Постанова № 62689503, 07.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа№ 5011-25/17984-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

ОСОБА_1

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від прокурора Греськів І.І. (посвідчення №041072 видане 03.02.2016р.)

від позивача 1 не зявився

від позивача 2 не зявився

від відповідача 1 ОСОБА_2 (довіреність б/н від 20.04.2016 р.)

від відповідача 2 не зявився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест»

на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р.

у справі №5011-25/17984-2012 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

1.Київської міської ради

2.Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест»

2.Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт»

про визнання недійсною додаткової угоди

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» та Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» про визнання недійсною з моменту укладення додаткової угоди № 2 від 10.03.2009 р. до інвестиційного договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві №13 від 12.04.2006 р., укладеної між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» та Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт».

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. позовні вимоги задоволено. Визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду №2 від 10.03.2009 р. до інвестиційного договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві №13 від 12.04.2006 р., укладену між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» та Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» в доход Державного бюджету України 536,50 грн. судового збору. Стягнуто з Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» в доход Державного бюджету України 536,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ТОВ «Титан-Інвест» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. та прийняти нове рішення про визнання наявності права приватної власності ТОВ «Титан-Інвест» на обєкт нерухомого майна нежилий будинок площею 511,60 кв.м, який розташований по пров. Т.Шевченка №18/19 в м. Києві.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги відповідача 1 заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представники позивача 1, 2 та відповідача 2 в судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників позивача 1, 2 та відповідача 2.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 26.11.2015 р., 07.12.2015 р., 01.09.2016 р., 26.09.2016 р., 17.10.2016 р., 31.10.2016 р. явка сторін у судове засідання обовязковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача 1, 2 та відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та обєктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 1, які були присутні у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

12.04.2006 р. між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Замовник), Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (Служба замовника) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» (Інвестор) на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18.02.2006 р. №270 було укладено договір про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві.

У відповідності до умов п. 1 цього договору, його предметом є реалізація інвестиційного проекта з реконструкції та будівництва нежилого будинку за адресою: м. Київ, №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції будинку, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 23.12.2005 р. №16 та цим договором.

Пунктом 4.1. договору сторони визначили наступний порядок використання результатів реконструкції та будівництва обєкта інвестування: площа нежилих приміщень в обсязі 600,00 кв.м. передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва; решта площі нежитлових приміщень передається відповідачу 1. Право власності відповідача 1 на майно виникає після введення обєкта інвестування в експлуатацію і оформлюється у відповідності до діючого законодавства.

10.03.2009 р. позивач 2 (Замовник), відповідач 2 (Служба замовника) та відповідач-1 (Інвестор) на виконання рішення Київської міської ради від 01.11.2007 р. №1113/3946 уклали Додаткову угоду №2 до договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві №13 від 12.04.2006 р.

Відповідно до умов додаткової угоди №2 сторони п. 4.1. договору виклали в наступній редакції: «Сторони визначили наступний порядок використання результатів реконструкції та будівництва обєкта інвестування: площа нежилих приміщень в обсязі 600,00 кв.м. передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва; решта площі нежитлових приміщень передається відповідачу 1. За умови компенсації відповідачем 1 вартості обєкта інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цього обєкта та підписання акта приймання-передачі у власність, відповідач-1 набуває право власності на цей обєкт».

Спір між сторонами у даній справі, на думку прокурора, виник на підставі того, що Додатковою угодою №2 сторонами фактично змінено умови, які були визначені Постійною конкурсною комісією за результатом проведеного 18.10.2005 р. конкурсу із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням (протоколом №11). А також, Додаткова угода №2, укладена всупереч Закону України «Про приватизацію державного майна» та Закону України «Про Державну програму приватизації», оскільки передбачає відчуження обєктів комунальної власності, а саме нежитлового будинку за адресою: м. Київ, пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському 18/19 літ. А, без спеціального рішення Київської міської ради та в обхід приватизаційної процедури. Крім того, зміст Додаткової угоди №2 не передбачає збереження у комунальній власності після реконструкції наданих інвесторам обєктів, чим порушено ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки; підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст.ст. 205, 207, 237 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсною спірної додаткової угоди на підставі ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, то під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише зазначені в якості підстав позову обставини відповідності положень спірної додаткової угоди вимогам законодавства, а не обставини укладення чи виконання договору. Крім того, зважаючи на те, що спір розглядається господарським судом виключно в межах поданих позовних вимог, господарським судом в межах цієї справи має досліджуватися відповідність законодавству обставин, зазначених позивачем в позовній заяві в якості підстав позову.

Київською міською радою 24.06.2004 р. прийнято рішення № 322/1532 «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти», яким до складу обєктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підлягають реконструкції за залучені кошти, включений нежилий будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві.

Згідно з рішенням Київміськради № 389/2850 від 17.11.2005 р. вищезазначене рішення № 322/1532 від 24.06.2004 р. доповнено пунктом 2), згідно з яким Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) мало забезпечити передачу у власність відповідного нежилого будинку після перерахування інвесторами коштів до бюджету міста Києва відповідно до експертної оцінки.

За результатами проведеного конкурсу із залучення інвесторів між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (правонаступником якого відповідно до п. 2 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням КМДА від 29.12.2012 р. № 2383, є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» та ТОВ «Титан-Інвест» 12.04.2006 р. укладено інвестиційний договір №13 про реконструкцію та будівництво нежилого будинку по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції будинків, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 18.10.2005 р. №11.

Відповідно до п. 4.1 цього договору, після реконструкції зазначених обєктів до комунальної власності передається площа нежилих приміщень в обсязі 600 кв. м, а решта площі нежитлових приміщень передається у власність Інвестору.

Пунктом 2.6.5 договору передбачено, що Інвестор зобовязується передати до комунальної власності територіальної громади міста Києва 600 кв.м. у реконструйованому будинку.

Разом з тим, на виконання рішення Київської міської ради від 01.11.2007 р. №1113/3946 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» під реконструкцію нежилого будинку у пров. ОСОБА_3/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва» між сторонами 10.03.2009 р. укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 13 від 12.04.2006 р., якою умови основного договору змінено шляхом виключення з нього обовязку інвестора повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва нежилі приміщення площею 600 кв. м, а переданий для реконструкції будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м. передається у власність інвестору після перерахування ним до міського бюджету коштів за цей обєкт.

У подальшому Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) видано наказ № 632-в від 06.08.2009 р. оформлення права власності на будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 13/19 літ. А в м. Києві.

На підставі наказу № 632-в від 06.08.2009 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) ТОВ «Титан-Інвест» видано свідоцтво про право власності на будинок по пров. Т. Шевченка/ пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м.

Відповідно до акта приймання-передачі, підписаного Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ «Титан-Інвест», загальна вартість приміщень, визначена експертним шляхом станом на 26.12.2008 р., складає 5785774,8 грн. з ПДВ., які були перераховані інвестором у повному обсязі. Вказана обставина не заперечується прокурором.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що відчуження спірного комунального майна повинно було відбуватися виключно в рамках приватизаційної процедури в порядку, визначеному вказаними законодавчими актами та у спосіб, передбачений Державною програмою приватизації.

Разом із тим згідно ч.ч. 5 та 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування обєктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження обєктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження обєктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Крім того «Положенням про порядок оформлення права власності на обєкти нерухомого майна», затверджене розпорядженням КМДА від 31.08.2001 р. № 1820; зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 31.082001 р. за № 62/364 (в редакції від 11.04.2008 р.), було регламентовано порядок оформлення права власності та видачу відповідних свідоцтв на обєкти нежитлового фонду, що реконструйовані або побудовані в результаті інвестиційної діяльності.

Зважаючи на вищенаведені приписи вимог законодавчих актів, відчужуючи обєкт комунальної власності на користь ТОВ «Титан-Інвест», Київська міська рада та Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) діяли в порядку та у спосіб, що передбачені відповідними нормативно-правовими актами.

Окрім цього постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. у справі № 910/16982/15 в позові заступника прокурора м. Києва про скасування наказу та свідоцтва про право власності ТОВ «Титан-Інвест» було відмовлено.

Слід зазначити, що висунуті позовні вимоги суперечать вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо недопустимості непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини» 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. «Стретч проти Сполученого Королівства», майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсною додаткової угоди до інвестиційного договору, згідно якої покупець отримав у власність відповідне нерухоме майно та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, навіть якщо припустити, що при укладенні договору, прийнятті рішень, і мали місце порушення з боку державних органів, при цьому винних дій відповідача 1 не встановлено, то це не може бути підставою для визнання договору чи правочину недійсним.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 2 від 10.03.2009 р. до інвестиційного договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку № 18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві № 13 від 12.04.2006 р., укладену між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача 1 про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен зясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у звязку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням того, що позовні вимоги про визнання додаткової угоди недійсною є необґрунтованими та у їх задоволенні колегією суддів відмовлено, підстави для задоволення заяви відповідача 1 про застосування строку позовної давності відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача 1, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. у справі №5011-25/17984-2012 підлягає скасуванню.

За змістом ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується стороні на користь якої відбулось рішення і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. у справі №5011-25/17984-2012 скасувати.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

В позові відмовити.

Стягнути з прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе,13, код ЄДРПОУ 32982363) 1180 (одну тисячу сто вісімдесят) грн. 30 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №5011-25/17984-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

СуддіА.І. Мартюк

ОСОБА_1