Постанова № 62689025, 07.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа № 917/843/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н. В., суддя Барбашова С.В., суддя Слободін М.М.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 дов. б/н від 27.01.2016, ОСОБА_2 дов. № 26 від 04.07.2016

відповідача ОСОБА_3 дов. б/н від 14.06.2016

третьої особи не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2264 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2016 у справі № 917/843/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни Полтавської області

до Приватного підприємства "Лубнипропансервіс", м. Лубни Полтавської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ТДК", м. Харків

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Лубнипропансервіс" про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна, а саме: частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, яка складає: газонаповнюючий склад літ. Б: склад 1 пл. 46,1 кв. м, склад 2 пл. 82,2 кв. м, склад 3 пл. 88,8 кв. м, усього по Б - 217,1 кв. м, резервуари літ. № 1, № 2, № 3, № 4, частина огорожі літ. № 7, № 8 довжиною 253 п. м; частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, яка складає: Б-1: номер частин приміщень 1: склад 1 пл. 69,5 кв. м; номер частин приміщень 2: майстерня 1 пл. 29,7 кв. м, топочна 2 пл. 29.0кв. м, всього по Б-1 128,2 кв. м, газонаповнюючий склад літ. В-1: склад 1 пл. 71,1 кв. м, склад 2 пл. 141,2 кв. м, склад 3 пл. 129,8 кв. м, склад 4 пл. 7,4 кв. м, всього по В-1 349,5 кв. м; вбиральня літ. Г, насосна літ Д, водопровідна колонка літ. № 1, частина огорожі літ. № 2, № 5, № 9 довжиною 269,1 п. м, частина замощення літ. 1 площею 2571 кв. м, резервуари 4,2 м3 літ. № 6, № 7, № 8, № 12, резервуар 50 м3 літ. № 10, резервуар для пального літ. № 11 та про визнання права власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03 серпня 2016 року у справі № 917/843/16 (суддя Безрук Т.М.) в позові відмовлено.

Позивач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України позивач зазначає про відсутність у нього волі щодо відчуження спірного майна, посилаючись на факт недійсності договору від 15.11.2007. Як зазначає позивач, відповідач придбав спірне майно у 3-ї особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки не набула права власності на майно у звязку з недійсністю договору від 15.11.2007. Позивач наголошує, що відчуження майна відбулося за рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 19.11.2007, яке ухвалено стосовно спірного майна, та в подальшому скасоване постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 у справі № 917/1837/15. Також, в підтвердження своєї позиції по справі позивач посилається на правові висновки, викладені Верховним Судом України в постанові від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15 та в постанові від 14.10.2014 у справі № 3-140гс14.

Крім того, в обґрунтування заявлених вимог про визнання права власності на спірне майно позивач, посилаючись на положення ст. 392 ЦК України, зазначає про те, що він є власником спірного майна на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 938184 від 22.10.2007, видане Виконавчим комітетом Пирятинської міської ради, та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 927791 від 07.11.2007, видане Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, а також він є користувачем земельних ділянок, на яких розташоване спірне нерухоме майно.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними позивачем доводами не погоджується, вважає рішення законним та обґрунтованим. Відповідач заперечує щодо вимоги позивача про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що наявність в діях позивача волі щодо відчуження спірного майна у 2007 році на користь ТОВ фірма «ТДК» прямо суперечить приписам ч. 1 ст. 388 ЦК України та унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Відповідач вважає, що сам по собі факт недійсності правочину та скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 19.11.2007 не може свідчить про відсутність волі позивача на відчуження спірного майна, яке мало місце при укладанні договору № 17, що був підписаний головою правління позивача ОСОБА_4

Щодо вимоги позивача про визнання за позивачем права власності на спірне майно, відповідач зазначає про відсутність правових підстав для її задоволення, посилаючись на те, що позивач позбавлений права володіння майном.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського с від 05.10.2016 розгляд справи відкладено на 24.10.2016, враховуючи відсутність позивача, третьої особи, а також необхідність надання сторонами додаткових пояснень по справі.

21.10.2016 відповідач надав нормативно-правове обґрунтування своєї позиції по справі з посиланням на ст.ст. 330, 388, 392 ЦК України, а також зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

24.10.2016 позивач надав заперечення проти відзиву ПП. "Лубнипропансервіс", в яких підтвердив правомірність заявлених вимог та наявність правових підстав для витребування власником, яким є позивач, спірного майна у добросовісного набувача, яким є відповідач, згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, тобто поза його волею. Також, позивач зазначає про відсутність у сторін договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 бажання настання реальних правових наслідків, посилаючись зокрема на те, що даний договір було укладено в простій письмовій формі, що робить його нікчемним з моменту укладання; позивач посилається на факт знаходження земельних ділянок у користуванні позивача із сплатою податку та відсутність з боку відповідача та 3-ї особи будь-яких намагань. Крім того, позивач підтвердив правомірність заявлених вимог щодо визнання за ним право власності на спірне майно.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 розгляд справи відкладено на 02.11.2016.

02.11.2016 позивач надав додаткові пояснення по справі, в яких посилаючись на нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007, вважає, що акт прийому-передачі, який є частиною даного договору, не може свідчити про реальне відчуження майна, та, як наслідок, не підтверджує дійсний перехід права власності на майно позивача до 3-ї особи.

Позивач звертає увагу, що протоколом № 3 засідання Спостережної ради позивача від 10.08.2007 було постановлено провести відчуження шляхом продажу спірного майна за експертною оцінкою згідно чинного законодавства. При цьому, як зазначає позивач, доручення на укладання та підписання будь-яких договорів, спрямованих на відчуження вказаного майна, саме головою правління ОСОБА_4 не надавалось; будь-які рішення правління позивача стосовно укладання договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна відсутні.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 розгляд справи відкладено на 07.11.2016.

07.11.2016 відповідач надав додаткові пояснення по справі з урахуванням позиції, викладеної позивачем в запереченнях проти відзиву. Відповідач зокрема вважає, що первісним документом, який виражав волю на відчуження нерухомого майна, залишається договір № 17. Також, на думку відповідача, наявність у позивача волі підтверджується протоколом № 3 засідання Спостережної ради позивача, на якому було прийнято рішення провести відчуження спірного нерухомого майна.

07.11.2016 третя особа надала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Крім того, третя особа просила розглянути справу за відсутності представника Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ТДК".

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 15 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Лубнигаз (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Лубнигаз) (продавець; позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма ТДК (покупець; третя особа) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17 (а.с.14-15).

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупця нерухоме майно, яке зазначено у п. 1.2, а покупець зобов'язався прийняти майно й оплатити його на умовах даного договору. Найменування майна, згідно п. 1.2 договору:

- частина будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, яка складає: газонаповнюючий склад літ.Б: склад 1 пл. 46,1 кв. м, склад 2 пл. 82,2 кв. м, склад 3 пл. 88,8 кв. м, усього по Б - 217,1 кв. м, резервуари літ. № 1, № 2, № З, № 4, частина огорожі літ. № 7, № 8 довжиною 253 п. м.

- частина будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, яка складає: Б-1: номер частин приміщень 1: склад 1 пл. 69,5 кв. м; номер частин приміщень 2: майстерня 1 пл. 29,7 кв. м, топочна 2 пл. 29,0 кв. м, всього по Б-1 128,2 кв. м, газонаповнюючий склад літ. В-1: склад 1 пл. 71,1 кв. м, склад 2 пл. 141,2 кв. м, склад 3 пл. 129,8 кв. м, склад 4 пл. 7,4 кв. м, всього по В-1 349,5 кв. м; вбиральня літ. Г, насосна літ Д, водопровідна колонка літ. № 1, частина огорожі літ. № 2, № 5, № 9 довжиною 269,1 п. м, частина замощення літ. 1 площею 2571 кв. м, резервуари 4,2 м3 літ. № 6, № 7, № 8, № 12, резервуар 50 м3 літ. № 10, резервуар для пального літ. №11.

На підставі акту прийому-передачі до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року продавець передав, а покупець прийняв майно, зазначене у п. 1.2 договору (а.с. 16).

16 листопада 2007 року третя особа звернулася до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз із позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно.

19 листопада 2007 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз позовні вимоги задоволені. Визнано дійсним укладений між сторонами у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року (а.с.168-170).

Визнано за третьою особою право власності на нерухоме майно: частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, яка складає: газонаповнюючий склад літ. Б: склад 1 пл. 46,1 кв. м, склад 2 пл. 82,2 кв. м, склад 3 пл. 88,8 кв. м, усього по Б - 217,1 кв. м, резервуари літ. № 1, № 2, № З, № 4, частина огорожі літ. № 7, № 8 довжиною 253 п. м; та частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, яка складає: матеріальний склад літ Б-1: номер частин приміщень 1: склад 1 пл. 69,5 кв. м; номер частин приміщень 2: майстерня 1 пл. 29,7 кв. м, топочна 2 пл. 29,0 кв. м, всього по Б-1 128,2 кв. м, газонаповнюючий склад літ. В-1: склад 1 пл. 71,1 кв. м, склад 2 пл. 141,2 кв. м, склад 3 пл. 129,8 кв. м, склад 4 пл. 7,4 кв. м, всього по В-1 349,5 кв. м; вбиральня літ. Г, насосна літ Д, водопровідна колонка літ. № 1, частина огорожі літ. № 2, № 5, № 9 довжиною 269,1 п. м, частина замощення літ. 1 площею 2571 кв. м, резервуари 4,2 м3 літ. № 6, № 7, № 8, № 12, резервуар 50 м3 літ. № 10, резервуар для пального літ. № 11.

28 жовтня 2008 року. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТДК" (третьою особою) та Приватним підприємством "Лубнипропансервіс" (відповідачем) було укладено договори купівлі-продажу, які посвідечені державним нотаріусом Другої Лубенської Державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за №1-4433 та за № 1-4436 (а.с.88, 90).

Відповідно до умов договорів купівлі-продажу ТОВ "ТДК" (продавець) передав, а відповідач - ПП "Лубнипропансервіс" (покупець) прийняв у власність вищевказане спірне майно.

Право власності відповідача на спірні будівлі зареєстровано КП Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації 30.10.2008 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.04.2016р. № 58437489 (а.с.27 -30, 89, 91).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року визнано недійсною третейську угоду від 16.08.2007 укладену між ТОВ фірмою ТДК та ВАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз; скасовано рішення Постійно діючого третейського суду від19 листопада 2007 року у справі № 43/7 про визнання права власності на нерухоме майно; скасовано ухвалу Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації Український правовий союз від 28 листопада 2007 року у справі 43/7 за позовом Третьої особи до позивача про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно (а.с.21-22).

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015р. у справі № 917/1837/15 залишено без змін (а.с.23-26).

З урахуванням викладених обставин, позивач при зверненні з позовною заявою посилається на те, що третя особа відчужила на користь відповідача нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року, укладеного між позивачем та третьою особою, який є нікчемним та без достатньої правової підстави; спірне майно вибуло з володіння власника (позивача) поза його волею; відповідач придбав спірне майно у особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки не набула права власності на майно у зв'язку з недійсністю договору від 15 листопада 2007 року.

З огляду на викладене позивач звернувся з даним позовом про витребування спірного майна у добросовісного набувача - відповідача згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, та визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходячи з аналізу положень ст. 388 ЦК України, встановив, що спірне нерухоме майно вибуло з власності позивача за наявності його волі, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 року, укладений у простій письмовій формі, було підписано головою правління позивача ОСОБА_4, в даному договорі зафіксовано волю позивача в особі його керівника на передачу спірного майна у власність іншої особи - ТОВ фірма ТДК. Також, 15.11.2007 сторонами по договору № 17 ПАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз та ТОВ фірма ТДК було підписано акт прийому-передачі до договору № 17, яким сторони засвідчили факт передачі передачу спірного майна від позивача у власність ТОВ фірма ТДК.

При цьому, суд першої інстанції вважав, що сам факт скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз по справі № 43/7 від 19.11.2007 року не може свідчити про відсутність у позивача волі на відчуження спірного майна.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне нерухоме майно у добросовісного набувача - ПП Лубнипропансервіс не може бути витребувано на підставі п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне майно, з посиланням на те, що в даному випадку позивач позбавлений права володіння майном, що виключає можливість звернення з позовом про визнання права власності, а також враховуючи похідний характер від першої вимоги про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння, яка визнана судом безпідставною.

Таким чином, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в даній справі не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання субєктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої ? пятої статті 13 цього Кодексу.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є вимога про витребування з чужого незаконного володіння у відповідача спірне нерухоме майно відповідно до ст. 388 ЦК України, яка встановлює право власника витребувати своє майно в добросовісного набувача, який прибав це майно за відплатним договором, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі. Отже, предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують наявність у позивача волі на відчуження майна, а також факт добросовісність набувача.

Як свідчать матеріали справи, спірне майно належало позивачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 938184 від 22.10.2007, видане Виконавчим комітетом Пирятинської міської ради, та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 927791 від 07.11.2007, видане Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, а також він є користувачем земельних ділянок, на яких розташоване спірне нерухоме майно (а.с. 116-117, т. 1).

Відчуження майна від позивача до третьої особи (ТОВ фірма "ТДК") відбулося за рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 19.11.2007, яке ухвалено стосовно спірного майна, та в подальшому скасоване постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 у справі № 917/1837/15.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України є віндикаційним позовом, однією з особливостей якого є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Відповідно до п. 25 постанови пленуму Вищого господарського суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для зясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, якщо правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

В даному випадку відповідач набув право власності на спірне майно за договорами купівлі-продажу від 28 жовтня 2008 року, укладеними між ТОВ фірма "ТДК" (третьою особою) та ПП "Лубнипропансервіс" (відповідачем), які посвідечені державним нотаріусом Другої Лубенської Державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за №1-4433 та за № 1-4436 (а.с.88, 90). Тобто, правочин, за яким відповідач набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Доказів в підтвердження того, що відповідач знав чи міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна на дату укладення договорів, позивач суду не надав.

Рішення третейського суду, за яким було визнано за продавцем право власності на спірне майно, було скасовано лише постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 у справі № 917/1837/15. Відповідач до участі у розгляді даної справи судом не залучався. Таким чином, при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна.

Отже, ПП "Лубнипропансервіс", відповідач у справі, є особою, яка не знала і не могла знати про те, що третя особа, ТОВ фірма "ТДК", у якої річ придбано, не має права її відчужувати, тобто є добросовісним набувачем у силу частини 1 статі 388 ЦК України.

Статтею 330 ЦК України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У частині 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки за ст. 388 ЦК України добросовісне набуття можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача можуть мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст.330, 388, ЦК України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндікаційного позову, зокрема і від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Таким чином, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

Зі змісту статті 388 ЦК України вбачається, що вирішальне значення для визначення питання витребування майна у добросовісного набувача є встановлення наявності волевиявлення (волі) власника чи особи, яка володіє таким майном, на вибуття такого майна.

Як зазначалось вище, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року визнано недійсною третейську угоду від 16.08.2007, укладену між ТОВ фірмою ТДК та ВАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз; скасовано рішення Постійно діючого третейського суду від 19 листопада 2007 року у справі № 43/7 про визнання права власності на нерухоме майно; скасовано ухвалу Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації Український правовий союз від 28 листопада 2007 року у справі 43/7 за позовом Третьої особи до позивача про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно (а.с.21-22).

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015р. у справі № 917/1837/15 залишено без змін (а.с.23-26).

За змістом ст. 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-251цс15, від 14.10.2014 у справі № 3-140гс14).

Варто відзначити, що спірне майно вибуло з володіння позивача не на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року, а на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації Український правовий союз у справі № 43/7 від 19.11.2007, яке було ухвалено стосовно спірного майна та в подальшому скасоване, що в даному випадку свідчить про відсутність у позивача волі на відчуження спірного майна.

Також, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 11.06.2016 у справі № 6-52цс14, де зазначено, що за пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна. За змістом наведеного, майно, що вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки у справі, що переглядається, рішення суду про визнання права власності, на підставі якого частину спірного майна було вилучено з володіння позивача, надалі було скасовано судом, слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею та власник має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз по справі № 43/7 від 19.11.2007 року не може свідчити про відсутність у позивача волі на відчуження спірного майна.

Слід зазначити, що в свою чергу, відповідач придбав спірне майно у третьої особи за договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2008 року, яка не мала права його відчужувати, оскільки не набула права власності на майно у звязку з недійсністю договору № 17 від 15.11.2007.

При цьому, укладання такої угоди не припиняє право власності позивача, а тому в момент її укладання і до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна і має право на його витребування із чужого незаконного володіння.

Крім того, слід зазначити про відсутність перешкоди для витребування майна власником й тієї обставини, за якої під час перепродажу спірного майна набувач здійснив реєстрацію права власності, оскільки ст.346 ЦК України не передбачено припинення права власності дійсного власника, у зв'язку із реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його перепродажу.

Також, колегія суддів враховує, що на момент вирішення даного спору будь-яке чинне судове рішення, яке б в установленому законом порядку підтвердило право власності відповідача на спірне нерухоме майно в матеріалах справи відсутнє.

Окрім викладеного, стосовно поняття «волі» в контексті ст. 388 ЦК України, колегія суддів звертає увагу, що не будь-яке порушення порядку вибуття із володіння власника або особи, якій передано майно у володіння, є підставою для витребування його від добросовісного набувача, а лише пов'язане із дефектом волі. Вирішальне значення для визначення питання витребування майна у добросовісного набувача є встановлення наявності волевиявлення (волі) власника.

Так, договір № 17 купівлі-продажу нерухомого майна від 15 листопада 2007 року, укладений між позивачем та третьою особою, був вчинений у формі, яка не відповідала вимогам законодавства.

Під формою правочину слід розуміти спосіб вираження волі сторін на його вчинення.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

При цьому, згідно ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально.

Нормами ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Оскільки, договір № 17 купівлі-продажу нерухомого майна від 15 листопада 2007 року укладений між позивачем та третьою особою в простій формі, не посвідчений нотаріально, він є нікчемним з моменту його укладання.

Також, враховуючи нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 та ненастання при цьому будь-яких юридичних наслідків для сторін, акт прийому-передачі, який є частиною даного договору, не може свідчить про реальне відчуження майна та, як наслідок, дійсний перехід права власності на майно від позивача до третьої особи.

Слід також зазначити, що угоди мають вольовий характер, який виявляється в бажанні осіб встановити права і прийняти обовязки з метою досягнення певного результату, що випливає зі змісту ст. 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, обидві сторони усвідомлювали необхідність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, проте обрали нікчемний засіб фіксування своєї волі у виниклих правовідносинах.

Також, термін "воля" використовується в законодавстві і як синонім волевиявлення учасників правовідносин. Психологічно воля суб'єктів виявляється у вольовому опосередкуванні вибору варіанту поведінки в межах права в процесі його реалізації. Відповідність волі особи державній волі, вираженій у нормах права, визначає законність її діяльності. Волевиявлення в праві - передбачений законодавством зовнішній вияв волі дієздатних суб'єктів права, який тягне за собою юридичні наслідки. Становлячи різновид фактів юридичних, волевиявлення може виражатися у діях правомірних і неправомірних. Формою волевиявлення може бути не тільки реальна активна поведінка, а й бездіяльність. Волевиявлення організації виявляється в діях її органів або належним чином уповноважених представників.

Як свідчать матеріали справи, протоколом № 3 засідання Спостережної ради Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (в подальшому Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз") від 10.08.2007 було постановлено провести відчуження шляхом продажу спірного нерухомого майна за експертною оцінкою згідно чинного законодавства.

Дане рішення було прийняте за участю 4 членів Спостережної ради ОСОБА_5 (голова Спостережної ради); ОСОБА_6 (заступник голови Спостережної ради0; ОСОБА_7 (член Спостережної ради); ОСОБА_8 (секретар Спостережної ради) (а.с. 96, т. 2).

Відповідно до п. 12.1 Статуту товариства виконавчим органом, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління товариства, яке підзвітне та підпорядковане Загальним зборам та Спостережній раді товариства.

Згідно п. 12.11 Статуту Правління товариства має зокрема такі повноваження, як прийняття рішення щодо укладання договорів (контрактів), у тому числі кредитних на суму, яка не перевищує 500 000 грн., крім договорів (контрактів) на транспортування та постачання природного газу.

Відповідно до п. 5.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 вартість договору становила 291 000,00 грн.

При цьому, в п. 12.9 Статуту зазначено, що рішення Правління товариства приймається простою більшістю голосів. У випадку рівної кількості голосів голос голови Правління є вирішальним. Засідання Правління оформлюється Протоколом, який підписується головою та секретарем правління.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що протокол № 3 засідання Спостережної ради товариства від 10.08.2007, яким вирішено провести відчуження шляхом продажу спірного нерухомого майна за експертною оцінкою згідно чинного законодавства, підписано головою та секретарем Спостережної ради. На засіданні був присутній голова Правління ОСОБА_4

Згідно п. 13.3.3 Статуту товариства голова Правління діє від імені товариства без довіреності, підписує угоди, контракти та інші юридичні акти від імені товариства, у тому числі рішення про укладання яких прийнято уповноваженим органом управління товариства в межах його компетенції відповідно до положень цього Статуту.

Отже, вищевказані положення Статуту товариства свідчать про те, що рішення щодо укладення головою Правління договору на суму, яка не перевищує 500 000 грн., від імені товариства має бути прийнято уповноваженим органом управління товариства в межах його компетенції відповідно до положень цього Статуту (Правлінням), та оформлене відповідним протоколом у відповідності до п. 12.9 Статуту.

Проте, рішення Правління товариства стосовно саме укладання договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна не приймалось. Доручення на укладання та підписання будь-яких договорів, спрямованих на відчуження спірного майна головою правління ОСОБА_4 не надавалось.

Таким чином, колишній голова Правління позивача без дійсної волі товариства та відповідних повноважень здійснив відчуження майна шляхом укладання договору купівлі-продажу № 17 від 15.11.2007 у спосіб, що суперечить нормам чинного законодавства. Отже, факт відсутності обсягу дієздатності (повноважень) у колишнього директора Правління на укладання правочину свідчить про відсутність дійсної волі позивача на настання реальних правових наслідків на відчуження майна.

Посилання місцевого господарського суду на те, що в описовій частині рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз по справі № 43/7 від 19.11.2007 року судом зазначено, що "відповідач - ВАТ Лубнигаз у відзиві на позов підтвердив факт укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна №17 від 15.11.2007 року, повне виконання сторонами умов вказаного договору, та підтвердив своє ухилення від нотаріального посвідчення вказаного договору, пояснивши це тим, що між сторонами не досягнуто згоди відносно розподілу нотаріальних витрат на його посвідчення. Проти позовних вимог ТОВ фірма ТДК відповідач не заперечує", як на підтвердження наявності у позивача волі на відчуження спірного майна, колегія суддів відхиляє, оскільки рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз по справі № 43/7 від 19.11.2007 року було скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 у справі № 917/1837/15, тому факти та обставини, встановлені вказаним рішенням третейського суду не мають приюдиційного значення для даної справи.

При вирішення даного спору колегія суддів приймає до уваги, що позивач є користувачем земельних ділянок за адресами: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська, 152, та Полтавська область, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, на яких розташоване спірне нерухоме майно. Позивач має право постійного користування обома земельними ділянками, що підтверджується відповідними Державними актами на право постійного користування. Позивач до теперішнього часу у повному обсязі та в строк сплачує земельний податок за вказані земельні ділянки, що підтверджується довідками Лубенської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про відсутність заборгованості з даного виду податків. Зазначені обставини також встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року у справі № 917/843/16.

З огляду на зазначене, враховуючи правові підстави віндикаційного позову, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що спірне майно вибуло з власності позивача на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз по справі № 43/7 від 19.11.2007 року, яке в подальшому було скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року у справі № 917/843/16, внаслідок чого позивач не за власної волі був позбавлений права власності на це майно.

Також, колегія суддів приймає до уваги інші вище встановлені обставини справи, які також свідчать про відсутність волі позивача, а тому наявні підстави для витребування нерухомого майна у відповідача відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України та задоволення позову в частині витребування майна із чужого незаконно володіння.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності на спірне майно, колегія суддів не вбачає правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звернення до суду із позовною вимогою про визнання права власності є одним із різновидів негаторного позову, де заявник володіє майном, але обмежений в праві користування та (або) розпорядження ним у зв'язку з тим, що інша особа оспорює це право. У даному випадку позивач позбавлений права володіння майном, що виключає можливість звернення з позовом про визнання права власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, та 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто, саме з державною реєстрацією права власності, як завершальною стадією визнання права власності за особою, закон пов'язує підтвердження того, що цій особі належить право користування, володіння та розпорядження майном.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, на даний час право власності на спірні будівлі зареєстровано КП Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації за відповідачем 30.10.2008 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.04.2016р. № 58437489 (а.с.27 -30, 89, 91).

Зазначені обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачем на спірне майно.

Разом з цим, рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни Полтавської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2016р. у справі № 917/843/16 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Лубнипропансервіс", м. Лубни Полтавської області нерухомого майна скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння у Приватного підприємства "Лубнипропансервіс", м. Лубни Полтавської області (код ЄДРПОУ 33875596, Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська, 152) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. л. Толстого, 87, код ЄДРПОУ 05524713) нерухоме майно, а саме:

частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, яка складає: газонаповнюючий склад літ. Б: склад 1 пл. 46,1 кв. м, склад 2 пл. 82,2 кв. м, склад 3 пл. 88,8 кв. м, усього по Б - 217,1 кв. м, резервуари літ. № 1, № 2, № 3, № 4, частина огорожі літ. № 7, № 8 довжиною 253 п. м; частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, яка складає: Б-1: номер частин приміщень 1: склад 1 пл. 69,5 кв. м; номер частин приміщень 2: майстерня 1 пл. 29,7 кв. м, топочна 2 пл. 29.0кв. м, всього по Б-1 128,2 кв. м, газонаповнюючий склад літ. В-1: склад 1 пл. 71,1 кв. м, склад 2 пл. 141,2 кв. м, склад 3 пл. 129,8 кв. м, склад 4 пл. 7,4 кв. м, всього по В-1 349,5 кв. м; вбиральня літ. Г, насосна літ Д, водопровідна колонка літ. № 1, частина огорожі літ. № 2, № 5, № 9 довжиною 269,1 п. м, частина замощення літ. 1 площею 2571 кв. м, резервуари 4,2 м3 літ. № 6, № 7, № 8, № 12, резервуар 50 м3 літ. № 10, резервуар для пального літ. № 11.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Лубнипропансервіс", м. Лубни Полтавської області (Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська, 152, код ЄДРПОУ 33875596) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. л. Толстого, 87, код ЄДРПОУ 05524713) витрати по сплаті судового збору при звернення з позовною заявою в розмірі 4 365,00 грн. та за розгляд апеляційної скарги у розмірі 4 801,50 грн.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Слободін М.М.