Ухвала суду № 62696413, 11.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

11 листопада 2016 року м. Київ К/800/24069/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Пасічник С.С., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги Івано-Франківського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у справі за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Львівської митниці ДФС про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

Івано-Франківський міський центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, в якому просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 22494,21 грн. й, обґрунтовуючи позов, зазначав, що ОСОБА_1, якому виплачено допомогу по безробіттю в сумі 22494,21грн., в судовому порядку поновлено на посаді в органах митної служби, а відповідно до ч.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з роботодавця утримується сума виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі його поновлення на роботі за рішенням суду, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути виплачені ОСОБА_1 грошові кошти, проте, така вимога задоволена не була.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Не погоджуючись з постановленими судами ухвалами, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив останні скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

З урахуванням положень ст.ст.213,214 КАС України, касаційна скарга залишалась без руху у зв'язку із несплатою судового збору із наданням тридцятиденного з моменту отримання копії ухвали строку для усунення недоліків касаційної скарги.

У встановлений судом строк позивач усунув недолік касаційної скарги, сплативши судовий збір.

Разом з тим, дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, у відкритті провадження за касаційною скаргою необхідно відмовити з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України, а також спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

За змістом же частини 4 статті 50 КАС України громадяни України, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1- 4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Частиною 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття" передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Отже, спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому висновок суду першої інстанції про те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, з чим і погодився суд апеляційної інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі №21-770а16.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (а у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, дана касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки не містить належних доводів в підтвердження незаконності постановлених судом першої та апеляційної інстанції рішень, а тому, з врахуванням наведених приписів п.5 ч.5 ст.214 КАС України, не викликає необхідності перевірки судом касаційної інстанції матеріалів справи, що в свою чергу, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Івано-Франківського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у справі за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Львівської митниці ДФС про стягнення коштів.

Додані до касаційної скарги матеріали повернути позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.С. Пасічник