 2013 року позивачу стало відомо про вселення до спірної нерухомості сторонніх осіб з дозволу інших сторонніх осіб - відповідач-2, яка вважає себе спадкоємицею нерухомості, без відповідних правових підстав. Уявне спадкоємство відповідача-2 спростовується тим фактом, що успадкувати нерухоме майно, яке не пройшло державної реєстрації - неможливо, а спірне нерухоме майно на сьогодні державну реєстрацію не проходило, підтвердження лист КП «МБТІ» від 18.05.2001р. Також згідно відповіді третьої Державної нотаріальної контори від 06.06.2007р., спадкова справа після ОСОБА_4 не відкривалася, жодних судових рішень про відновлення строку позовної давності про відкриття, прийняття, спадщини або визнання права на спадщину, або визнання права власності щодо спірної нерухомості не приймалося (оскільки позивач обов'язково був би учасником процесу). Вказане підтверджено висновком Красногвардійського РВ ДМУ УМВС ДО від 30.12.2013р. в якому вказано, що за усними поясненнями відповідача-2, вона є володільцем спірного майна отриманого в спадок від батька. Якби у відповідача-2 були наявні будь-які право установлюючи документи на спірне майно, то вона обов'язково пред'явила їх міліції, а ті в свою чергу підтвердили факт існування таких документів у висновку.

Представник позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Відповідач-2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та заперечувала проти їх задоволення.

Представник відповідача-1 у судові засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності не подав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, суд встановив такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Статтею 71 ЦК Української РСР (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини), було встановлено загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), в три роки.

Згідно із ст.80 ЦК Української РСР (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини), закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо суд не визнає причину пропуску цього строку поважною.

Аналогічні норми містяться і в ЦК України.

Згідно з положеннями ст.256 ЦК України (чинною на час звернення позивачки до суду), позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В порядку ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи зміст норми ч.5 ст.267 ЦК України, суд вважає, що до поважних підстав пропуску строку слід відносити лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з відповідним позовом.

Суд доходить висновку, що вказані позивачем та її представником обставини, а саме розгляд у судах справ за заявами позивача про встановлення факту смерті ОСОБА_4 і родинних відносин з позивачем, отримання свідоцтва про народження позивачем, встановлення юридичних фактів переходу спадщини від ОСОБА_9 до позивача, виявлення уявних спадкоємців, створені відповідачем перешкоди у законному оформленні та користуванні спірним майном, звернення до міліції про встановлення цих осіб, час проведення оцінки та технічного висновку щодо спірного майна, є поважними причинами для поновлення їй строку звернення до суду.

З огляду на вищевикладене, оскільки у позивача були відсутні умови для її звернення до нотаріуса для прийняття спадщини, зокрема, документів на об'єкт нерухомості та правовстановлюючих документів на спірні житловий будинок та господарські будівлі, суд доходить висновку що вимоги позивача щодо визнання поважною причиною пропуску строку позовної давності про визнання права власності на вищевказане нерухоме майно та його відновлення є обґрунтованими і вважає за необхідне визнати поважною причиною пропуску строку позовної давності на підставі ст.267 ЦК України.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2015 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року були скасовані.

Вищезазначеними рішенням та ухвалою було встановлено такі обставини.

ОСОБА_4 був користувачем житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, проте за життя належним чином не оформив право власності на це майно.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, який виготовлений 19 травня 1976 року, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 складається з: літ. А1 - житловий будинок, побудований в 1917 році, літ. Б - літня кухня, побудована в 1975 році, літ. В, Г - сараїв, один з яких побудований в 1965 році, літ. Д - погріб, побудований в 1960 році, літ. Е - убиральня, літ. К - колодязь, № 1, 2 - огорожі, літ. І - мостіння (а.с.31-37).

Жодна із зазначених господарсько-побутових будівель та споруд не зазначена у технічному паспорті як самовільно збудована. З огляду на те, що вони побудовані до введення в дію Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 січня 1979 року "Про боротьбу з самовільним будівництвом господарсько-побутових будівель", зазначені споруди не відносяться до категорії самовільних (самочинних), що встановлено Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради від 15 лютого 2002 року за № 49/6 про узаконення будівель під літ.А-1 як житловий будинок, під літ.Б-1 як літня кухня, під літ. В та Г як сараї по АДРЕСА_1 будівлі домоволодіння по АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок (літ. А1), літня кухня (літ. Б), сараї (літ. В, Г) - узаконені (а.с. 40).

20 серпня 2014 року виготовлений технічний висновок щодо відповідності технічного стану приватного житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями і споруди, об'єктом обстеження якого були як житловий будинок (літ. А1), так і господарські будівлі і споруди: літня кухня (літ. Б), сараї (літ. В і Г), погріб (літ. Д), убиральня (літ. Е), колодязь (літ. К), огорожа (№ 1, 2). В результаті технічного обстеження встановлено, що об'єкт обстеження зведений (побудований) без істотних порушень будівельно-технічних норм та правил, стан житлового будинку дозволяє безпечно його експлуатувати (а.с. 56-57).

У технічному паспорті, виготовленому станом на 19 травня 1976 року, користувачем житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_4 (а.с.31-37).

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2002 року, яке набрало законної сили ІНФОРМАЦІЯ_2, був оголошений померлим ОСОБА_4 та днем його смерті вважаться день набрання даного рішення суду законної сили (а.с.30).

Таким чином, ОСОБА_4 вважається померлим - ІНФОРМАЦІЯ_2

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК Української РСР (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ч.1 ст. 529 ЦК Української РСР (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Позивач є рідною дочкою померлого ОСОБА_4, що встановлено рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2002 року, яке набрало законної сили ІНФОРМАЦІЯ_2, і цим же рішенням встановлено, що у померлого є син - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, вищевказані обставини не потребують доказування, оскільки вони встановлені судовим рішенням по вищевказаній цивільній справі, яке набрало законної сили.

ОСОБА_4 заповіту не склав, отже, спадкоємство має відбуватись за законом, а відповідно до ст.529 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини) позивач разом із братом є спадкоємцями першої черги: при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 помер. За життя 10 жовтня 2000 року ним було складено заповіт на ім'я позивачки, який посвідчений Третьою дніпропетровською держаною нотаріальною конторою, зазначена обставина встановлена рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 січня 2010 року, ухваленого у справі за заявою позивачки про встановлення факту належності документа (а.с. 44).

Відповідно до заповіту померлий заповідав усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, щоб йому належало на день смерті, і на що за законом мав би право, позивачу (а.с. 45).

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів випливає, що єдиним спадкоємцем будівель і споруд домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 після померлого ОСОБА_4 є позивач.

Зазначені у технічному паспорті, який виготовлено станом на 19 травня 1976 року будівлі і споруди побудовані не пізніше 19 травня 1976 року (день виготовлення технічного паспорту), для правильного вирішення питання про визнання права на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, слід керуватись Державними будівельними нормами А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та листом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється, що по об'єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто, до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації. Отже, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкоємцем не було отримано правовстановлюючі документи. Зазначений висновок міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року (а.с.210-212).

Згідно із ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

Днем смерті ОСОБА_4 є день набрання рішенням суду про визнання його померлим законної сили 05 квітня 2002 року, то ніхто інший в законному порядку не міг до цього набути його права на володіння об'єктами нерухомості.

Згідно із вимогами ст.9 ЦК УРСР правоздатність громадянина припиняється зі смертю. Отже, під час проведення поточної інвентаризації 23 січня 1987 року ОСОБА_8, яка померла у 2012 року, безпідставно зазначена користувачем спірного майна. Звідси ні вона, ні ОСОБА_7, а також відповідачка ОСОБА_2 не мали права вчиняти юридично значущі дії, зокрема: передавати спірне майно у спадщину, вселення, виселення і прописки самих себе у домоволодінні.

Відповідно до ст.65 ЖК УРСР (1983 року) тільки наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. однак, родинні зв'язки зазначених осіб із ОСОБА_4 не встановлені.

З огляду на вищевикладене, проживання відповідач-2 у спірному домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 є незаконним, відтак воно може бути витребуване у неї відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, отже, право на витребування майна переходить до спадкоємця.

Згідно із ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 ЦК України передбачене, що витребування майна і від добросовісного набувача, відповідно до частини 3 якої якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідності до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, також до вимог про, зокрема, витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Вищезазначене передбачено і вимогами ЦК УРСР (1963 року).

Згідно із ст.144 ЦК УРСР власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.

У відповідності до ч.3 ст.145 ЦК УРСР якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.

Відповідно до ст.150 ЦК УРСР права, передбачені статтями 144-149 цього Кодексу, належать також особі, яка хоч і не є власником, але володіє майном в силу закону або договору.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач є спадкоємцем за законом першої черги, а також враховуючи, що позивач в інший спосіб, крім як звернутись з позовом до суду про визнання права власності в порядку спадкування, не може захистити своє порушене право, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на вищезазначене нерухоме майно в порядку спадкування за законом. Крім того, відповідачем не було доведено наявності жодних прав на спірне нерухоме майно, але вона незаконно ним користується.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд бере до уваги, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір, тому відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України,

у х в а л и в:

Визнати поважною причиною пропуску строку позовної давності ОСОБА_3 для звернення до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та відновити його.

Цивільний позов ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування задовольнити повністю.

Визнати нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку - А1, літня кухня - Б, сарай - В, сарай - Г, погріб - Д, убиральня - Е, колодязь - К, №1,2 - огорожа, І - мостіння, майном без правовстановлюючих документів, яке входить до складу спадщини ОСОБА_4.

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку - А1, літня кухня - Б, сарай - В, сарай - Г, погріб - Д, убиральня - Е, колодязь - К, №1,2 - огорожа, І - мостіння.

Витребувати у ОСОБА_2 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку - А1, літня кухня - Б, сарай - В, сарай - Г, погріб - Д, убиральня - Е, колодязь - К, №1,2 - огорожа, І - мостіння, шляхом негайного звільнення та передачі ключів від спірного нерухомого майна ОСОБА_3.

Стягнути із Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_2 у рівних частинах на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 625 (шістсот двадцять п'ять)грн.26коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 20 червня 2016 року.

Суддя І.В. Тітова