Постанова № 62689672, 09.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2016 р. Справа № 922/5651/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач не зявився;

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2488Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 30 серпня 2016 року по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Алсен, м. Одеса

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Вербівка Харківської обл.

про стягнення 57599,18 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 30 серпня 2016 року по справі позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Алсен суму у розмірі 57599,18 грн, з яких 30 728,94 грн сума основного боргу, 24653,83 грн інфляційні витрати, 2216,41 грн 3% річних.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права і неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що, на його думку, місцевий суд прийняв справедливе та обґрунтоване рішення, просив залишити його без змін, а скаргу без задоволення.

У судове засідання позивач не зявився, надіслав клопотання, яким просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи те, що явка позивача не була визнана обовязковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без його участі за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, 22.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алсен" (далі-позивач, перевізник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі-відповідач, експедитор) було укладено договір №ДГ-2201/14 про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно пункту 6.5. договору, сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання за допомогою факсимільного зв'язку та діє до 31.12.2014 року.

Даний договір вважається продовженим на один рік і на тих же умовах, якщо хоча б одна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про його розірвання (пункт 6.6. договору).

Відповідно до умов пункту 1.2. договору, перевізник на підставі письмових заявок від експедитора виконує транспортне перевезення вантажу шляхом залучення транспортних засобів належних перевізнику, у відповідності до умов даного договору і заявок.

Згідно з пунктом 3.2.2. договору, експедитор зобов'язаний здійснювати оплату послуг перевізника в порядку і строки передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 4.3. сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання від перевізника оригіналів документів: акта виконаних робіт, податкової накладної, ТТН(СМR) та інших документів, передбачених заявкою, а також завірену копію листа простою при виникненні простою по маршруту слідування.

Як зазначає позивач, 22.01.2014 року перевізнику надійшла заявка №52/14 на перевезення вантажів автотранспортом за маршрутом м. Шатобріан (Франція) - м. Саверн (Франція) - н/п Ягодин (Волинська область) - м. Київ.

Зазначені умови заявки погоджені перевізником - документ із підписом та печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛСЕН" направлений замовнику перевезення.

Вартість перевезення, згідно із заявкою склала 32 728,94 грн. Форма оплати -безготівкова, протягом 10 банківських днів після отримання оригіналів документів (рахунок, акт, договір, CMR), які за звичаями ділового обороту, що склалися в галузі вантажних перевезень, підтверджують належне виконання послуги та є підставою для здійснення оплати. Дата та час прибуття 29.01.2014 року 9:00 ранку.

На підтвердження укладення договору перевезення № ДГ-2201/14 та на виконання вимоги частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України, сторонами складені коносаменти у вигляді міжнародних товаротранспортних накладних CMR А№0608990 та А№0608988.

За твердженнями позивача, вищезазначені послуги були надані якісно, без будь-яких зауважень та застережень, про що свідчить підпис відповідальної особи вантажоодержувача в графі № 24 накладних CMR, а також підписаний сторонами договір та акт.

29.01.2014 року між сторонами було підписано акт надання послуг № 35, у якому зазначено, що експедитор претензій по об'єму, якості та строках виконання робіт (надання послуг) не має.

Також, позивач зазначає, що оригінали документів, отримання, яких за умовами заявки, є підставою проведення оплати були направлені на адресу відповідача 18.02.2014 року та вручені відповідачу 18.02.2014 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, 25 лютого 2014 року.

З наступної дати - 26.02.2014 року 10 банківських днів, визначених для проведення оплати минули 11.03.2014 року.

З 12.03.2014 року у правовідносинах, що склалися між сторонами, відповідач виступив боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання на суму 32 728,94 грн.

Як вбачається з копії виписки по банківському рахунку 21.05.2014 року відповідач здійснив часткову оплату виконаного за договором перевезення у сумі 2 000,00 грн., у звязку із чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 30 728,94 грн. що і стало причиною звернення із позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до пункту 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Так, згідно з статті 917 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 Цивільного кодексу України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Рішенням суду встановлено, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог, а тому, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем у сумі 30 728,94 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, що дало підстави суду першої інстанції дійти висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у сумі 30 728,94 грн.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення із відповідача інфляційні втрати у розмірі 24 653, 83 грн. за період з березня 2014 року по червень 2016 року та 3 проценти річних у розмірі 2 216, 41 грн. за період з 13.04.2014 року по 31.07.2016 року, які задоволені судом попередньої інстанції, з урахуванням норм статті 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем відповідачу 3 процентів річних у розмірі 2 216, 41 грн. за період з 13.03.2014 року по 20.05.2014 року на суму боргу 32 728, 94 грн. нараховано 188, 30 грн. та з 21.05.2014 року по 31.07.2016 року на суму боргу 30 728, 94 грн. нараховано 2 028, 11 грн. встанвоиви, що нарахування здійснені правильно, а тому задовольнив вимоги у повному обсязі.

Також, суд перевірив і задовольнив вимоги у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 24 653,83 грн за період з березня 2014 року по травень 2014 року на суму боргу 32 728, 94 грн. нараховано 3 136, 86 грн.; з червня 2014 року по червень 2016 року на суму боргу 30 728, 94 грн. нараховано 21 516, 97 грн.

Окрім того, в спірному рішенні зазначено, що відповідачем надано до суду заяву вх. № 47870 від 30.11.2015 року про застосування позовної давності тривалістю в один рік, яка встановлена для вимог, що випливають з договору міжнародного перевезення частини 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 року про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Позивачем надано до суду заяву № б/н від 11.11.32015 року, в якій останній просив суд розглядати справу із застосування трирічної позовної давності, яка встановлена для вимог, що випливають з договору міжнародного перевезення ч. 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 року про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у виняткових випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обовязків, яке згідно із законодавством, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення.

Місцевий суд відмовив у задоволенні заяви відповідача з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 1 Закону України Про автомобільний транспорт міжнародні перевезення вантажів-перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно з частиною 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відповідач у наданій до суду 30.11.2015 року заяві вх. № 47870 зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах виступає, як експедитор та не є безпосереднім замовником.

Між відповідачем та ТОВ "Консалтинг України ЛТД" 22.01.2014 року було укладено договір транспортного експедирування вантажів. Відповідно до пункту 4.1.9. договору відповідач як експедитор, має право за рахунок ТОВ "Контракт України ЛТД" робити розрахунки із перевізниками.

Таким чином, відповідач залучив до виконання позивача.

Проте, ТОВ "Контрак Україна ЛТД" не виконало прийняті на себе зобов'язання та не оплатило відповідачу грошові кошти.

Також, відповідач у підтвердження відсутності вини посилається на те що, він діяв як експедитор та за рахунки інших осіб - замовника здійснював організацію перевезення, та намагався на протязі всього часу стягнути із замовника заборгованість, яка включає і вартість перевезення, часткова оплата за власні кошти перевезення у розмірі 2 000, 00 грн., всі ці обставини на думку відповідача свідчать про відсутність будь якого умислу у простроченні платежу позивача.

Окрім цього, як зазначає відповідач, він дізнався про те, що ТОВ Контракт Україна в особі його директора фактично одержало плату від вантажовідправника згідно з СМR, але не здійснило розрахунок з цих коштів із ним як експедитором, у звязку з чим ним було подано заяву до правоохоронних органів про вчинення керівником зазначеного Товариства злочину передбаченого ч. 1 статті 190 Кримінального кодексу України(а.с.85). Вказана заява внесена до ЄДР 06.11.2015 р. та за нею триває слідство у кримінальному провадженні № 12015100100013350, що підтверджується витягу з цього провадження. Вищевказані обставини на думку відповідача є підставою для застосування до спірних правовідносин річний термін позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Згідно з частиною 2 цієї статті відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи зі змісту цієї статті вина це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобовязання або для запобігання заподіянню шкоди.

При цьому, вина у формі умислу включає в себе намір не вживати зазначені заходи для належного виконання зобовязання.

Оскільки вина відповідно до вказаної статті презюмується, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести відсутність у нього наміру із вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобовязання.

Як вбачається умов пункту 4.3. договору, оплата проводить в протягом 10 банківських днів з моменту отримання від перевізника оригіналів документів. Відповідно до пункту 7.2. договору сторони погодили, що сторона для якої виникла неможливість виконання зобов'язання за договором, повинна невідкладно, не пізніше 3-х календарних днів, у письмовій формі повідомити другу сторону.

Відповідачем доказів у підтвердження належного виконання пункту 4.3. та виконання пункту 7.2. договору до суду не надано, також відповідні докази відсутні у матеріалах справи.

Посилання відповідача на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Контрак Україна ЛТД" прийнятих на себе зобов'язання та не оплати відповідачу грошових коштів, як підставу для відсутності умислу у діях відповідача щодо прострочення платежу позивачу, не приймаються судом, оскільки відповідно до приписів статей 617 Цивільного кодексу України та 218 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання (невиконання, неналежне виконання).

На підставі чого, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин визначеного вимогами статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів трирічного терміну позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача вх. № 47870 від 30.11.2015 року.

Однак, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не може погодитись з висновками, викладеними у рішенні господарського суду, з огляду на наступне.

Відмовляючи відповідачу в задоволенні заяви про застосування до позовних вимог загального річного терміну позовної давності, встановленого ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та застосовуючи застереження про трирічний термін позовної давності (виключення із загального терміну) встановленого ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, суд першої інстанції керувався ст. 614 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що відповідач не довів відсутність своєї вини.

При цьому, суд не надав оцінки письмовим поясненням відповідача, в яких останній визнає обставину часткового невиконання ним грошового зобов'язання, а отже і наявності вини в його діях та не спростовує ці обставини.

Разом із цим, відповідач спростовує належними та допустимими доказами обставину того, що допущене ним невиконання зобов'язання є навмисним правопорушенням або прирівнюється до нього.

Натомість, місцевий суд не надав правову оцінку цим доводам, обставинам та додатковим доказам, наданим на підтвердження таких обставин, що призвело до порушення норм матеріального права.

Так, діюче цивільне законодавство чітко відмежовує форми вини. Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Для застосування трирічного терміну позовної давності в силу ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів слід довести наявність в діях відповідача вини виключно у формі умислу.

Проте, відповідачем доведено належними та допустимими доказами, що в його діях наявна вина може оцінюватись виключно як у формі необережності, тобто допускаючи невиконання зобов'язання, відповідач не передбачав і не бажав тих наслідків, які фактично настали.

Втім, з висновку суду першої інстанції не вбачається, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про наявність у діях відповідача навмисного правопорушення.

Відтак, суд першої інстанції застосував трирічний термін позовної давності, лише керуючись встановленою обставиною наявності вини у діях відповідача, яка ним і так визнається, та не дослідив яка саме форма вини (умисел або необережність) мала місце в даному випадку і якими доказами наявність певної форми вини підтверджується.

Проте, для застосування трирічного терміну позовної давності, встановленого у застереженні (виключенні із загального терміну) ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, необхідно встановити належними та допустимими доказами наявність вини у формі умислу.

Разом із цим, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами відсутність у нього умислу - наміру не вживати всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов'язання за договором з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом від 22.01.2014 року №ДГ-2201/14.

Тобто, відповідачем цілком доведено відсутність умислу у невиконанні зобовязання за цим договором, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність тривалістю в один рік, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути скасовано, оскільки його винесено при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

З огляду на викладене, керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, п. 2 ч.1 ст.104, статтями 105Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 30 серпня 2016 року по справі №922/5651/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст постанови підписаний 14.11.2016 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Хачатрян В.С.