Ухвала суду № 62696165, 14.11.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Ястребова Л. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року справа №805/2952/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Гаврищук Т.Г., Жаботинської С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року в адміністративній справі № 805/2952/15-а за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому, просив скасувати рішення Державної міграційної служби України № 278-13 від 05.06.2014 року про відмову у наданні йому статусу біженця та зобов'язати відповідача переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у справі № 805/2952/15-а позов задоволено в повному обсязі. Скасовано рішення Державної міграційної служби України №з 278-14 від 05.06.2014 про відмову у визнанні ОСОБА_1, громадянина Кот д'Івуару, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано відповідача переглянути рішення про відмову позивача у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі. Апелянт наголошує на тому, що позивачем не доведено, що його повернення в країну походження реально загрожує його життю та свободі, і що така ситуація виникла внаслідок переслідування його за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. На теперішній час відсутній військовий конфлікт, який загрожує життю прихильників ОСОБА_3, що проживають у м. Абіджані. Наполягає на правомірності своїх дій.

Сторони до суду не прибули.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Згідно п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п. 13 ч. 1 цієї статті.

Відповідно до п. 13 цієї ж статті особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 зазначеного Закону, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Республіки Кот д'Івуар. В останнє прибув в Україну легально в лютому 2011 р.

16.01.2014 року позивач звернувся до Завідувача сектору по роботі з біженцями і соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Донецькій області із заявою про надання йому статусу біженця внаслідок задоволення скарги на рішення щодо відмови визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с. 80).

Рішенням Державної міграційної служби України № 4-14 від 31.01.2014 року зобов'язано Головне управління ДМС у Донецькій області повторно розглянути заяву громадянина Кот д'Івуару ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з врахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС України (т. 1 а.с. 82).

Наказом ГУ ДМС України в Донецькій області від 13.02.2014 року №19 зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вищевказаного рішення ДМС України, прийняти на оформлення документи громадянина Кот д'Івуару ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с. 85).

Висновком ГУ ДМС України в Донецькій області від 12.05.2014 року про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, встановлено, що позивач не навів реальних фактів, які б свідчили про обґрунтованість його побоювань. Також, в даному висновку зазначено, що об'єктивна інформація про ситуацію Кот д'Івуар і також не підтверджує обґрунтованість побоювань заявника повертатись до дому (т. 1а.с. 115-124).

Рішенням Державної міграційної служби про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 05.06.2014 року №278-14 відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» підтримано висновок Головного управління ДМС у Донецькій області та відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону відсутні (т.1, а.с. 131).

24.06.2014 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №3/3-1148 (т. 1 а.с. 129).

Суть спору полягає у правомірності рішення Державної міграційної служби України № 278-14 від 05.06.2014 року.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується доводами апеляційної скарги, у самому висновку ГУ ДМС України в Донецькій області стосовно визнання або відмови у визнанні позивача біженцем, який став підставою для прийняття оскаржуваного рішення ДМС України, наведено, що обставини справи заявника містять суперечливі факти та потребують більш детального визначення для з'ясування чи існують побоювання, які можна віднести до громадянина Кот д'Івуара ОСОБА_1, як особи, що бажає уникнути ситуації, чреватою небезпекою переслідування та вбивства. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначене дає підстави суду зробити висновок про поверхневий та неповний розгляд заяви позивача, без з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття правильного та обґрунтованого рішення та безпідставність й необґрунтованість тверджень відповідача щодо відсутності у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування в країні походження.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не були враховані наявні у справі позивача відомості щодо розправ, вбивств та насилля, здійснюваного в Кот д'Івуарі солдатами Forces по відношенню до людей, пов'язаних з політичною партією ОСОБА_3. Належність батька позивача до найближчого оточення усунутого президента ОСОБА_3 підтверджена належними доказами та не викликало сумнівів. Територіальним управлінням відповідача у висновку, який став підставою для прийняття оскаржуваного рішення, за основу була взята інформація щодо ситуації в країні походження позивача, яка не має суттєвого значення для прийняття зваженого і правильного рішення (інформація про часткове відкриття магазинів, підприємств бізнесу тощо).

Як встановлено судом першої інстанції у докладі Генерального секретаря про операції ООН в Кот д'Івуарі від 24.06.2011року та резолюції Ради Безпеки, прийнятої на 6591-му засіданні від 27.07.2011року, зокрема, зазначено, що лояльні до ОСОБА_3 особи, найманці та військовослужбовці із складу сил оборони та безпеки продовжували бойові дії в районі Йопугон. Здійснювалися серйозні порушення прав людини та були знайдені місця масових захоронень. Із району поступали повідомлення про сутички між підрозділами FRCI та лояльними ОСОБА_3 ополченцями та найманцями, а також про випадки насильства по відношенню до цивільного населення в західній та південно-західній частинах. В ході бойових сутичок мали місце серйозні порушення норм міжнародного гуманітарного права та стандартів в області прав людини, вчинялись вбивства та викрадення цивільних осіб, насильницькі зникнення, акти вимагання, насильства на сексуальному ґрунті, грабежі. В Дуєкує та прилеглих селищах були вбиті декілька сотень людей. Державне радіо та телевізійне агентство Кот д'Івуара продовжувало транслювати породжуючі ненависть програми та підбурювати до насильства. В резолюції Ради безпеки від 27.07.2011року констатовані факти злодіянь, серйозних порушень прав людини, внесудові страти, свавільні арешти, викрадення людей, акти помсти, сексуальне та тендерне насильство, що мали місце в Кот д'Івуарі протягом 2011року.

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 цього ж Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

За таких обставин, коли відповідач належним чином не перевірив доводів позивача щодо подій у Кот д'Івуара, та того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та зобов'язання відповідача переглянути рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Доводи відповідача стосовно врахування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 02.08.2016 у справі 805/1292/16-а з аналогічного питання не приймаються судом до уваги, оскільки в даному випадку оскаржується інше рішення міграційної служби.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не довів суду правомірності своїх дій, як то передбачено ч.2 ст.71 КАСУ, а суд першої інстанції повною мірою дослідив усі обставини справи і ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211.212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної скарги, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у справі № 805/2952/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Л.В. Ястребова

Судді: Т.Г. Гаврищук

С.В.Жаботинська