Ухвала суду № 62696065, 14.11.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

14 листопада 2016 рокуСправа № 808/3433/16 м. Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича

третя особа Державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа Державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення суми відшкодування до переліку вкладників ПАТ «Банк «Михайлівський» у розмірі 190 000,00 грн. по договору банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-015-000245215, укладений між ПАТ «Банк «Михайлівський» та позивачем, який має право на відшкодування гарантованої суми за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

зобов'язати відповідача надати до Державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 190 000,00 грн. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позивачу за договором банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» від 20.05.2016 №980-015-000245215.

Відповідно до частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Розглянувши і дослідивши матеріали адміністративного позову, суд приходить до висновку, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно пункту 7 вказаної правової норми суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Частиною другою статті 4 цього Кодексу передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно частини першої статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Отже, розгляд справ здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України лише у разі, якщо за предметом спору та його суб'єктним складом справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Разом із тим, навіть якщо позовні вимоги заявлені до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, але відповідач у спірних відносинах не здійснював владних управлінських функцій відносного заявника, такий спір не має сукупності ознак справи адміністративної юрисдикції, і не повинен розглядатись і вирішуватись адміністративним судом. При цьому, процесуальним законодавством може бути передбачено інший порядок судового вирішення спорів за участю органу державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

В пункті 6 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про стягнення заробітної плати.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства, на спори, які виникають під час ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суд зазначає, що згідно інформації, яка є загальновідомою та загальнодоступною (розміщена на сайтах Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року та строком на два роки.

Отже, суд враховує ту обставину, що даний спір виник саме на стадії ліквідації (банкрутства) банку.

За таких обставин, на думку суду, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства згідно правил підсудності, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Вказаної правової позиції дотримується колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 по справі № 826/2043/15 та від 15.06.2016 по справі № 826/20410/14.

Частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх суддів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, згідно з частиною шостою статті 109 КАС України суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що розгляд даних позовних вимог має здійснюватись за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України, що належить до компетенції відповідного господарського суду.

За приписами пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі.

Частиною другою статті 7 вищезазначеного Закону встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

До позовної заяви позивачем додано квитанцію № 0.0.646780023.2 від 07.11.2016, згідно якої позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1 102,40 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що сплачений судовий збір у сумі 1 102,40 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 109, 160, 165 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа Державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1 102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні 40 копійок).

Роз'яснити позивачу що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали (якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, то в 5-денний строк з дня отримання цією особою копії ухвали) апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак