Рішення № 62699847, 07.11.2016, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/795/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Ананьївський районний суд Одеської області в складі: головуючого Дорош В. В. при секретарі Юраш І. О., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Ананьєві справу за позовом ОСОБА_1 до Ананьївського дитячого будинку-інтернат про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

18.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Ананьївського районного суду Одеської області з позовом до Ананьївського дитячого будинку-інтернату про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку із посиланнями на те, що він з 01 лютого 2008 року працював у відповідача в якості водія.

Звільнення вважає незаконним з урахуванням наступного. Дійсно 31 травня 2016 року він з власної ініціативи уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на особливий період до його закінчення або до оголошення рішення про демобілізацію. З цієї дати ,він ОСОБА_1 наказом командира військової частини був зарахований до особового складу військової частини та призначений на посаду водія. Заяву про звільнення його від виконання обовязків водія з копією укладеного контракту він передав відповідачу. Наказом № 4 директора будинку-інтернату від 02 червня 2016 року його звільнено з роботи по пункту 3 статті 36 КЗпП України, який разом із Витягом з наказу та трудовою книжкою отримав 02.07.2016 року. Вважаючи дії керівництва будинку-інтернату не законними, позивач просив суд визнати наказ про звільнення його з роботи незаконним, поновити його на посаді водія,зобовязавши відповідача видати наказ про його тимчасове вивільнення його з роботи з 31.05.2016 року на строк дії Контракту про проходження військової служби та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 травня 2016 року на день ухвалення рішення та зобовязати в подальшому виплачувати відповідача середній заробіток на строк дії Контракту та судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представник ( а.с. 20,21) в повному обсязі підтримали вимоги позову та просили їх задовольнити. В подальшому позивач не заперечував про розгляд справи у його відсутність ( а.с.68 )

Представник відповідача ,згідно доручення ( а.с.19,42,64,67,71,100),в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні повністю посилаючись на те, що ОСОБА_1 добровільно уклав 31 травня 2016 року контракт на проходження військової служби, коли в Україні мобілізація не проводилась, а соціальні гарантії, передбачені ч.3 ст. 119 КзПП України передбачені для осіб, які були призвані ля проходження військової служби в період мобілізації. Та посилалась про більш детально свою позицію викладена в письмових запереченнях ( а.с. 24-28)

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи: копію паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_1В.(а.с.4-5), копію трудової книжки ОСОБА_1В.(а.с.6), копію посвідчення ОСОБА_1В.(а.с.7), копію витягу з наказу №44 від 02 червня 2016 року про звільнення ОСОБА_1В.(а.с.8), копію листа Ананьївського дитячого будинку-інтернату №396 від 29 червня 2016 року(а.с.9), копію поштового конверту(а.с.10), копії контракту про проходження військової служби від 31 травня 2016 року(а.с.11-13, 30-31), копію довідки з військової частини на ОСОБА_1В.(а.с.14), копія заяви ОСОБА_1 від 11 липня 2016 року(а.с.15), довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1В.(а.с.23), копію заяви ОСОБА_1 від 30 травня 2016 року(а.с.29), копію довідки Ананьївського військомату №270 від 31 травня 2016 року(а.с.32), , копію свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4Є.(а.с.97). та інші докази, які сторони вважають за достатніми для розгляду справи по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно ст.60 ч.1,3,4 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як видно з пояснень позивача, представника позивача, представника відповідача та інших письмових доказів по справі, встановлено, та підтверджено, що ОСОБА_1 наказом директора Ананьївського дитячого будинку-інстернат 01 лютого 2008 року був прийнятий на роботу і призначений на посаду водія. Наказом директора Ананьївського дитячого будинку-інтернат ОСОБА_1 звільнено з роботи за пунктом третім ст. 36 КЗпП України з 02 червня 2016 року у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом.

Пунктом третім частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну ( невійськову ) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку ( за контрактом ) або за призовом. Основними видами військової служби є: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період, військова служба за контрактом.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу; військову службу за контрактом під час мобілізації, на особливий період; прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації або введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Поняття особливого періоду наведене у частині першій статті 1 Закону України N 3543-XII «Про мобілізаційіну підготовку та мобілізацію», за правилами якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, особливий період пов'язується, зокрема, із проведенням мобілізації.

Відповідно до ч.3ст. 22 вищевказаного Закону для отримання соціальних гарантій, передбачених законодавством, особа повинна надати роботодавцю заяву,а також документ, що підтверджує мобілізацію (мобілізаційне розпорядження, повістку або розпорядження військового комісара)

Зі змісту цієї норми закону вбачається, що позивач не є особою, прийнятою на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації або введення воєнного стану. ОСОБА_1 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді особи рядового складу 30 травня 2016 року, що зазначено в самому контракті (а.с.30-31 ), тобто поза оголошенням кризової ситуації, що загрожувала б національній безпеці, оголошенням рішення про проведення мобілізації або введенням воєнного стану.

На час укладенням позивачем контракту на проходження військової служби 31 травня 2016 року мобілізація в Україні закінчилась, кризова ситуація в країні не оголошувалась, воєнний стан не вводився.

Таким чином, суд приходить до висновку, що гарантіями, передбаченими статтею 119 КЗпП України «Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обовязків», користуються працівники, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про проведення мобілізації та ( або ) введення воєнного стану, які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом.

В судовому засіданні позивачем не надано достовірних доказів підтверджуючих його обґрунтування позовних вимог, а тому у суду не має підстав згідно встановлених обставин та вимог позивача вважати дії керівництва будинку-інтернату не законними, щодо видачі наказу про його звільнення з роботи, поновити його на посаді водія,зобовязавши відповідача видати наказ про його тимчасове вивільнення з роботи з 31.05.2016 року на строк дії Контракту про проходження військової служби та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 травня 2016 року на день ухвалення рішення та зобовязати в подальшому виплачувати відповідача середній заробіток на строк дії Контракту та судові витрати.

Суд критично ставиться до приєднаних позивачем матеріалів ксерокопії рішень судів та витягів розяснень: лист департаменту з питань праці від 06 вересня 2016 року(а.с.72-73), лист Головного управління держпраці в Одеській області(а.с.75-77), супровідний лист та науково правовий висновок від 14 липня 2016 року(а.с.78-82), супровідні листи, лист щодо дії особливого періоду, та розяснення щодо наявності в Україні ситуації, що загрожує національній безпеці та прав працівників, які прийняті на військову службу за контрактом у 2015-2016 роках, а також витяг з трудового законодавства(а.с.83-90), лист командування військово-морських сил Збройних сил України від 18 жовтня 2016 року(а.с.95-96), які не можуть бути прийняті судом як належними і допустимими доказами при розгляді даної справи по суті, так як вони несуть рекомендовану та розяснювальну інформацію по певним виниклим обставинам, що не відносяться до предмету і суті розгляду даної справи.

При таких встановлених обставинах є всі підстави для не задоволення позову в повному обсязі.

З урахуванням не задоволення позовних вимог витрати залишити за сторонами.

Керуючись ст.ст. 3, 36, 119, 232, 233,235 КЗпП України, Законом України «Про військовий обовязок і військову службу», ст.ст. 10, 11, 60,84, 88, 209, 212-215,224-227,367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ананьївського дитячого будинку-інтернат про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ОСОБА_5

Рішення набуває законної сили "____"____20___р.