Рішення № 62695595, 08.11.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.11.2016 Справа № 905/2471/16

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Осадчої А.М.

за участю помічника судді Сотір Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РемБудСервіс" м. Маріуполь Донецької області

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" м. Маріуполь Донецької області

про стягнення грошового боргу у розмірі 30270,24 грн., 3% річних у розмірі 8510,68 грн., пені у розмірі 7805,30 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 17.09.2016 року

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

20.08.2016року шляхом направлення поштового відправлення Товариство з обмеженою відповідальністю РемБудСервіс м. Маріуполь Донецької області (далі ТОВ РемБудСервіс) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь (далі ПрАТ МК Азовсталь) про стягнення грошового боргу у розмірі 30270,24 грн., 3% річних у розмірі 8510,68 грн., пені у розмірі 7805,30 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.08.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі №905/2471/16. Розгляд справи відкладався, строк розгляду справи продовжувався.

08.11.2016року позивач надав суду письмові пояснення, з яких вбачається, що в резолютивній частині позовної заяви помилково зазначено про стягнення суми грошового боргу, оскільки з самого тексту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача пеню, інфляційні нарахування та 3 % річних за неналежне виконання зобов'язання за договором, тому в резолютивній частині позовної заяви замість стягнення суми грошового боргу слід вважати вірним стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3%річних.

Оскільки за текстом позовної заяви, згідно розрахунку позовних вимог, вбачається, що сума 30270,24 грн. є саме сумою інфляційних нарахувань, відповідач надавав заперечення щодо порядку розрахування цієї суми як інфляційних нарахувань, суд приймає заяву позивача щодо наявності помилки та розглядає позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 30270,24 грн., 3% річних у розмірі 8510,68 грн. та пені у розмірі 7805,30грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідності до умов договору підряду №40/130 від 02.12.2014року позивачем належним чином виконано взяті на себе зобовязання виконано ремонтно-будівельні роботи на обєктах УПЦ УП та РП відповідача, відповідні акти підписано, виставлено рахунки для оплати виконаних робіт, проте вказані рахунки відповідач у порушення умов договору сплатив зі значним запізненням.

На підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору підряду №40/130 від 02.12.2014 року, додатку №1 до договору: графік виконання ремонтно-будівельних робіт на обєктах УПЦ УП та РП ПАТ МК Азовсталь підрядною організацією ТОВ РемБудСервіс, актів приймання виконаних підрядних робіт за травень 2015року від 29.05.2015 року №5358, №5358/1, №5443, №5520, рахунків-фактури №СФ-0000004, №СФ-0000005, №СФ-0000006 від 29.05.2015 року, виписок з особового рахунку з 01.01.2013року по 31.12.2015 року, з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року, договору-доручення про надання правової допомоги від 15.06.2016 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1551 від 12.11.2003 року, акту приймання-передачі виконаних робіт від 20.07.2016 року, платіжного доручення №132 від 21.06.2016 року, податкових накладних №4 від 29.05.2016 року, №5 від 29.05.2016 року, №6 від 29.05.2015року, додатку №2 до договірної ціни №65: локальних кошторисів №4236/3, №4043/2, №4043/5, №4043/4, №2512, №2508, №4245/2, №4245, №4783, №4043/3, №4626, №1013, №949, №1000, №2410, №4236/1, №4236/4, №4236/3-1, №4724, №4380, №4638, №4597, №4534, №4522, №4486, №3053, №4630, №4828, №4236/2, №1000/1, №4984, відомостей ресурсів до локальних кошторисів, довідки управління статистики у м. Маріуполі №04-15/379 від 13.06.2016року, довідки №MPL-52/309 від 02.03.2016 року, виписки з ЄДРПОУ, Статуту підприємства.

В якості правового обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ РемБудСервіс посилається на ст.625 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України),ст.ст. 1,15,44,48 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У клопотанні, яке надіслано на електронну адресу суду 05.09.2016року та отримано через канцелярію суду 09.09.2016 року, відповідач зазначає, що відповідно до п. 15.2 договору, оскільки майнові вимоги у спорі не перевищують еквівалент 10000доларів США (з урахуванням обмінного курсу на дату виникнення вимог) спір має бути передано на розгляд третейського суду внаслідок наявності в укладеному між сторонами договорі третейського застереження, провадження у справі має бути припинено на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України.

На підтвердження викладених у клопотанні обставин відповідач надав суду належним чином засвідчені копії витягу є ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомостей з ЄДРПОУ, Статуту підприємства, курсу долару США у липні 2016 року, постанови ДАГС від 08.07.2015 року у справі №908/1937/15-г, постанови ВГСУ від 09.07.2015 року.

У письмових поясненнях, які отримані судом 05.10.2016 року, позивач не погоджується з доводами відповідача про передачу спору на вирішення третейського суду та застосуванням приписів п. 15.2 договору, оскільки сума основної заборгованості відповідача перед позивачем більше еквіваленту 10000,00 дол. США, неустойка, інфляційні нарахування та проценти річні від простроченої суми основного боргу є правовими наслідками порушення грошового зобовязання та не є основним грошовим зобовязанням.

У відзиві на позовну заяву ПрАТ МК Азовсталь висловлені заперечення по суті заявлених позовних вимог, а саме, відповідно п.4.1 договору оплата виконаних робіт здійснюється на підставі підписаних Замовником актів КБ-2в з додатками на основі наданих Підрядником рахунків та податкових накладних, а докази підписання та передачі відповідачу пакету документів, що визначені у п.п. 2.3,4.1,8.4 договору позивач суду не надав, що унеможливлює ствердження позивача про наявність прострочки виконання грошового зобовязання. Відповідач зазначає, що позивач припустився помилок при вирахуванні періоду нарахування, який застосовує, оскільки початок відрахування строку, протягом якого грошове зобовязання повинно бути виконане, згідно приписів ст. 253 ЦК України слід вираховувати з 02.06.2015року, граничною датою оплати буде 04.08.2015року (в якості банківських днів не повинні враховуватись вихідні дні). Відповідно, прострочка має місце з 05.08.2015року.

Крім того відповідач у відзиві, у разі відмови у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі, просить зменшити суму штрафних санкцій максимально на 80%, з посиланням на приписи ст.233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 83 ГПК України посилаючись на факт знаходження підприємства у зоні проведення антитерористичної операції, збитковість діяльності підприємства, заборгованість державного бюджету по відшкодуванню ПДВ, додаткові фінансові витрати повязані з оплатою середньої заробітної плати робітникам призваним на військову службу.

На підтвердження вимог клопотання надав суду копії: наказів №532 від 12.14.2015року, №605 від 25.12.2015року, балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.03.2016року, звіту про фінансові результати за І квартал 2016року, довідок про прийом машин, що належать відповідачу, до Збройних сил України, Державної прикордонної служби України, актів списання ТМЦ на витрати повязані з відновленням обєктів після військових дій, розпорядження про направлення працівників до вимушеного простою.

Ухвалою суду від 06.10.2016року у відповідності до приписів ст. 38 ГПК України зобовязано Головне управління ДФС у Донецькій області надати належним чином засвідчену копію податкової декларації з ПДВ відповідача за травень 2015 року з додатком №5; довідку з відомостями стосовно включення податкових накладних №4, №5, №6 від 29.05.2016року до податкового обліку відповідача за травень 2015 року.

31.10.2016 року від Головного управління ДФС у Донецькій області надійшов лист, в якому останнє повідомляє, що ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" перебуває на обліку в СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС, у зв'язку з чим немає можливості надати витребувану інформацію; ТОВ "РемБудСервіс" перебуває на обліку в Жовтневому відділенні Маріупольської ОДПІ. Відповідно до даних ІС "Архів електронної звітності" ТОВ "РемБудСервіс" в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкові накладні від 29.05.2015 року №4, 5, 6 на адресу ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" на загальну суму 521119 грн., у т. ч. ПДВ 104223,80 грн.

Відповідач у письмових поясненнях, які отримані судом 25.10.2016року, підтвердив факт відображення податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за травень 2015року на підставі отриманих податкових накладних позивача №4,5,6 від 29.05.2015року, надав копії вказаних накладних.

У письмових поясненнях, які отримані судом 20.10.2016року та 07.11.2016року позивач зазначає, що зобов'язання, передбачені п. 4.1 договору ним виконані, про що свідчить те, що відповідач підписав відповідні акти без заперечень та врахував податкові накладні від 29.05.2016 року №4, 5, 6 в податковій декларації з ПДВ за травень 2015року. Вказані податкові накладні відповідач міг отримати лише в пакеті документів з рахунком та актом виконаних робіт КБ-2. З банківських виписок, наданих позивачем, також вбачається, що оплата відповідачем здійснювалася відповідно до рахунків. Позивач просить відмовити у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки випадок несвоєчасного виконання грошових зобовязань з боку відповідача не є винятковим, у провадженні суду є, крім цієї, інші справи, повязані з несвоєчасним виконанням грошових зобовязань, відповідач недобросовісно користується своїм монопольним становищем на ринку, примушуючи підрядників до укладання договорів з значною відстрочкою платежу, систематично порушує строки оплати виконаних робіт.

У судове засідання 08.11.2016 року представник позивача з'явився, підтримав заявлені позовні вимоги, просить їх задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання 08.11.2016 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у спосіб, передбачений чинним процесуальним законодавством.

Обізнаність відповідача про призначені судові засідання підтверджується повернутими на адресу суду рекомендованими повідомленнями про вручення поштової кореспонденції останньому. Крім того, в матеріалах справи наявна позиція відповідача стосовно заявлених позовних вимог з наданими на її підтвердження доказами, тому суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності у судовому засіданні уповноваженого представника відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ст. 80 ГПК України, суд відмовляє у його задоволенні виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 55 ОСОБА_2 України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 64 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України.

Юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно правової позиції, що викладена у рішенні Конституційного суду України у справі № 9-зп від 25.12.1997року, частину першу статті 55 ОСОБА_2 України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 ОСОБА_2 України не може бути обмежене.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

За приписами ст. 124 ОСОБА_2 України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про третейські суди" третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції відповідно до ст.125 ОСОБА_2 України.

Здійснення третейським судом функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст. 2 та ст. 3 Закону України Про третейські суди, є здійснення ним не правосуддя, а третейського розгляду спорів між сторонами у цивільних та господарських правовідносинах у межах права на захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних та господарських правовідносин, передбачених ст.55 ОСОБА_2 України.

Частиною 1 статті 12 ГПК України передбачено вичерпний перелік спорів, підвідомчих господарським судам України. Згідно із ч. 2 ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.

За змістом ст. 2 Закону України Про третейські суди, третейська угода це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду.

Крім того, для звернення до третейського суду необхідна наявність волі обох сторін. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. До господарського суду сторони таке звернення не надавали.

Як вбачається з п. 15.2 договору підряду №40/130 від 02.12.2014 року, сторони узгодили, що у разі, якщо спори та розбіжності, які виникли у зв'язку з даним договором чи відносно його укладення, зміни, порушення, розірвання, недійсності не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється у відповідності з матеріальним правом України наступним чином: спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10000дол. США за основною сумою заборгованості, вирішуються у господарських судах України; спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 дол. США за основною сумою заборгованості вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група", рішення якого є остаточним та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами у строк, вказаний в рішенні.

Відповідно, приписи п.15.2 договору застосовуються у разі наявності між сторонами майнового спору за основною сумою заборгованості.

Предмет позовних вимог у справі №905/2471/16 - стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 30270,24 грн., 3% річних у розмірі 8510,68 грн. та пені у розмірі 7805,30грн.

При цьому дані нарахування здійснені внаслідок прострочення оплати основної заборгованості в сумі 625343,30грн. (з урахуванням її сплати частками), яка на час звернення до суду є сплаченою у повному обсязі.

Згідно п. 1.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Таким чином, оскільки предмет спору не пов'язаний зі стягненням основної заборгованості, а будь-який інший порядок вирішення спорів третейським судом, зокрема, тих, що виникають не у зв'язку з майновим спором за основною заборгованістю, сторони у договорі не передбачили.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши представлені в порядку статті 43 ГПК України докази, вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог встановив наступне.

02.12.2014 року між юридичними особами: ПАТ МК Азовсталь (Замовник) та ТОВ РемБудСервіс (Підрядник) укладено договір підряду №40/130, за умовами п. 1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник зобовязується на свій ризик виконати в порядку та на умовах даного договору ремонтно-будівельні роботи на обєктах УПЦ УП та РП в обємі, передбаченому затвердженими Замовником кошторисами.

Згідно Статуту відповідача найменування ПАТ МК Азовсталь викладене як Приватне акціонерне товариство МК Азовсталь у звязку із зміною типу товариства.

Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що ціна робіт за договором складає 639870,00 грн. без врахування ПДВ. Крім того, Замовник сплачує ПДВ за ставкою 20%, що діє на момент укладення договору у розмірі 127974,00 грн. Всього вартість робіт за договором з врахуванням ПДВ складає 767844,00 грн. Ціна робіт визначається кошторисами з урахуванням договірної ціни за обсягами (обєктами, етапами, видами) робіт, які є невідємною частиною договору (додатки №8, 9, 10, 11).

Строки виконання робіт за даним договором, а також їх окремих обємів (обєктів, етапів, видів) визначаються графіком виконання робіт, який оформлюється у вигляді додатку та є невідємною частиною даного договору (додаток №1, п. 2.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог статутних документів сторін про необхідність надання згоди на укладення органами управління сторін, що мають відповідні повноваження (за наявності таких вимог). З моменту підписання даного договору всі переговори, що йому передували, переписка та угоди, повязані з предметом даного договору, втрачають силу. Даний договір діє до 31.05.2015року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобовязань (в тому числі гарантійних) за даним договором (п.п. 16.4, 16.5 договору).

Сторонами договору підписані в якості невідємних частин останнього графік виконання ремонтно-будівельних робіт на обєктах УПЦ УП та РП, локальні кошториси №4236/3, №4043/2, №4043/5, №4043/4, №2512, №2508, №4245/2, №4245, №4783, №4043/3, №4626, №1013, №949, №1000, №2410, №4236/1, №4236/4, №4236/3-1, №4724, №4380, №4638, №4597, №4534, №4522, №4486, №3053, №4630, №4828, №4236/2, №1000/1, №4984. Копії означених документів містяться в матеріалах справи.

Положеннями статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору як угоди (правочину) є сукупністю визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обовязки, що складають зміст договірного зобовязання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зі змісту спірного договору вбачається, що у відповідності до вимог статті 181 ГК України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма його істотними умовами щодо: предмету договірного зобовязання, обєму робіт, а також їх вартості та строку виконання, відповідальності за порушення його умов.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсними не визнаний.

Відтак, в силу положень статті 629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Здійснивши аналіз узгоджених сторонами пунктів договору, суд вважає, що укладений договір за своєю правовою природою є договором підряду, а тому спірні правовідносини за правилами абзацу другого частини 1 статті 193 Господарського кодексу України регулюються відповідними нормами зобовязального права і глави 61 Цивільного кодексу України.

Приписами частини 1 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою закону належною підставою для виникнення у замовника обов'язку оплатити виконану виконавцем роботу за договором відповідно до чинного законодавства є прийняття замовником виконаних робіт, підтверджене відповідними доказами.

Порядок здачі-приймання виконаних робіт визначено у розділі 8 договору, а саме, не пізніше одного робочого дня з моменту виконання всіх робіт за даним договором чи за окремими обсягами (обєктами, етапами, видами), Підрядник направляє Замовнику повідомлення у письмовій формі про їх закінчення. Якість виконаних за даним договором робіт повинна відповідати вимогам відповідних ДСН, ГОСТ (ДСТУ), ТУ, СНіП, ДБН, паспортам, сертифікатам і т.п., проектній та технічній документації на обєктах робіт, переданій підряднику. Приймання робіт після закінчення здійснюється Замовником після отримання ним повідомлення Підрядника у відповідності з п. 8.1 даного договору. Приймання виконаних робіт здійснюється на території Замовника. Зобовязання зі складання та оформлення актів КБ-2в з додатками покладається на Підрядника. Належним чином оформлені оригінали актів КБ-2в з додатками передаються Замовнику в семи екземплярах після підписання та скріплення печаткою кожного їх екземпляру Підрядником з вказанням у адресній частині реквізитів даного договору. Замовник зобовязаний протягом пяти робочих днів з моменту отримання актів КБ-2в з додатками здійснити огляд результатів виконання робіт Підрядником та за відсутності недоліків прийняти їх, підписавши надані Підрядником акти КБ-2в. Якщо при прийманні результатів виконання робіт будуть виявлені недоліки, сторони керуються п. 4.5 даного договору.

29.05.2015 року сторонами договору підписані акти приймання виконаних підрядних робіт №5358, №5358/1, №5443, №5520 за травень 2015 року на загальну суму 625343,30грн.

Вищенаведені акти підписано уповноваженими особами Замовника та Підрядника за відсутності заперечень стосовно обсягу виконаних робіт або їх якості, скріплено печатками підприємств. Акти містять посилання на договір, що беззаперечно свідчить про їх підписання саме на виконання договору підряду №40/130 від 02.12.2014 року. Акти підписані сторонами, складені у встановленій формі КБ-2в.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження виявлення недоліків у виконанні робіт.

Виходячи з викладеного, підписані між сторонами акти є належними та допустимими доказами факту виконання позивачем прийнятих на себе зобовязань за договором.

У статті 526 ЦК України зазначено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ч.1 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

З аналізу наведеної норми слідує, що за загальним правилом обов'язок замовника зі сплати підряднику обумовленої в договорі ціни в повному обсязі виникає після остаточної здачі йому результатів роботи.

Як передбачено п. 4.1 договору оплата Замовником виконаних робіт здійснюється поетапно (кожного місяця) протягом 45 банківських днів з дати підписання Замовником актів КБ-2в з додатками на основі наданих Підрядником рахунків та податкових накладних. Оплата Замовником виконаних Підрядником робіт здійснюється в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника, вказаний в даному договорі (п. 4.2 договору).

Підрядником на виконання умов п. 4.1 договору виставлялись рахунки на оплату виконаних останнім робіт №СФ-0000004 (сукупний за актами №5443, 5358) на суму 544191,60грн., №0000005 (за актом №5358/1) на суму 10832,40грн., №0000006 від 29.05.2015 року (за актом №5520) на суму 70318,80грн.

Доказів направлення рахунків та податкових накладних на адресу відповідача матеріали справи не містять.

Одночасно, за приписами частин 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ОСОБА_3 фінансів України від 30.05.11 р. № 31-08410-07-27/13794, за своїм призначенням рахунки (рахунки-фактури) не відповідають ознакам первинного документу, оскільки їм не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження чи дозвіл на проведення господарської операції, а носять виключно інформаційний характер.

Таким чином, рахунок-фактура призначений для інформування особи у якої існують зобов'язання по його сплаті про суму до сплати, розрахункові реквізити отримувача коштів та інші дані, необхідні для здійснення оплати. Саме з такою метою рахунок передбачений договором.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити виконані роботи.

Означена правова позиція міститься також у постанові Верховного суду України від 20.09.2009року у справі №37/405.

Опосередковано факт отримання рахунків відповідачем підтверджується посиланням на рахунки при здійсненні оплати виконаних робіт в графі «призначення платежу» платіжних доручень.

Також матеріалами справи, підтверджується факт отримання відповідачем та включення до податкового обліку за травень 2015 року податкових накладних №4, №5, №6 від 29.05.2016року, які складені позивачем за наслідками господарських операцій з підписання відповідних актів.

Заперечення відповідача, що у порушення п.4.3, 8.5 договору позивач не надав останньому додатків до актів не приймаються судом оскільки за відсутності означених документів відповідач не мав би можливості належним чином прийняти роботи, оцінити їх обсяг, перевірити обсяг використаних матеріалів. Тоді як, роботи за актами прийняті відповідачем без заперечень, роботи останнім сплачені, будь-яких листів з приводу відсутності додатків до договору матеріали справи не містять.

Вираховуючи строк зобовязання по оплаті виконаних робіт, що передбачений сторонами у п. 4.1 договору - оплата Замовником виконаних робіт здійснюється поетапно (кожного місяця) протягом 45 банківських днів з дати підписання Замовником актів КБ-2в (29.05.2015року) суд враховує наступне.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.(ст.254 ЦК України).

Банківський день - це робочий день, протягом якого банк здійснює банківські операції у системі електронних платежів національного банку України, позначається календарною датою як проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, повязані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електрон них платежів національного банку України, за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків (філій) у територіальному управлінні на ту саму дату.

Згідно ст.67 Кодексу законів про працю у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Оскільки державні свята Трійця та ОСОБА_2 України, які є вихідними днями, у 2015році припали на 31.05.2015року та 28.06.2015року - неділю, відповідно вихідні дні перенесені на 01.06.2015року та 29.06.2015року.

Відповідно, перший банківський день, з якого слід розпочинати нарахування, 02.06.2015року.

Таким чином, строк виконання зобовязання по оплаті виконаних робіт розпочався з 02.06.2015року та закінчився 04.08.2016року, як наслідок, прострочка виконання грошового зобовязання має місце з 05.08.2015року.

Як вбачається з наданих позивачем виписок з банківського рахунку відповідачем з посиланням на договір та відповідний рахунок здійснено оплату виконаних підрядних робіт:

-17.08.2015року в сумі 50000,00грн. за рахунком №0000006

-21.09.2015 року в сумі 60000,00грн. за рахунком №0000006

-05.10.2015 року в сумі 50000,00грн. за рахунком №0000004

-26.10.2015 року в сумі 50000,00грн. за рахунком №0000004

-02.11.2015 року в сумі 100000,00грн. за рахунком №0000004

-29.12.2015 року в сумі 20000,00грн. за рахунком №0000004

-25.03.2016 року 50000,00грн. за рахунком №0000004

-25.04.2016 року 50000,00грн. за рахунком №0000004

-04.05.2016 року 75000,00грн. за рахунком №0000004

-10.05.2016 року 120342,80грн. за рахунком №0000004

Таким чином, відповідачем здійснена переплата за рахунком №0000006, яка врахована позивачем у погашення заборгованості за рахунками №0000004, №0000005.

Будь-яких заперечень щодо порядку зарахування здійснених оплат відповідач суду не висловив.

З огляду на співпаданння дати підписання актів, як наслідок співпадання строку оплати виконаних робіт, порядок зарахування здійснених оплат не є істотним для вирішення спору по суті.

Як наслідок, суд вважає за доцільне не розмежовувати здійснені відповідачем оплати за кожним рахунком окремо, а арифметично вираховувати з загальної суми заборгованості.

Згідно розрахунку позовних вимог (арк. справи 30-33, 159-160, том1) позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст.625 ЦК України інфляційні витрати за період серпень 2015року травень 2016року, 3% річних за період з 01.08.2015року по 13.05.2016року (282дні з 01.08.2015року), пеню за період з 01.08.2015року по 01.02.2016року.

Зі змісту статті 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобовязанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само 3% річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності та незалежно від вини відповідача, оскільки неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від його виконання.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем свого грошового зобовязання, позивач мав підстави для нарахування вказаних сум.

Згідно розділу 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Однак позивач припустився помилки при визначенні періоду прострочення виконання зобовязання, не врахувавши, що прострочення має місце з 05.08.2015року.

Щодо розрахунку інфляційних нарахувань суд зазначає, що вірним періодом нарахування у місяцях є вересень 2015року - квітень 2016року (повні місяці, в яких наявна заборгованість), при цьому сума, на яку нараховуються інфляційні повинна визначатись з урахуванням всіх оплат, здійснених у відповідному місяці.

Здійснивши за допомогою Інформаційно пошукової системи Ліга розрахунок інфляційних втрат за вказаний період з урахування здійснених оплат у відповідних місяцях, суд прийшов до висновку, що сума інфляційних нарахувань складає - 25613,41 грн. (за рахунком №4 за вересень 2015 року на суму 504510,40 грн., за жовтень 2015 року на суму 404510,40 грн., за листопад 2015 року на суму 304510,40 грн., за грудень 2015 року - лютий 2016 року на суму 284510,40 грн., за березень 2016 року на суму 234510,40 грн., за квітень 2016 року на суму 184510,40 грн., за травень 2016 року на суму 109510,40 грн., за рахунком №5 за серпень 2015 року - квітень 2016 року на суму 10832,40 грн.) з врахуванням дефляції, що була у жовтні 2015 року.

Здійснивши у означений спосіб розрахунок 3% річних за період з 05.08.2015року по 13.05.2016 року, суд прийшов до висновку, що їх сума складає 8144,43 грн.

Приймаючи до уваги відсутність клопотання зацікавленої сторони, суд у відповідності до вимог ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, не вбачає законних підстав для виходу за межі позовних вимог, тому стягненню підлягають інфляційні нарахування у розмірі 30270,24грн. (в межах заявлених позовних вимог) та 3% річних в сумі 8144,43 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями, згідно зі ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п. 10.2 договору у випадку порушення строку оплати виконання робіт Змовник сплачує Підряднику пеню в розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня.

Як передбачено в п. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки позивачем доведено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань, він мав право на нарахування пені за період з 05.08.2015року по 05.02.2016року.

Як вбачається з відповідного розрахунку пеня нарахована позивачем за період з 01.08.2015року по 31.01.2016року, тобто, невірно визначена початкова дата нарахування.

Здійснивши розрахунок пені за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" за вірний період з 05.08.2015року по 31.01.2016року (кінцева дата вказана позивачем у розрахунку) з урахуванням здійснених оплат, суд приходить до висновку, що сума пені складає 7487,55 грн.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це встановлений законом строк, у межах якого особа, право якої порушено, може вимагати примусове здійснення або захисту свого цивільного права або інтересу шляхом звернення із позовною заявою до суду.

Згідно з ч.1 ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 Цивільного Кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Наведене зумовлює обов'язок суду перевірити доводи, викладені в заяві, на предмет існування цивільного права та факту його порушення.

Судом встановлено, що правомірним є період нарахування пені з 05.08.2015року по 31.01.2016року, тоді як ТОВ РемБудСервіс звернулось до суду згідно штемпелю пошти на конверті 20.08.2016року, тобто з пропуском строку позовної давності в один рік за період нарахування з 05.08.2015року по 19.08.2015року.

Нормами ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідач не звертався до суду з заявою про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності в частині наведеного періоду, що за приписами ст. 267 ЦК України унеможливлює застосування судом такого строку.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд максимально зменшити стягувану суму штрафу на 80% від суми, що підлягає стягненню, посилаючись на те, що м. Маріуполь, на території якого підприємство здійснює свою діяльність, входить до зони проведення антитерористичної операції, що значно ускладнило здійснення господарської діяльності підприємства, в результаті пошкодження залізничного сполучення - основного джерела постачання сировини, відповідач опинився під загрозою зупинки своєї діяльності, ускладнилася логістика поставок. У відповідача мали місце додаткові витрати на поновлення об'єктів інфраструктури, труднощі при здійсненні платежів. До Збройних Сил України було передано значну кількість транспортних засобів, що також негативно вплинуло на господарську діяльність підприємства. У зв'язку зі зниженням обсягів виробництва на підприємстві, персонал переведено на неповний 32-годинний робочий тиждень. Також негативний вплив на виробничий процес чинить заборгованість держави перед відповідачем по сплаті бюджетного відшкодування ПДВ. Крім того, відповідач несе додаткові витрати по сплаті заробітної плати робітникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Розглядаючи дане клопотання відповідача суд виходить з наступного.

Пунктом 2 статті 233 ГК України передбачено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пункт 3 статті 83 ГПК України надає право суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 відповідно до статей 107, 112 ОСОБА_2 України уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Наказом голови Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначені такі райони антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07.04.2014 року.

Отже, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Входження міста Маріуполь, в якому здійснює господарську діяльність відповідач, до складу Донецької області є загальновідомим фактом та не потребує доведення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у пункті 20 якого значиться м.Маріуполь.

На підтвердження складного фінансового стану підприємства відповідач надав суду належним чином засвідчені копії:

-наказів №532 від 12.11.2015 року, №605 від 25.12.2015 року, розпорядження №467 від 29.03.2016 року, №483 від 30.03.2016 року, №508 від 01.04.2016 року, №1201 від 01.03.2016 року, №1295 від 07.03.2016 року, №1369 від 11.03.2016 року, №220 від 05.04.2016року, №178 від 10.03.2016 року, №1681 від 01.04.2016 року, №538 від 14.04.2016року, №227 від 04.04.2016 року, які свідчать про переведення працівників підприємства на неповний 32 годинний робочий тиждень, та вимушений простой у діяльності підприємства;

-балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.03.2016 року, звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2016 року, що свідчать про збитковість діяльності підприємства;

- довідок про прийом майна, що належить ПрАТ "МК "Азовсталь", до Збройних Сил України Маріупольським ОМВК, актів на списання витрат №№63, 26, 77, 28, 33, 3, за січень 2015 року від 15.01.2015 року, за березень 2015року, за лютий 2015 року від 11.02.2015 року, за березень 2015 року від 23.03.2015 року, за квітень 2015 року, від 27.03.2015 року, за лютий 2015 року, №4 від 31.12.2014 року, які підтверджують факт вилучення транспортних засобів підприємств для потреб Збройних сил України та здійсненні заходи по ремонту майна, яке було зруйноване в ході проведення АТО.

Оцінивши вказані докази, приймаючи до уваги повне виконання зобов'язання з оплати робіт, причини прострочення виконання зобовязання, суд вважає за можливе зменшити суму пені на 30% та стягнути з відповідача пеню в сумі 5241,29 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, у тому числі витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника, до судових витрат відноситься оплата послуг адвоката виключно у разі, якщо послуги адвоката надавались виключно при розгляді справи та саме за надання цих послуг здійснена оплата.

Статтею 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

ОСОБА_4 є адвокатом на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1551 від 12.11.2003 року.

Правовідносини між позивачем, як Клієнтом, та Адвокатом ОСОБА_4 підтверджуються договором дорученням про надання правової допомоги від 15.06.2016року, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до зазначеного договору Адвокат зобовязується здійснити правове обслуговування Клієнта шляхом представництва його інтересів в господарському суді всіх інстанцій у звязку з невиконанням ПАТ МК Азовсталь зобовязань за договорами №2012/19 від 02.11.2011 року, №2014/15ск від 24.10.2013 року та №40/130 від 02.12.2014року. Правове обслуговування Адвокатом включає вивчення, аналіз, оцінку документів, повязаних зі спорами, підготовку процесуальних документів, представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях.

Оплата за роботи, виконані Адвокатом, здійснюється з розрахунку 500 грн., що еквівалентно 20 доларам США за одну годину роботи. Оплата здійснюється на основі рахунку та акту про виконані роботи, які складаються та надаються Клієнту за ініціативою Адвокату по мірі виконання робіт протягом пяти днів з моменту вручення Клієнту рахунку та акту про виконання роботи (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Строк дії договору сторони визначили у розділі 4 договору, відповідно до якого початок дії договору: 15 червня 2016 року, закінчення дії договору до повного виконання сторонами своїх зобовязань за даним договором.

Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт від 20.07.2016 року, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи, Адвокат з метою виконання зобовязань за договором про правове обслуговування Клієнта від 15.06.2016 року у звязку з невиконанням ПрАТ МК Азовсталь зобовязань за договором №40/130 від 02.12.2014 року виконав наступні роботи: вивчення, аналіз, оцінка документів, повязаних зі спором, підготовка процесуальних документів (позовної заяви). На виконання даних робіт Адвокат витратив 4 години. Відповідно до п. 4 договору Клієнт зобовязаний оплатити правові послуги адвоката з розрахунку 500 грн. за одну годину роботи. Всього за виконання роботи станом на 20.07.2016 року підлягає 2000,00 грн. Адвокат передав, а Клієнт прийняв виконану адвокатом роботу. При наданні акту заяв та зауважень сторін не надходило.

Акт підписано уповноваженими представниками сторін договору та скріплено печаткою ТОВ РемБудСервіс.

Платіжним дорученням №132 від 21.06.2016року позивач сплатив Адвокату сум 6000грн. з посиланням на договір про надання правової допомоги від 15.06.2016року.

Суд приймає до уваги той факт, що адвокатом ОСОБА_4 вивчено доказову базу та підготовлено позовну заяву, внаслідок чого, суд вважає доведеним факт надання адвокатських послуг при розгляді даної справи, водночас, суд вважає, що розмір витрат на оплату таких послуг, що заявлений до стягнення з відповідача 2000,00грн. є завищеним.

Як зазначив Вищий господарський суд України в п.11 Інформаційного листа №01-8/155 від 13.02.2002 Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Визначаючи необхідний розмір судових витрат для даної справи, суд приймає до уваги наступні фактори в їх сукупності: ціну позову, яка складає 45585,22 грн.; відсутність складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; відсутність необхідності великого досвіду для його успішного завершення, наявність численних помилок при виготовленні позовної заяви та розрахунку до неї, необхідність відкладення розгляду справи внаслідок витребування додаткових доказів у справі, участь у судових засіданнях іншого представника відповідача.

За таких обставин, суд зменшує розмір відшкодування витрат на послуги адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи в розмірі 700грн., розраховує їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з приписами ст.49 ГПК України, у звязку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на послуги адвоката в сумі 619,75 грн.

У відповідності до ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" при зменшенні розміру неустойки (штрафу, пені) у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1220,02 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 256, 258, 267, 509, 511, 526, 528, 530, 610, 612, 625, 629, 837, 854 Цивільного кодексу України; ст. 193, 216, 230, 231, 232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РемБудСервіс" м.Маріуполь Донецької області до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" м. Маріуполь Донецької області про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 30270,24 грн., 3% річних у розмірі 8510,68 грн., пені у розмірі 7805,30грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, ідентифікаційний код 00191158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РемБудСервіс" (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Миру, 105/41, ідентифікаційний код 31971738) інфляційні витрати у розмірі 25613,41 грн., 3 %річних у розмірі 8144,43, пеню у розмірі 5241,29грн., витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 619,75 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1220,02 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 08.11.2016 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 14.11.2016 року.

Суддя А.М. Осадча