Постанова № 62689635, 07.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа №917/1105/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Івакіна В.О., суддя Шепітько І.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 23.08.2016 року;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №1-17/121 від 25.01.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз», м.Лубни, Полтавська область, (вх.№2661П/1-40) та апеляційну скаргу відповідача Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго», м.Лубни, Полтавська область, (вх.№2713П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2016 року по справі №917/1105/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз», м.Лубни, Полтавська область,

до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго», м.Лубни, Полтавська область,

про стягнення 132721,37 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» на свою користь 132721,37 грн., з них: 130996,66 грн. інфляційних, 1724,71 грн. - 3% річних за несвоєчасну оплату природного газу згідно договору розподілу природного газу, укладеного за заявою-приєднання №1-Т-Е від 14.01.2016 року.

Заявою від 14.09.2016 року позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути 117272,85 грн. - інфляційних за період з 01.03.2016 року по 31.05.2016 року та 574,00 грн. - 3% річних за період з 22.06.2016 року по 04.07.2016 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.09.2016 року у справі №917/1105/16 (суддя Безрук Т.М.) прийнято заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» про зменшення позовних вимог.

Позов задоволено повністю.

Стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» 117272,85 грн. інфляційних, 574,00 грн. річних, 1767,70 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Розстрочено виконання рішення на три місяці зі сплатою присуджених до стягнення сум щомісячно згідно графіку: до 30.10.2015 року - 39871,51 грн.; до 30.11.2016 року - 39871,51 грн.; до 30.12.2016 року - 39871,53 грн.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне зясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2016 року в частині розстрочення виконання рішення суду на три місяці та винести постанову, якою у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду відмовити. Судові витрати апелянт просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що місцевим господарським судом при розгляді клопотання про розстрочення не враховано та неповно зясовано матеріальні інтереси позивача, зокрема, той факт що несвоєчасне виконання зобовязань відповідачем погіршує фінансовий стан позивача, що підтверджується балансом та звітом про фінансові результати за І півріччя 2016 року.

Крім того, скаржник вказує, що в оскаржуваному рішенні всупереч п. 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 року №9 не надано правової оцінки щодо наявності чи відсутності вини відповідача у виникненні спору.

Також, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, відповідачем не надано належних та допустимих доказів винятковості обставин, з якими законодавець повязує можливість розстрочення виконання судового рішення, а докази, які були надані, зокрема, звіт про фінансові результати за І півріччя 2016 року, довідка про залишок коштів на рахунках у двох банках не підтверджують факт скрутного матеріального становища.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідач із вищевказаним рішенням суду першої інстанції також не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне зясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2016 року в частині розстрочення виконання рішення суду. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким розстрочити виконання рішення суду на вісім місяців зі сплатою присуджених до стягнення сум (119614,55 грн.) щомісячно згідно графіку: до 30.10.2016 року 14951,81 грн.; до 30.11.2016 року 14951,81 грн.; до 30.12.2016 року 14951,81 грн.; до 30.01.2017 року 14951,81 грн.; до 28.02.2017 року 14951,81 грн.; до 30.03.2017 року 14951,81 грн.; до 30.04.2017 року 14951,81 грн.; до 30.05.2017 року 14951,81 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ним належними та допустимими доказами доведено наявність виняткового випадку для розстрочення виконання рішення і саме на вісім місяців, що дозволяє дотримуватись балансу інтересів як стягувача так і боржника.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Враховуючи, що в провадженні Харківського апеляційного господарського суду знаходяться апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз», (вх.№2661П/1-40) та апеляційна скарга Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго», (вх.№2713П/1-40) на одне і те ж рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2016 року по справі №917/1105/16, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід обєднати в одне апеляційне провадження.

У судовому засіданні 07.11.2016 року представник позивача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні. Проти позиції відповідача заперечував з підстав викладених у відзиві (вх.№11201 від 07.11.2016 року).

Представник відповідача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги та зазначив, що ним вживаються всі заходи направленні на погашення боргу, що є предметом розгляду по даній справі.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» (позивач у справі) та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Лубнитеплоенерго» (відповідач у справі) укладено Типовий договір розподілу природного газу з невідємними додатками до нього (договір, а.с.41-43).

Даний договір був укладений шляхом публічної оферти позивача про приєднання до Типового договору розподілу природного газу та підписання відповідачем заяви-приєднання №1-Т-Е від 14.01.2016 року до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим); (а.с.7).

Згідно п.2.1 договору позивач зобовязався надати споживачу (відповідачу) послугу з розподілу природного газу, а споживач (відповідач) зобовязався прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та у порядку, визначені цим договором.

Так, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу впродовж січня 2016 травня 2016 року природний газ на загальну суму 4939428,87 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 року на суму 2002201,09 грн., від 29.02.2016 року на суму 1323079,99 грн., від 31.03.2016 року на суму 1148440,02 грн., від 30.04.2016 року на суму 309581,66 грн., від 31.05.2016 року на суму 156126,11 грн. (а.с.37-40).

Відповідно до п. 6.4. договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку.

Відповідач свої зобовязання щодо оплати за надані послуги виконав не своєчасно, в звязку з чим позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Полтавської області про стягнення з відповідача 1076220,96 грн. заборгованості, з них: 676652,96 грн. основного боргу; 373771,87 грн. пені за період з 22.01.2016 року по 30.05.2016 року; 25796,13 грн. - три відсотки річних за період з 22.01.2016 року по 30.05.2016 року (а.с.8-12).

Рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/572/16 від 23.06.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» на користь ПАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» 574764,00 грн. основного боргу, 3724,93 грн. - 3% річних, 6304,06 грн. інфляційних, 11666,79 грн. судового збору (а.с.20-23).

Рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/572/16 від 23.06.2016 року було встановлено факт надання позивачем послугу з розподілу природного газу відповідачем, факт прострочення оплати цих послуг відповідачем.

Дане рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили, про що свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, під час розгляду однієї справи, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У даній справі позивач, посилаючись на те, що відповідачем заборгованість була сплачено несвоєчасно, просить стягнути з відповідача 117272,85 грн. - інфляційних за період з 01.03.2016 року по 31.05.2016 року та 574,00 грн. - 3% річних за період з 22.06.2016 року по 04.07.2016 року (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року №2633-IV споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначає: якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, зазначені кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог законів України. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-38цс11.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №3-57гс10; від 04.07.2011р. у справі №3-65гс11; від 12.09.2011р. у справі №3-73гс11; від 24.10.2011р. у справі №3-89гс11; від 14.11.2011р. у справі №3-116гс11.

Вказані правові позиції є обовязковими для всіх судів України відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Факт допущення відповідачем прострочення виконання зобовязання з оплати послуг за договором, як вже зазначалося встановлено рішенням у справі №917/572/16 від 23.06.2016 року, яке набрало законної сили. Отже, позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати та річні за час прострочення.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок щодо задоволення позовних вимоги та стягнення 117272,85 грн. інфляційних витрат за період з 01.03.2016р. по 31.05.2016р. та 3% річних в сумі 574,00 грн. за період з 22.06.2016р. по 04.07.2016р. з відповідача на користь позивача.

Відповідачем до суду першої інстанції було заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення суду по даній справі до 2018 року зі сплатою присуджених сум рівними частинами помісячно.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У пункті 7.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пленум Вищого господарського суду України в п. 7.2 постанови «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2010 року №9 розтлумачив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, має право відстрочення виконання рішення. Тобто, до заяви (клопотання), зокрема, про розстрочку виконання рішення, мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві (клопотанні) щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Обґрунтовуючи неможливість виконання рішення суду у даній справі, відповідач зазначає, що стягнення (інфляційні та річні) виникла у звязку з несвоєчасними розрахунками відповідача за послуги з розподілу природного газу використаного для виробництва теплової енергії виключно для потреб населення, яке являється основним споживачем теплової енергії (82,5 % від загальної кількості відпущеної теплової енергії), та для якого державою встановлено ряд преференцій (термін оплати, пільги та субсидії) по оплаті спожитих послуг з централізованого опалення (ЦО) та гарячого водопостачання (ГВП).

На підтвердження скрутного матеріального становища відповідачем надано звіт про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання за 7 місяців 2016 року, відповідно до якого збитки підприємства становлять 6 694 тис. грн.

Відповідно до п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, плата населенням за спожиті послуги з теплопостачання вноситься по факту споживання, у наступному за розрахунковим місяці (до 20-го числа). Внаслідок неузгодженості законодавства щодо нарахування оплати за спожиті підприємствами теплоенергетики послуги з розподілу природного газу (попередня оплата) та за спожиті населенням послуги з ЦО та ГВП (до 20-го числа наступного місяця) має місце так званий «касовий розрив», який унеможливлює своєчасні розрахунки відповідача перед позивачем.

Відповідач вказує, що збитки теплопостачальних організацій внаслідок надання пільг і субсидій на оплату послуг з ЦО і ГВП, на які мають громадяни відповідно до чинних нормативних актів України, відшкодовується державою згідно Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20. Відповідно до п.7 Порядку, розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. У той час, яка вказує відповідач, позивач не надає згоди на проведення взаєморозрахунків.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 кошти від всіх груп споживачів теплової енергії в повному обсязі надходять на рахунки із спеціальним режимом використання та розподіляються за нормативами встановленими НКРЕКП. Відшкодування ж відповідачу наданих пільг та субсидій за постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 здійснюється виключно шляхом проведення взаєморозрахунків за енергоносії за рахунок коштів загального фонду державного бюджету через поточні рахунки відкриті в управлінні державного казначейства. Станом на 01.09.2016 року, загальна заборгованість держави перед ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» за надані пільги та нараховані субсидії за послуги з теплопостачання складає 2 млн. 917 тис. 259 грн. 09 коп. При цьому, питома вага наданих відповідачем пільг і субсидій від загальної вартості послуг з теплопостачання за 5 місяців 2016 року становить 63,2%. Підприємством ведеться значна претензійно-позовна робота зі споживачами щодо стягнення дебіторської заборгованості. Так, на примусовому виконанні у Лубенському МВДВС станом на 01.09.2016 року перебуває 3255 виконавчих документів на суму 7239415 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається з рішення у даній справі, до стягнення була предявлена заборгованість відповідача, яка складається: з 117272,85 грн. інфляційних втрат та 574,00 грн. 3% річних.

Тобто, рішенням суду у даній справі стягуються штрафні санкції за неналежне виконання зобовязання.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року, розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співрозмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Штрафні санкції є додатковим надходженням (прибутком) для Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз», які б воно не отримало за умови належного виконання ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» умов договору.

Виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено несвоєчасним проведенням оплати за послуги з теплопостачання населенням перед відповідачем, а також різницею у тарифах на теплову енергію, які підлягали відшкодуванню з бюджету. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено суму основного боргу позивачу за договором та у відповідності до рішення суду у справі №917/572/16.

Отже, надаючи розстрочку виконання рішення суду, до уваги прийнято ступінь виконання боржником зобов'язань за договором.

Судом першої інстанції також враховано те, що підприємство боржника знаходиться у скрутному фінансовому стані, специфічний вид діяльності відповідача - вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, необхідність врахування інтересів територіальної громади міста та області, фізичних та юридичних осіб, арешт коштів на рахунках боржника та продаж його майна може призвести до зупинення діяльності боржника чи до його банкрутства; з метою недопущення негативних соціальних та інших наслідків внаслідок зупинки діяльності боржника щодо надання послуг з теплопостачання, особливо в зимовий період.

Положеннями ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Надавши правову оцінку обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що обставини наведені відповідачем ускладнюють виконання рішення суду, що є підставою до надання заявнику розстрочки на виконання рішення суду.

Разом з тим, судом першої інстанції правомірно враховано, що визначений відповідачем строк розстрочки є надмірно тривалим для виконання рішення, у звязку з чим дотримуючись балансу інтересів боржника та стягувача правомірно задовольнив клопотання та наддав відстрочку строком на 3 місяці.

Доводи апелянта - позивача, про те, що суд першої інстанції прийняв до уваги доводи лише однієї сторони і не врахував його інтереси, спростовуються аналізом суду обставин справи.

Доводи апелянта - відповідача про необхідність надання розстрочки строком на вісім місяців є непідтвердженими. Крім того, відповідач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про надання розстрочки строком саме на вісім місяців. При цьому, відповідач не обґрунтував належним чином необхідність надання розстрочки виконання рішення саме на такий строк, обмежившись зазначенням наявності виключних обставин, які були доведені до відома до суду першої інстанції, оцінені ним і визначено, що за доцільне надати розстрочку на три місяці.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг у зв'язку з їх необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційних скарг не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2016 року по справі №917/1105/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг, витрати апелянтів по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2016 року по справі №917/1105/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Шепітько І.І.