Рішення № 62700133, 14.11.2016, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/826/15-ц

Провадження № 2/515/67/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року. Татарбунарський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Семенюк Л.А.

за участю секретаря Унгурян Т.В.

позивачів ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

представника позивачів - адвоката Дукіна С.В.

представника ПАТ КП «ПриватБанк» Яковлєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання договору іпотеки дому недійсним,

В С Т А Н О В И В:

18 травня 2015 року року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просять визнати недійсним договір іпотеки від 27.05.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», укладений в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № ODTOGA00000035 від 23.04.2008 року, посилаючись на наступне.

23 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір за № ODTOGA00000035. В забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним договором, 27.05.2008 року позивач ОСОБА_1 з відповідачем уклали договір іпотеки дому за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори Одеської області, реєстраційний номер 2603, належного останній на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 21.09.1993 року, та зареєстрованого в комунальному підприємстві «Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в електронному реєстрі від 08.05.2008 року, у реєстраційний книзі 3-134.

Вказаний будинок був придбаний позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за спільні кошти під час шлюбу, тобто є їх спільною сумісною власністю, однак оформлений на позивача ОСОБА_1

Під час шлюбу у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилося двоє дітей: донька - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка на дату укладення договору іпотеки дому (27.05.2008 року), являлась неповнолітньої особою у віці 13 років.

Посилаючись на норми ч.3 ст. 29 ЦК України, яка передбачає, що місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків, а також ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», яка визначає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем, неприпустимість зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень, при відсутності попередньої згоди органу опіки та піклування щодо здійснення батьками правочинів, стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, мають діти, вважають, що укладення договору іпотеки житлового будинку, в якому на той період проживала неповнолітня позивачка ОСОБА_2, впливає на її майнові права (право користування житлом), а тому потребувало обов'язкової згоди органу опіки та піклування. Крім того, вважають, що підставою визнання договору іпотеки недійсним є також відсутність нотаріально завіреної згоди позивача ОСОБА_3 на укладення оспорюваного договору іпотеки.

З урахуванням того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» подав до Татарбунарського районного суду Одеської області позовну заяву про звернення стягнення на іпотечний будинок та вимогою виселить усіх осіб, які у ньому проживають та зареєстровані, з метою захисту своїх майнових прав на житло, позивачі звернулись з даною позовною заявою до суду.

Позивачі в судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомлені про день, час та місце слухання справи (а.с.66), представник позивачів адвокат Дукін С.В. подав заяву про розгляд справи у його відсутність з підтриманням вимог позову в повному обсязі (а.с.62 ).

Представник відповідача Яковлєва О.А. в судове засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце слухання справи, надала заяву про застосування строків позовної давності, оскільки з дати укладення договору минуло три роки та проханням відмовити в позові в повному обсязі (а.с.67).

Згідно з частиною 2 статті 158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. У такому разі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності з вимогами частини 2 статті 197 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступних фактів та відповідних їм правовідносин.

Судом з достовірністю встановлено, що 23 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір за № ODTOGA00000035. На час укладення договору, позивач ОСОБА_3 перебував у шлюбі з позивачкою ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 21.05.2015 року (а.с.11) згідно якого шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був зареєстрований 10.11.1983 року у виконавчому комітеті Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, актовий запис №24. Під час шлюбу у них народилась донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що вбачається із копії свідоцтва по народження серії НОМЕР_2 від 20.10.2000 року (а.с.10).

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1, про що міститься відмітка в копіях їх паспортів (а.с.8,9). Разом з ними, як стверджують позивачі, у вказаному будинку зареєстрована їх донька ОСОБА_9

В забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним договором кредиту, 27.05.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем був укладений договір іпотеки дому за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори Одеської області, реєстраційний номер 2603 (а.с.13-15). Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, позивач передала банку в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, належний їй на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу, зареєстрованим 08.05.2008 року в комунальному підприємстві «Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в електронному реєстрі від 08.05.2008 року, у реєстраційний книзі 3-134 (а.с.16-17).

Листом Татарбунарської районної державної адміністрації від 15.05.2015 року (а.с.12) повідомляється, що згідно даних комп'ютерної бази реєстрації звернень громадян «Дєло 12.0.0», ОСОБА_1 протягом 2008 року не зверталась до голови Татарбунарської райдержадміністрації з питання отримання дозволу органу опіки та піклування для укладення іпотечного договору.

Судом також встановлено, що в провадженні Татарбунарського районного суду Одеської області знаходитьсчя цивільна справа за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звернення стягнення (а.с.18-20), в зв'язку з чим останні звернулись до суду з вказаним позовом про визнання договору іпотеки недійсним.

Вирішуючи питання про правомірність укладення договору іпотеки позивачем ОСОБА_1 без згоди органу опіки і піклування на укладення вказаного правочину, враховуючи інтереси її малолітньої на час укладення договору доньки ОСОБА_2, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 цього кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно житлових приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів тюол дітей.

Згідно зі ст. 177 Сімейного кодексу України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин, вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування житловим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Частиною 1 ст. 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За змістом цієї статті право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Передбачене ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Підставою позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним позивачі зазначили факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, проте не послались на факти порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, не надали суду жодного доказу в підтвердження місця постійного фактичного проживання дитини на момент укладення оспорюваного правочину та жодного доказу про обмеження в праві користування предметом іпотеки на час дії договору. При цьому, судом враховується, що при укладенні договору іпотеки, іпотекодавець надала нотаріусу довідку про відсутність зареєстрованих малолітніх дітей в будинку, що надавало право нотаріусу для посвідчення та реєстрації вказаного договору в реєстрі (п.14.9 договору).

Також суд не приймає до уваги, як необґрунтовані доводи позивачів про те, що ОСОБА_3 не приймав участі при укладенні договору іпотеки та не надавав нотаріально завірену письмову згоду, оскільки вони спростовуються п.35.11 договору іпотеки (а.с.15), в якому зазначено, що цей договір вчинено за письмовою згодою чоловіка іпотекодавця викладеною окремою заявою, яка зберігається в справах нотаріальної контори.

За встановлених обставин, які підтверджуються дослідженими судом належними та допустимими доказами, які узгоджуються між собою, у суду відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного 27.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права користування житлом, малолітньої на час укладення договору, позивачки ОСОБА_2.

Враховуючи, що судом перевірялись вимоги позову по суті спору, у задоволенні яких відмовлено, підстав для відмови у позові за спливом строку позовної давності, відповідно до заяви представника відповідача Яковлєвої О.А., не має, оскільки вказана обставина є окремою підставою для відмови у позові, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України.

Ураховуючи викладене, керуючись ст. 3, 13, 15, 16, 203, 215, 405, 526, 575 ЦК України, ст. 177 СК України, ст. 9 Закону України «Про іпотеку», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 10, 14, 57-61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання договору іпотеки дому недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів с дня отримання копії цього рішення.

Суддя Семенюк