Ухвала суду № 62689339, 10.11.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2461/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19 Мельник І. О. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВініченка Б. Б.суддівБондаренка С. І., Новікова О. М. при секретаріЛюбченко Т. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання правочину удаваним, переведення прав покупця та визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що їй на праві спільної часткової власності належить ? частини квартири АДРЕСА_1. Інша ? частина квартири належала її колишньому чоловіку - ОСОБА_10, який без виділу належної йому частини квартири в натурі, продав свою частину ОСОБА_11, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03 липня 2007 року. Після смерті ОСОБА_11, спірну половину квартири успадкував ОСОБА_8

Позивачка зазначала, що рішенням Соснівського районного сулу м. Черкаси від 24 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 серпня 2010 року, відмовлено в задоволенні її позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу ? частини квартири від 03 липня 2007 року.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 серпня 2010 року, задоволено позов ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1, зобов'язання надати ключі від вхідних дверей, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою.

В червні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом про виділення частки із майна, що є у спільній частковій власності шляхом стягнення з неї грошової компенсації вартості належної йому ? частини квартири в розмірі 187 048 грн. Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій. Під час розгляду справи за позовом ОСОБА_8 про стягнення компенсації за належну йому частку квартири у сумі 191 000 грн. стало відомо, що 16 лютого 2016 року ОСОБА_8 подарував вказану ? частину спірної квартири ОСОБА_9

ОСОБА_6 вказувала, що спірний договір дарування частини квартири, укладений між відповідачами вчинений сторонами для приховування договору купівлі-продажу частини квартири, а тому вказаний договір є удаваним, а тому після збільшення позовних вимог просила суд визнати договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, укладений 16 лютого 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 удаваним; визнати, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 насправді уклали договір купівлі-продажу ? частини квартири АДРЕСА_1 та перевести права покупця з ОСОБА_9 на ОСОБА_6, визнавши за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2016 року позов залишено без задоволення та повернуто ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 51 000 грн., внесені на рахунок ГУ ДСА України в Черкаській області 07 вересня 2016 року за квитанцією №0.0.612361873.1. Повернуто ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 17 280 грн., внесені на рахунок ГУ ДСА України у Черкаській області 29 вересня 2016 року за квитанцією №0.0.626042997.1

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_13, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з вимогами п. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних, об'єктивних та переконливих доказів того, що договір дарування, укладений 16 лютого 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, є удаваним правочином.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Із змісту договору дарування не встановлено будь-який обов'язок обдарованого вчиняти будь-які дії майнового або немайнового характеру відносно дарувальника.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В силу положень норм ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Крім того, як вірно враховано судом першої інстнції, Пленум ВСУ в п. 25 постанови N 9 від 6 листопада 2009 року роз'яснив, що за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ? частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 2002 року.

ОСОБА_8 набув право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Спірна квартира була первісно набута на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 2002 року в період шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_10 Після розірвання шлюбу ОСОБА_10 продав ? частину за договором купівлі-продажу від 03 липня 3007 року батьку відповідача, а позивач переважним правом купівлі даної частки не скористалася. Після смерті ОСОБА_11 успадкував ? частину вказаної квартири ОСОБА_8

16 лютого 2016 року ОСОБА_8 подарував ? частину квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_9

Проте, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у сторін, зокрема у ОСОБА_8 іншої мети, ніж подарувати спірну частину квартири ОСОБА_9 та приховати договір купівлі-продажу між ними шляхом укладення саме договору дарування.

Крім-того, будь-яких доказів у силу ст. 57-60 ЦПК України з приводу фактичного укладення між сторонами договору купівлі-продажу ? частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 матеріали справи не містять.

Статтями 203 і 717 ЦК України визначено, що договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір дарування є дійсним, укладеним, коли сторони під час його укладення досягли згоди про всі його істотні умови.

Доводи апелянта в частині спростування посилань ОСОБА_8 як на мету дарування частини квартири на скрутне матеріальне положення ОСОБА_9 та відсутність в неї іншого житла на продаж за два тижні належної ОСОБА_9 частини квартири АДРЕСА_5, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі доводи є необгрунтованими та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, і ухвалив у справі законне та обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на законність ухваленого рішення. Підстав для скасування рішення з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити .

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :