Рішення № 62694428, 09.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/387/16-ц

Провадження № 22-ц/779/2134/2016

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Ковалюка Я.Ю., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника апелянта ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, третьої особи: ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та стягнення моральної шкоди, з апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Галицького районного суду від 18 липня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року позивач звернулася з даним позовом та після зміни предмета позову та збільшення позовних вимог просила скасувати Договір дарування від 17 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу ОСОБА_7, яким ОСОБА_3 подарував садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,621 га, які знаходяться за адресою: Івано-Франківська область, Галицький район, с. Бовшів, Садівницьке товариство «Енергетик», масив № 1, будинок 28; стягнути з ОСОБА_3 на її користь 20 000 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.

Заявлені вимоги позивач обґрунтувала тим, що перебувала у шлюбі з відповідачем, який рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2015 року розірвано. На даний час в Галицькому районному суді Івано-Франківської області перебуває справа про поділ спільного майна. Садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,621 га є їх спільною сумісною власністю. Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року накладено арешт на дане майно. Однак, відповідач до часу виконання ухвали про накладення арешту 17 лютого 2016 року відчужив майно, подарувавши їхньому сину ОСОБА_6 без її згоди, тим самим унеможливив вирішення спору про поділ майна.

Заочним рішенням Галицького районного суду від 18 липня 2016 року позов задоволено.

Ухвалою Галицького районного суду від 09 вересня 2016 року у задоволенні заяви обдарованого ОСОБА_6 про скасування заочного рішення відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає рішення суду необґрунтованим, зазначає, що судом порушено норми процесуального права, а саме ст. 10 ЦПК України.

Зазначає, що суд не вирішив питання щодо процесуального становища нотаріуса, що посвідчував договір, його не залучено в якості свідка чи третьої особи, що призвело до неправильного вирішення спору. Не досліджено факту відсутності заборони на відчуження майна. При вирішенні спору була надана перевага виключно тим доказам, які надані ОСОБА_4

Судом не враховано положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким керувався нотаріус при нотаріальному посвідченні оскаржуваного договору дарування, який передбачає, що правочин щодо розпорядження майном має бути посвідчений нотаріусом без згоди другого подружжя у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте після реєстрації розірвання шлюбу або за кошти, які належали їй. Висновок суду про те, що відповідачу було відомо про режим відчужуваного майна не відповідає дійсності.

Судом не враховано, що позивач та її представник не просили суд про встановлення факту незаконності реєстрації власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_3, а просили визнати недійсним договір дарування. Позивач фактично не погоджується з реєстрацією права власності на садовий будинок за ОСОБА_3, так як вважає, що право власності на даний обєкт нерухомості повинно бути зареєстроване в рівних частках, оскільки ніби є спільною власністю подружжя. При цьому факт первинної реєстрації права власності на садовий будинок за ОСОБА_3 позивачем не оскаржується. Більше того, ОСОБА_4 не надала суду жодних доказів належності зазначеного обєкту нерухомості саме їй, а тому відсутній факт можливого порушення її прав взагалі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що документи на право власності на садовий будинок першому власнику видані незаконно, а тому укладення оспорюваного договору дарування суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України і на підставі ст. 215 ЦК України цей договір підлягає визнанню недійсним. Суд виходив з того, що вказаний садовий будинок ніби є спільною сумісною власністю подружжя, не врахувавши, що реєстрація права власності за ОСОБА_3 на спірне майно відбулася після розірвання шлюбу, а у будівництві садового будинку відповідачка не брала жодної участі. В той же час довідка №82 від 08 лютого 2016 року, на яку посилається суд першої інстанції не є належним доказом набуття вказаного майна ОСОБА_3 саме під час перебування у шлюбі, так як садове товариство не уповноважене встановлювати (визначати) початок та закінчення будівництво обєктів нерухомості. Декларація про готовність до експлуатації садового будинку №28 масив №1 Садівниче товариство «Енергетик», с. Бовшів Галицький район видана 24 грудня 2015 року, а державна реєстрація права власності відбулася ще пізніше 03 лютого 2016 року і ОСОБА_3 не перебував з позивачем у шлюбних відносинах, тому обєкт нерухомості не є спільною сумісною власністю подружжя, так як набутий одним з членів подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин. Суд не врахував, що подружжя ОСОБА_3 тривалий час проживали окремо, тому невірно застосовано ст. 60, 65 СК України при вирішенні спірних правовідносин.

Крім того, позивачкою не наведено, а судом першої інстанції не вказано жодних підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта та відповідача ОСОБА_3, які вимоги скарги підтримали, позивача та її представника, які вимоги скарги заперечили, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов про визнання договорів недійсними суд першої інстанції правильно виходив з того, що оспорювані договори дарування суперечать положенням ЦК України, порушують права позивача на володіння спільним майном та укладені з метою формального виведення майна із власності з метою уникнення його поділу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_3 в період з 30 вересня 1988 року по 03 листопада 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

На розгляді Галицького районного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ і садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,621 га, які знаходяться за адресою: Івано-Франківська область, Галицький район, с. Бовшів, Садівницьке товариство «Енергетик», масив № 1, будинок 28, як спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року у межах цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 накладено арешт на садовий будинок, сарай, прибудову, колонку, які розташовані за адресою: с.Бовшів, Галицький район Івано-Франківської області, Садове товариство «Енергетик», масив №1 садівницький, 28.

Згідно довідки голови правління Садового товариства «Енергетик», ОСОБА_3 є власником садової ділянки №28 на масиві №1 і на цій ділянці згідно рішення №20 засідання правління від 28 квітня 2004 року про видачу дозволу на будівництво садового будиночка і господарського блоку, було побудовано садовий будинок і господарський блок. Будівництво цих споруд завершене в 2007 році і готове для проживання і ведення господарства (а.с. 9).

03 лютого 2016 року відповідач ОСОБА_3 на підставі акту про право власності на земельну ділянку від 24 січня 2007 року, рішення Бовшівської сільради Галицького району, Івано-Франківської області від 05 січня 2016 року про присвоєння поштової адреси, декларації про готовність обєкту до експлуатації виданої 24 грудня 2015 року Управлінням ДАБК в Івано-Франківській області провів державну реєстрацію права власності дачного будинку.

Згідно договорів дарування від 17 лютого 2016 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_6 садовий будинок з належними до нього спорудами під №28 в с. Бовшів Галицького району Івано-Франківської області Садівниче товариство «Енергетик» №1, садівничий масив та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби площею 0,0621 га, кадастровий номер:2621280600:02:001:0094 (а.с. 60- 63).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правильно встановив, що оспорюваним договором дарування порушені права позивача, яка письмової згоди на відчуження спільного майна не давала, на спірний об'єкт відчуження за договором дарування, за її заявою було накладено арешт в порядку виконання судового рішення у справі про поділ спільного майна, а укладення оспорюваного договору дарування між сторонами та перехід до іншої особи права власності на це майно унеможливлює звернення стягнення на нього при виконанні рішення про поділ цього ж майна.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сімї майна.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозвязку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Зазначений правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України у справі № 6- 1587 цс 16.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 наголошував на тому, що мав право на відчуження майна сину у звязку з тим, що право на нього набув уже після розірвання шлюбу із позивачем. Разом із тим ОСОБА_3 наголосив на тому, що обдарований син ОСОБА_8 не тільки знав, що майно побудовано у шлюбі, а й сам брав участь у його будівництві, крім того що стаціонарно навчається у місті Харкові, знав про усі обставини проживання сімї і ведення господарства. Тому, суд першої інстанції правильно встановив, що дарувальник та обдарований знали що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, тобто діяли недобросовісно.

При вирішенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Однак, вирішуючи вимоги позивача про відшкодування завданої моральної шкоди внаслідок порушення майнового права, судом першої інстанції не у повній мірі зясувано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для його скасування і цій частині і ухвалення нового рішення.

Навіть у позовній заяві позивач не навела фактів спричинення моральної шкоди, у процесі розгляду справи, не надано доказів спричинення такої шкоди, а у засіданні апеляційного суду позивач пояснила, що моральна шкода компенсує її понесені судові витрати. Тому колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволити частково.

Заочне рішення Галицького районного суду від 18 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення 20 000 гривень завданої моральної шкоди скасувати та відмовити у задоволенні цих вимог за недоведеністю.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Я.Ю. Ковалюк

ОСОБА_9