Ухвала суду № 62696350, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Київ К/800/7656/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року

у справі №820/9600/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Х"

до Державної фіскальної служби України,

Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Х" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної фіскальної служби України, (далі - Фіскальна служба), Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Інспекція), в якому просило:

- визнати протиправними дії Інспекції щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період липень 2015 року, додатків №№ 1 і 5 до неї, а також податкових накладних від 30 червня 2015 року № 31001, №31002, від 21 липня 2015 року № 21001, від 31 липня 2015 року №31001;

- зобов'язати Інспекцію прийняти та зареєструвати датою фактичного отримання податковим органом податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період липень 2015 року та додатків № № 1 і 5 до неї Товариства;

- зобов'язати Інспекцію прийняти та зареєструвати датою фактичного отримання податковим органом податкові накладні Товариства (код 37365100) від 30 червня 2015 року № 31001, №31002, від 21 липня 2015 року № 21001, від 31 липня 2015 року №31001.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року залучено в якості другого відповідача Державну фіскальну службу України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року, адміністративний позов Товариства задоволено частково: визнано протиправними дії Фіскальної служби щодо неприйняття податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за звітний податковий період липень 2015 року та додатки № 1 і №5 до неї; визнано податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за звітний податковий період липень 2015 року та додатки №№ 1 і 5 до неї такими, що подано Товариством у день її фактичного отримання Фіскальною службою 20 серпня 2015 року; визнано протиправними дії Фіскальної служби щодо неприйняття податкових накладних Товариства від 30 червня 2015 року № 31001, №31002, від 21 липня 2015 року № 21001, від 31 липня 2015 року №31001 та вирішено вважати податкові накладні такими, що прийняті та зареєстровані в реєстрі податкових накладних з 15 серпня 2015 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Фіскальна служба подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем засобами електронного зв'язку на електрону адресу Інспекції подано податкову декларацію за звітний податковий період липень 2015 року, додатки №№ 1 і 5, які отримані Фіскальною службою 20 серпня 2015 року, а також податкові накладні від 30 червня 2015 року № 31001, №31002, від 21 липня 2015 року № 21001, від 31 липня 2015 року №31001, які отримані Фіскальною службою 15 серпня 2015 року. Вказані документи доставлено до Фіскальної служби, проте у прийнятті декларації та у реєстрації податкових накладних відмовлено. Як зазначено в квитанціях , в документах виявлено помилки, а саме: "не укладено договір про визнання електронної звітності".

Задовольняючи частково позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили із того, що дії Фіскальної служби не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, адже під час судового розгляду не підтвердилися ні обставини неукладення договору про визнання електронних документів, ні припинення його дії.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 49.15 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Відповідно до пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

За змістом пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Таким чином, податковий орган може відмовити платнику податків у прийнятті його звітності лише в разі недотримання пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено обставин недотримання позивачем названих положень.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Пунктом 9 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 (далі - Порядок), визначено, що причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є:

1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної;

2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами;

4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року);

5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Таким чином платнику податків може бути відмовлено у прийнятті податкової накладної у випадках, передбачених пунктом 9 Порядку.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджується, що такі обставини відсутні.

Посилання відповідача на те, що наявні помилки при поданні звітності та декларації, що полягають не укладенні договору про визнання електронної звітності, під час судового розгляду не підтвердилися.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази та що встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та Інспекцією 04 лютого 2015 року укладено договір про визнання електронних документів № 040220151, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), податних платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу (а.с.48-50). Відповідно до наявної у матеріалах справи копії квитанції № 2, вказаний договір податковим органом прийнято за реєстраційним номером 9010416740 (а. с. 52).

В матеріалах справи відсутні докази, які підтвердили б обставину розірвання вказаного договору, а відповідачем не наведено підстав, що могли би слугувати підставою для розірвання такого договору.

З урахуванням наведеного попередні судові інстанцій дійшли юридично правильного висновку про безпідставне не прийняття податковими органами декларації та податкових накладних, які позивач направляв засобами електронного зв'язку.

Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вийшли за межі позовних вимог та визнали податкову декларацію, додатки до неї, а також податкові накладні такими, що подані Товариством у день їх фактичного отримання Фіскальною службою.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності не прийняття податкових накладних та декларації з додатками.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України та суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін О.В. Вербицька

Н.Є. Маринчак