Рішення № 62701148, 10.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/3190/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1600/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Рибалки В. Г. , Бойка В. Б.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 серпня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа начальник виробничого підрозділу «Сумська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_4,

про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

31 березня 2016 року ОСОБА_3 звернулася з вказаним позовом, уточнені вимоги якого обґрунтовувала тим, що на підставі наказів № 19 і № 103/ОС від 17 березня 2016 року її звільнено з посади провідника пасажирських вагонів за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки начальнику виробничого підрозділу було завідомо відомо про заплановану 29 січня 2016 року працівниками Служби безпеки України передачу позивачці для перевезення пакунку з муляжами зброї та вибухових речовин, про вміст якого позивачка не знала та за перевезення якого отримала 30 грн. Вважає, що здійснила послугу перевезення експрес-передачі, гроші за яку були необхідні для використання у виробничих цілях на придбання санітарно-гігієнічних засобів. Крім того, вчинені нею дії не містять складу порушення, передбаченого п. 2 ст. 41 КЗпП України. Зазначає, що після вказаного випадку вона була допущена до роботи і працювала провідником до звільнення, жодних порушень дисципліни не допустила, відповідачем не враховано, що на її утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, а тому просила визнати накази про її звільнення незаконними і скасувати їх, поновити на займаній посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеною прогулу та 20000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано накази начальника виробничого підрозділу «Сумська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 19 від 17 березня 2016 року і № 103/ОС від 17 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 за п. 2 ст. 41 КЗпП України незаконними і скасовано їх.

Поновлено ОСОБА_5 на посаді провідника пасажирських вагонів з 17 березня 2016 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі ПАТ «Укрзалізниця») на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеною прогулу з 17 березня 2016 року по день поновлення на роботі 19 серпня 2016 року в розмірі 29650,88 грн., без врахування платежів у вигляді податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_3 заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 1102 грн. 40 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, в розмірі 5694,53 грн. допущено до негайного виконання.

ПАТ «Укрзалізниця» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та оскаржило його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що звільнення позивачки відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема була отримана згода профспілки, що також визнає ОСОБА_3 у своїй позовній заяві та підтвердженням чого є відповідний протокол № 5 від 01 березня 2016 року. Крім того, якщо місцевий суд вважав, що звільнення позивачки відбулося без звернення до профспілки, то він мав би зупинити провадження у справі та витребувати у профспілки згоду або відмову у звільненні ОСОБА_3 Зазначає про безпідставні висновки суду, що позивачка є одинокою матірю, оскільки відповідного статусу позивачка не має, а рішення про розірвання шлюбу ухвалене після її звільнення.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_6, який підтримав скаргу з мотивів в ній наведених, заперечення на скаргу позивачки ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 01 серпня 2007 року ОСОБА_3 працювала провідником пасажирських вагонів (далекого та місцевого сполучення) резерву провідників 2 групи на умовах строкового трудового договору у виробничому підрозділі «Сумська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 5).

01 серпня 2007 року з нею укладено договір про повну матеріальну відповідальність № 334, згідно з п. 6 якого його дія поширюється на весь час роботи з ввіреними їй матеріальними цінностями підприємства (а. с. 59/зв).

Наказом від 17 березня 2016 року № 19 та наказом (розпорядженням) від 17 березня 2016 року № 103/ОС ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за п. 2 ст. 41 КЗпП України (а.с. 7-9).

Підставою для звільнення стали неправомірні дії ОСОБА_3, що були виявлені 29 січня 2016 року під час проведення Службою безпеки України (далі СБУ) оперативних заходів, спрямованих на недопущення перевезення зброї залізничним транспортом України та недопущення терористичних актів на залізниці. Зокрема, співробітниками СБУ 29 січня 2016 року до вагону № 10 поїзду 19/20 «Москва Харків ОСОБА_7» по станції Смородино була передана для перевезення передача. Провідник пасажирських вагонів ОСОБА_3, яка перебувала на посадці по станції Смородино, погодилася взяти цю передачу та допустила у вагон сторонню особу, щоб залишила її для перевезення в купе, за що отримала винагороду 30 грн., про вміст передачі не цікавилася. На станції ОСОБА_7 передача була видана особі, яка за нею звернулася та виявлено, що вона містила в собі муляжі зброї (корпуса РПГ-5) та вибухових речовин, про що був складений акт (а.с.54) та всі дії були зафіксовані працівниками СБУ на відео.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що відповідач не мав права звільняти ОСОБА_3 з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП України, оскільки позивачка є одинокою матірю, а відтак її звільнення заборонене ч. 3 ст. 184 КЗпП України. Крім того, суд зазначив, що відповідачем не надано доказів згоди профспілки на звільнення позивачки, тому відповідно до ст. 43 КЗпП України звільнення є незаконним.

Проте вказані висновки не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У відповідності до положень статей 21 та 139 КЗпП України, працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору з цих підстав можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника.

Поняття вини сторони трудових правовідносин можна визначити як психічне ставлення до вчинюваної протиправної дії чи бездіяльності, яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні своїх трудових обов'язків, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. В усіх випадках наявності вини спільним і обов'язковим її елементом є усвідомлення особою протиправності свого діяння.

Як роз'яснено в пункті 28 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_7 України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Вчинення корисливих правопорушень, не пов'язаних з виконанням трудових обов'язків, також надає власникові або уповноваженому ним органу право звільнити працівника за п. 2 ст. 41 КЗпП. Зокрема, підставою для звільнення може бути вчинення корисливого злочину або іншого правопорушення не за місцем роботи й у вільний від роботи час.

Розірвання трудового договору з підстав передбачених п. 2 і 3 ст. 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюється.

Таким чином, утрата довір'я може бути не тільки результатом скоєння певних дій, а й такого проступку, який дає підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей може призвести до утрати цих цінностей.

З викладеного вбачається, що при звільненні суд має встановити не лише наявність вини у діях працівника, які стали причиною для його звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, але і обставини вчинення таких дій, тобто обставини порушення чи невиконання покладених на працівника обовязків.

Обґрунтовуючи законність підстав для звільнення, відповідач посилається на порушення ОСОБА_3 вимог Інструкції провідника пасажирських вагонів від 01 вересня 2003 року № 234-Ц, п.п. 3.9.5 п. 3.9 якої забороняє провідникам на шляху прямування, у пунктах формування та обороту допускати у вагон сторонніх осіб, у тому числі безквиткових пасажирів та осіб з надлишковою ручною поклажею.

Крім того, 02 грудня 2016 року на виконання телеграфної вказівки в.о. заступника генерального директора Укрзалізниці від 26.11.2015 року №ЦЗЛ-8/268 з ОСОБА_3 проведено інструктаж щодо заборони прийняття до перевезення залізничним сполученням будь-яких окремих відправлень, крім кореспонденції у відкритому вигляді, недопущення проникнення у вагон сторонніх осіб та про підвищену терористичну загрозу на території України, що підтверджується її особистим підписом в журналі проведення інструктажів з питань попередження актів тероризму в Сумській вагонній дільниці та письмовим поясненням старшого майстра ОСОБА_8

Оскільки обставину допуску у вагон пасажира та проводжаючого з багажем на станції Смородино, як і обставину отримання за перевезення багажу (передачі) 30 грн., ОСОБА_3 визнає, тому вони відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

При цьому доводи сторін з приводу порушення чи дотримання вимог службової інструкції з надання послуг експрес-передачі значення у даному спорі не мають, оскільки предметом цієї послуги є конверт з кореспонденцією, форматом не більше ніж А4 та вагою до 1 кг включно, а не багаж (передача), який перевозила ОСОБА_3

Таким чином, відповідачем доведено наявність у діях ОСОБА_3 порушень посадової інструкції та внутрішніх розпоряджень роботодавця і її вини у цих порушеннях.

Вчинення нею зазначених дій, які могли призвести до значних людських жертв та матеріальних втрат у випадку здійснення нею перевезення не муляжів, а справжніх вибухових речовин і зброї, дали відповідачу підстави для втрати до неї довір'я.

У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд першої інстанції не зясував наявність підстав для звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України, проте дійшов висновків про порушення відповідачем порядку звільнення та заборони на звільнення одинокої матері, чим фактично визнав правомірність застосування відповідачем п. 2 ст. 41 КЗпП України при звільненні ОСОБА_3

Крім того, висновок суду про порушення відповідачем вимог ст. 43 КЗпП України не відповідає як встановленим у справі обставинам, так і вимогам процесуального закону.

Як зазначено вище, не підлягають доказуванню обставини, які визнані сторонами (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Такою обставиною є звільнення ОСОБА_3 з роботи за згодою Первинної профспілкової організації Сумської вагонної дільниці № 3, що нею визнається в позовній заяві.

Таким чином, визнання вказаної обставини сторонами спору за відсутності письмового доказу, який цю обставину підтверджує, а також інших доказів, які б ставили під сумнів дотримання відповідачем вимог ст. 43 КЗпП України при звільненні ОСОБА_3, спростовують висновки суду в частині недотримання відповідачем порядку звільнення.

Не погоджується колегія суддів також і з висновками про порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України при звільнені позивачки.

Так, згідно з вимогами ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_7 України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває в шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України не зясував, чи самостійно позивачка виховує й утримує дітей і дійшов передчасного висновку про те, що вона є одинокою матір'ю.

Наявність судового рішення про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 17 травня 2016 року, тобто після звільнення позивачки, в якому встановлено, що ОСОБА_3 зі своїм чоловіком не проживала однією сімєю з травня 2007 року, а також надана нею довідка з місця проживання, факту виховання дітей без участі чоловіка не підтверджує.

Інші докази, які б підтверджували те, що ОСОБА_3 на момент її звільнення виховувала дітей сама, а також докази на підтвердження статусу одинокої матері (рішення про позбавлення батьківських прав, отримання допомоги одинокій матері, тощо), матеріали справи не містять.

Таким чином, законних підстав для застосування вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України до спірних правовідносин суд не мав.

Отже, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_3 з роботи у зв'язку з вчиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довір'я до неї як працівника, який за своїми посадовими обов'язками відноситься до категорії працівників, які безпосередньо обслуговують матеріальні цінності (на підставі п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України), відповідач діяв відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Оскільки порушення трудових прав позивачки судом не встановлені, тому відсутні законні підстави для їх поновлення.

З огляду на викладене, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, оскільки зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно до п.п. 1, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 в дохід держави слід стягнути 551,20 грн. (за вимогу про стягнення моральної шкоди) за розгляд справи в суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок ОСОБА_3 підлягає компенсації 606,32 грн. та за рахунок держави 1212,64 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.п.1,4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 серпня 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 551 грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 606 грн. 32 коп. на компенсацію судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Компенсувати Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави 1212 грн. 64 коп. на компенсацію судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: