Постанова № 62689002, 08.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа№ 910/686/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

ОСОБА_1

секретар Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2 дов. № 91/2016/07/27-2 від 27/07/2016

від відповідача не зявились

від третьої особи не зявились

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.04.2016 (суддя Домнічева І.О.)

у справі № 910/686/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до ОСОБА_3 підприємства по утриманню житлового

господарства Дніпровського району м. Києва

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 підприємство «Керуюча дирекція

Дніпровського району м. Києва»

про стягнення 90 398, 32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі № 910/686/16 в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Київенерго» відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішення місцевого суду винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 4-7, ст. ст. 38, 43 ГПК України, без належного зясування та обговорення усіх обставин справи. На думку апелянта, прийняття змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-VII не звільняє відповідача від виконання обов'язків за спірним договором. Крім цього, за твердженнями скаржника місцевий господарський суд не надав правової оцінки рішенню Київської міської ради № 823/1687 від 23.07.2015, відповідно до якого ОСОБА_4 підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» припинено шляхом приєднання його до ОСОБА_3 підприємства по утримання житлового господарства Дніпровського районну м. Києва, яке є правонаступником усіх прав, обовязків та майна припиненого ОСОБА_4 підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва». Відповідно, на думку апелянта, відповідач є балансоутримувачем та повинен сплатити заборгованість перед позивачем.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/686/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Мальченко А.О., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 04.10.2016 р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 04.10.2016 згідно ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 18.10.2016.

12.10.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського районну м. Києва».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського районну м. Києва», розгляд справи відкладено на 08.11.2016.

В судове засідання зявився представник позивача, представники відповідача та третьої особи не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали. Присутній в судовому засіданні представник позивача не заперечував проти розгляду справи у відсутності представників відповідача та третьої особи.

Згідно абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.).

Оскільки неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає вирішенню спору по суті, апеляційний господарський суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за відсутності цих представників за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Так, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення 90 398,32 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором № 510162 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.10.2009 (далі Договір) щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з 01.01.2015 по 01.05.2015, а тому просив стягнути з відповідача 57 928,04 грн. заборгованості, 15 561,05 грн. інфляційних втрат, 1 415,18 грн. 3% річних та 15 458, 06 грн. пені.

Як встановлено матеріалами справи, 26.10.2009 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариством «Київенерго», (позивач, енергопостачальна організація за договором) та ОСОБА_3 підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (відповідач, абонент за договором) було укладено Договір (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

За умовами п. 1.1 Договору його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до п.2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до Договору.

Абонентна підставі п.2.3.1 Договору зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до Звертання-доручення та п. 5.1 Договору, розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

Як зазначав в суді позивач, на підставі п. 5 Додатку 4 до Договору відповідач зобовязаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та рахунок, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 2 Додатку 4 до Договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість, заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору в період з 01.01.2015 по 01.05.2015 позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію до нежитлової будівлі за адресою: м. Києв, вул. Ентузіастів, 43/1.

Обставини з постачання позивачем відповідачу теплової енергії за період з 01.01.2015 по 01.05.2015 підтверджуються долученими до позовної заяви обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію.

Відповідачем зобов'язання з оплати отриманої теплової енергії виконувались неналежним чином, в зв'язку з чим за період з 01.01.2015 по 01.05.2015 у нього утворилась заборгованість в розмірі 57 928, 04 грн., що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відмовляючи в позові, місцевий суд посилався на те, відповідач не був балансоутримувачем нежитлової будівлі по вул. Ентузіастів, 43/1 в м. Києві, оскільки зазначена будівля відповідно до Розпорядження Дніпровської РДА №335 від 17 червня 2013 року та акту приймання-передачі основних засобі від 30 жовтня 2013 року була передана на праві господарського відання іншому комунальному підприємству. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у спірний період (01.01.2015-01.05.2015) не мав можливості виконати зобов'язання з оплати теплової енергії за Договором в зв'язку із внесенням змін до ст. ст. 19, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», адже відповідач, який не є теплопостачальною організацією, не може вважатися виконавцем послуг з постачання теплової енергії для об'єктів усіх форм власності та не може здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, а тому дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків на підставі п. 2 ст. 11 ЦК України, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що Договір укладався, коли підприємство відповідача було балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Дніпровського району міста Києва та зобов'язано було забезпечити належне теплопостачання для кінцевих споживачів (фізичних та юридичних осіб) розташованих у будівлі.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII у квітні 2014 внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до цих змін виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тобто ПАТ «Київенерго» (п. 4 ст. 19 Закону України).

Положення ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцем цих послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

За приписами ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.

Враховуючи наведені зміни чинного законодавства, апеляційний суд встановив, що відповідач в спірному періоді (з 01.01.2015 по 01.05.2015) дійсно не був балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, зокрема нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 43/1.

Проте висновки суду першої інстанції, що відповідач втратив статус виконавця послуг з постачання теплової енергії в зв'язку набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплати коштів за Договором, оскільки такий обов'язок Дговором покладено саме на ОСОБА_4 підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, а отже спірна заборгованість є заборгованістю лише відповідача.

Внесені законодавчі зміни розповсюджуються на правовідносини, які виникають (оформлюються певними правочинами) після набрання чинності згаданими змінами. Закон не передбачає автоматичного припинення укладених раніше договорів.

Таким чином, наведені вище зміни законодавства не припиняють правовідносин за Договором, на підставі якого заявлено позов.

Аналогічної позиції про те, що втрата статусу виконавця послуг з постачання теплової енергії в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" не звільняє сторону від обов'язку оплати коштів за договором дотримується й Вищий господарський суд України в постанові від 16.12.2015 у справі № 910/14306/15.

Безпідставними також є висновки місцевого суду з приводу того, що зміна балансоутримувача будинку за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 43/1 є підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, 17.06.2013 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 335 «Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» (надалі - Розпорядження № 335).

Відповідно до згаданого розпорядження житловий та нежитловий фонд територіальної громади міста Києва, які передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві держаної адміністрації, з 02.09.2013 передано на праві господарського відання ОСОБА_3 підприємству «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», в тому числі й нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 43/1.

З огляду на наведене, встановивши, що позивачем здійснено нарахування заборгованості відповідачу за період, коли ОСОБА_4 підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва вже не було балансоутримувачем згаданої вище будівлі, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову до відповідача у справі.

При цьому, місцевим судом не враховано рішення Київської міської ради № 823/1687 від 23.07.2015, п. 1 якого вирішено припинити ОСОБА_4 підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» шляхом приєднання його до ОСОБА_3 підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва.

Пунктом 2 згаданого рішення Київської міської ради встановлено, що ОСОБА_4 підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва є правонаступником усіх прав, обовязків та майна припиненого ОСОБА_3 підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва».

Відповідно до ст. 59 ГК України припинення субєкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Юридична особа припиняється на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, законом передбачено припинення юридичної особи шляхом реорганізації, що має наслідком переходу прав та обов'язків юридичної особи, яка припинилась, до юридичної особи чи юридичних осіб - правонаступника/правонаступників, та шляхом ліквідації, коли правонаступництво не відбувається.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади (ч. 1 ст. 106 ЦК України).

З огляду на наведене, підприємство, за яким було закріплено на праві господарського відання будівлю за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 43/1 припинено й відповідач став його правонаступником.

Оскільки згідно рішення Київської міської ради №823/1687 від 23.07.2015 ОСОБА_4 підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва є правонаступником усіх прав, обов'язків та майна ОСОБА_3 підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», відповідно до відповідача перешли всі права та обовязки третьої особи, відтак позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення заборгованість за Договором за період з 01.01.2015 по 01.05.2015 саме з відповідача.

Крім цього, згдно положень ст. 513 та 521 ЦК України правочин про заміну сторони у зобов'язанні має бути вчинено у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.

У даному випадку наведених вимог закону дотримано не було та відповідного правочину щодо заміни сторони за Договором з ОСОБА_3 підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на ОСОБА_4 підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» укладено не було, а пунктом 9.4 Договору передбачено обов'язкове погодження заміни однієї сторони договору з іншою стороною.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Оскільки позивач такої згоди не надавав, сторона по Договору (відповідач) замінена не була.

Передача будинку за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 43/1 на баланс ОСОБА_3 підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» жодним чином не може бути підставою також для висновку щодо виникнення правонаступництва.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за Договором за період з 01.01.2015 по 01.05.2015 в розмірі 57 928,04грн. є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 15 458, 06 грн. пені, 15 561,05 грн. інфляційних втрат та 1 415, 18 грн. 3% річних за прострочення оплати за послуги з постачання теплової енергії

Порушенням зобовязання згідно ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобовязання настають встановлені договором або законом правові наслідки, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями ( ч. 1 ст. 230 ГК України ) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Обовязок боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, встановлено ч.2 ст. 625 ЦК України, отже на вимогу кредитора боржник зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 15 458, 06 грн. пені, 15 561,05 грн. інфляційних втрат та 1 415, 18 грн. 3% річних, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про відмову в позові, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позову в повному обсязі. Тому доводи апелянта по суті апеляційної скарги заслуговують на увагу, а його скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України в звязку з задоволенням апеляційної скарги позивача та позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 378, 00 грн. судового збору за подання позову та 1 515, 80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі № 910/686/16 скасувати та прийняти нове:

Позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_3 підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення 90 398, 32 грн. задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, ідентифікаційний код 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд 5, ідентифікаційний код 00131305) 57 928, 04грн. заборгованості, 15 561,05 грн. інфляційних втрат, 1 415, 18 грн. 3% річних, 15 458, 06 грн. пені та 1 378, 00 грн. судового збору за подання позову.

Стягнути з ОСОБА_3 підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, ідентифікаційний код 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд 5, ідентифікаційний код 00131305) 1 515, 80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/686/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

СуддіА.О. Мальченко

ОСОБА_1