Ухвала суду № 62702508, 10.11.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 675/1381/16-ц

Провадження № 22-ц/792/2047/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Гринчука Р.С.,

суддів: Костенка А.М., Грох Л.М.,

секретар - Гриньова А.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Еталон на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія „Еталон про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності,

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ „Лізингова компанія „Еталон (далі товариство) про визнання договору фінансового лізингу від 19.05.2016 року, №004388 недійсним та стягнення 10000 грн., посилаючись на те, що договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що потягнуло порушення його законних прав та інтересів.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року позов було задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №004388, укладений 19.05.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ „Лізингова компанія „Еталон, стягнуто з товариства на користь ОСОБА_1 10000 грн. сплачених за договором коштів та 1102,40 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ „Лізингова компанія „Еталон просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції було допущено порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи.

Зокрема, суд невірно витлумачив закон та прийшов до помилкового висновку про те, що умови оспорюваного договору лізингу суперечать нормам ЦК України та Закону України „Про захист прав споживачів та порушують права позивача, як споживача послуг.

На думку апелянта, правова позиція Верхового Суду України, на яку суд посилався у рішенні, є незаконною.

В судове засідання сторони не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву, в якій просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно зясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність в умовах спірного договору порушень вимог ЦК України та Закону України „Про захист прав споживачів, які явно несправедливі по відношенню до споживача, яким є ОСОБА_1 Умови договору суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків, а відтак правочин підлягає визнанню недійсним.

Висновок суду є правильним.

Судом встановлено, що 19.05.2016 року між ТОВ „Лізингова компанія „Еталон та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №004388, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування ОСОБА_1 міні трактор „Махіндра 244 вартістю 100000 грн., а відповідач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно умов цього договору.

Відповідно до додатку № 1 вартість предмету лізингу становить 100000 грн.; авансовий платіж 50000 грн.; комісія за організацію (10%) 10000 грн.; комісія за передачу 3000 грн.

На виконання умов оспорюваного правочину ОСОБА_1 19.05.2016 року, до підписання умов договору, сплатив 10000 грн., які були зараховані товариством в якості комісії за організацію.

Всього договір фінансового лізингу містить три додатки, два з яких є графіками сплати лізингових платежів, третій специфікація предмету лізингу.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмету лізингу.

В п .3.4. зазначено, що залежно від наявності у продавця предмету лізингу, вказаного лізингоодержувачем в даному договорі, сам предмет лізингу повинен бути замінений на інший предмет лізингу в обов'язковому порядку. Умови такої заміни та проведення додаткових розрахунків в вказані у додатковій угоді до даного договору.

Відповідно до положень ч.ч. 1,2,3 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, тобто якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язку на шкоду споживача, виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що значна частина умов договору є несправедливими відносно споживача та суперечать загальним принципам, зазначеним в ч.1ст.808 ЦК України, а також положеннямЗакону України „Про захист прав споживачів, оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача /лізингоодержувача/ та виключення такої для лізингодавця.

Так, відповідно до п.п. 3.5, 3.6. договору лізингодавець та продавець несуть солідарну відповідальність перед лізингоодержувачем за зобовязаннями щодо продажу предмету лізингу виключно у випадку вибору продавця предмета лізингу лізингодавцем. Лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем за зобовязанням щодо продажу предмета лізингу.

При цьому відомості про продавця відсутні як в самому тексті договору, так і в додатках.

Статтею 1 Закону України „Про фінансовий лізинг встановлено, що за договором фінансового лізингу особа зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ст. 806 ЦК Українивизначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2ст. 632 ЦК Українизміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 100000 грн., відсоток платежів 50 % від вартості предмета лізингу, щомісячний платіж становить 4166,67 грн., комісійна винагорода лізингодавця за організаційні заходи - 10 % від вартості предмета лізингу (10000 грн.), а комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу - 3 % (3000 грн.).

Згідно з додатком № 2 до договору вартість предмету лізингу становить 10000грн., авансовий платіж 50 %, сума лізингу 50000 грн., викупна вартість 1500грн., відсоткова ставка 12,50 %, комісія 5 % та щомісячний платіж 1256,11грн., а також витрати, які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу після оплати з комісією за передачу трактора у сумі 53000 грн.

Зокрема, у п. 5.4. договору зазначено, що у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмету лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного у додатку № 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає.

Відповідно до п. 8.8. договору коригування розміру лізингових платежів у випадках передбачених цим договором не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу.

Пунктом 8.12 договору передбачено, що в період строку дії даного договору розмір лізингової плати може індексуватися в залежності від зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця.

Як вбачається зі змісту вищевказаної норми а також п.п. 5.4., 8.3., 8.8. договору, розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися в залежності від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, які впливають на вартість предмету лізингу. Проте формули перерахунку не передбачено.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

В п. 8.3. договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (п. 8.4. договору).

В той же час, за договором у позивача відсутні права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у зв'язку із невиконанням договору.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору.

Тому є правильним висновок суду про те, що вищезазначені положення договору свідчать про несправедливість умов, які вказані у п.п. 4, 5, 7, 11, 13 ч. 3ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів, а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача.

Умовами спірного договору, зокрема п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12, 12.13 передбачено обовязок лізингоодержувача сплатити штрафні санкції за невиконання тих чи інших зобовязань, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Всупереч зазначеним положенням у пункті 8.10 договору передбачено, що лізингоодержувач не має права затримувати платежі за даним договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження предмету лізингу.

Таким чином, для визначення умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдають шкоди споживачеві.

Аналізуючи положення договору фінансового лізингу №004388, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ознаки, які вказують на несправедливість по відношенню до споживача, наявні у договорі, а тому договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до положень ч. 1, п. 4 ч. 3, ч. 5, ч. 6 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України „Про захист прав споживачів встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно зі ст. 21 Закону України „Про захист прав споживачів крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що договір фінансового лізингу від 19.05.2016 року, №004388 з відповідним додатками є недійсним, в звязку з чим стягнув з відповідача на користь позивача сплачені ним за цим договором кошти в розмірі 10000 грн.

Відповідна правова позиція висловлена в постановах Верхового Суду України від 11.05.2016 року, №№ 6-65цс16; 6-3020цс15.

Статтею 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Предметом оспорюваного договору фінансового лізингу є надання в користування фізичній особі транспортного засобу (трактора) у строкове платне користування, що вимагає відповідного нотаріального посвідчення цього договору.

Однак договір має просту письмову форму, що свідчить також і про його нікчемність.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верхового Суду України від 19.10.2016 року.

Судові витрати були розподілені судом між сторонами у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Еталон відхилити.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_2 Доповідач Гринчук Р.С.

Категорія № 19