Постанова № 62688869, 08.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа№ 910/14970/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

ОСОБА_1

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2 (довіреність № 140715-1/юр від 14.07.2015 р.)

від відповідача ОСОБА_3 (довіреність № 19/3-02/153 від 19.11.2015 р.), ОСОБА_4 (довіреність № 19/3-02/144 від 19.11.2015 р.)

від третьої особи ОСОБА_5 (довіреність № 623/03 від 03.10.2016 р.)

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк»

на рішення господарського суду міста Києва від 05.05.2016 р.

у справі № 910/14970/15 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест ЛТД»

до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест ЛТД» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» про визнання іпотечного договору № 2 від 23.05.2013 р. недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір № 2 від 23.05.2013 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест ЛТД», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 710.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2016 р. у справі № 910/14970/15 касаційні скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПАТ «Брокбізнесбанк» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р. у справі № 910/14970/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.05.2016 р. позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання іпотечний договір № 2 від 23.05.2013 р., укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Капітал Інвест ЛТД», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №710. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1218,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ПАТ «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг відповідача та третьої особи заперечував, просив відмовити у їх задоволенні, рішення залишити без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні повністю підтримали доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, просили скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити. Щодо апеляційної скарги третьої особи зазначили, що підтримують викладені в ній обставини та просили скаргу задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити. Щодо апеляційної скарги відповідача зазначив, що підтримує викладені в ній обставини та просив скаргу задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

23.05.2013 р. між ПАТ «Брокбізнесбанк» (позичальник) та ПАТ «Державний ощадний банк України» (позикодавець) було укладено договір кредитної лінії № 280 (кредитний договір), відповідно до п. 2.1. якого банк зобовязався надати на умовах цього договору, а позичальник зобовязався отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Пунктами 2.2., 2.3. кредитного договору сторони погодили, що кредит надається у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 21.11.2014 р. та максимальним лімітом кредитування в розмірі 300000000,00 грн.

23.05.2013 р. в забезпечення виконання кредитних зобовязань ПАТ «Брокбізнесбанк» по кредитному договору № 280 від 23.05.2013 р. між ПАТ «Державний ощадний банк України» (іпотекодержатель) та ТОВ «Капітал Інвест ЛТД» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 2 (іпотечний договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.4. якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобовязання передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності, а саме: нежилий будинок, загальною площею 2590,8 кв.м, який знаходиться у м. Києві по вул. Саксаганського, буд. 115а, вартістю 144015000,00 грн., визначеною за взаємною згодою сторін.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що на момент підписання іпотечного договору № 2 від 23.05.2013 р. особа, яка його підписувала від імені ТОВ «Капітал Інвест ЛТД», перевищила свої повноваження на укладання такого правочину, у звязку з чим позивач просив суд визнати договір іпотеки недійсним на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір іпотеки від 23.05.2013 р., від імені ТОВ «Капітал Інвест Лтд» підписано генеральним директором ОСОБА_7, який діє на підставі статуту.

Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обовязки їх учасників та засновників визначаються Законом України «Про господарські товариства».

Згідно ст. 11-1 Закону України «Про господарські товариства», законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 113 ЦК України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України, товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 143 ЦК України, установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Приписи ст. 143 ЦК України кореспондуються з приписами ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» та встановлює, що товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

У відповідності до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени ради наглядової ради товариства.

Згідно ст. 145 ЦК України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

З матеріалів справи вбачається, що згідно статуту ТОВ «Капітал Інвест ЛТД», в редакції, чинній на дату укладення спірного договору, вищим органом товариства є загальні збори його учасників.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що управління товариством здійснюють його органи (загальні збори і виконавчий орган). Виконавчий орган створюють загальні збори в складі однієї або кількох осіб і він діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом товариства і законом. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Пунктом 11 статуту ТОВ «Капітал Інвест ЛТД», в редакції від 09.11.2012 р., чинній на момент укладення іпотечного договору № 2 від 23.05.2013 р., передбачено, що виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною та оперативною діяльністю є дирекція товариства на чолі з генеральним директором.

У відповідності до п. 11.5 статуту товариства, генеральний директор без довіреності діє від імені товариства, представляє інтереси з усіх питань діяльності товариства в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, як на Україні, так і за кордоном. Генеральний директор не має права без погодження з загальними зборами учасників розпоряджатись майном товариства, в тому числі наданням його у заставу та інше. Генеральний директор має право без довіреності від імені товариства будь-які правочини, юридичні дії спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, зокрема, розпоряджатися грошовими коштами, укладати договори, контракти та угоди товариства у відповідності з чинним законодавством та цим статутом без погодження з загальними зборами учасників, що не перевищують суму 100000,00 грн.

07.05.2013 р. загальними зборами позивача прийнято рішення (оформлене протоколом № 04/13) про надання згоди на надання в заставу нежилого приміщення загальною площею 2590,8 кв.м., яке знаходиться у м. Києві по вул. Саксаганського, буд. 115а та належить ТОВ «Капітал Інвест ЛТД» на праві власності з метою виступити майновим поручителем по зобовязаннях АТ «Брокбізнесбанк», які виникнуть при підписанні договору відновлювальної кредитної лінії між АТ «Державний ощадний банк України» та АТ «Брокбізнесбанк», а також уповноважено генерального директора ТОВ «Капітал Інвест ЛТД» ОСОБА_7 на здійснення усіх необхідних дій та підписання усіх необхідних документів, повязаних з наданням в заставу майна та укладенням договору іпотеки нежилого приміщення загальною площею 2590,8 кв.м., який знаходиться у м. Києві, вул. Саксаганського, буд. 115а, з метою виступити майновим поручителем по зобовязаннях АТ «Брокбізнесбанк», які виникнуть при підписанні договору відновлювальної кредитної лінії між АТ «Державний ощадний банк України» та АТ «Брокбізнесбанк».

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2015 р. по справі № 910/8438/15-г, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Капітал Інвест ЛТД» від 07.05.2013 р., що оформлено протоколом № 04/13.

Під час розгляду справи № 910/8438/15-г господарськими судами було, зокрема, встановлено, що директор ПрАТ КУА АПФ «Брокбізнесінвест»», надаючи згоду від імені останнього, прийняв від імені учасника рішення про активи (майно) товариства та інституційних інвесторів, без попереднього погодження з Наглядовою радою ПрАТ «КУА АПФ «Брокбізнесінвест»» та акціонерами ПрАТ «КУА АПФ «Брокбізнесінвест»», а тим самим перевищив свої повноваження. Директор ПрАТ «КУА АПФ «Брокбізнесінвест»» перевищив свої повноваження, оскільки він безпідставно узгодив від імені власника 100 % статутного капіталу можливість укладання значного правочину без будь-якої конкретної інформації про суму правочину, обсяг зобовязань та строки, безпідставно уповноваживши генерального директора ТОВ «Капітал Інвест ЛТД» на вчинення усіх необхідних дій (не конкретизувавши яких саме, фактично надавши необмежені повноваження) на укладання договору іпотеки.

Згідно п. 2-4 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002 р.; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 р.) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 р. № 01-8/1427).

Відповідно до п.п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі «Христов проти України», одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обовязкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Таким чином, рішення загальних зборів учасників ТОВ «Капітал Інвест Лтд» оформлене протоколом № 04/13 від 07.05.2013 р., не створило відповідних правових наслідків для сторін, оскільки воно є недійсним.

В п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11 зазначено, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк зобовязаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

З огляду на обовязкову перевірку банком повноважень осіб, які підписують кредитні договори, договори іпотеки, ПАТ «Державний ощадний банк України» міг і повинен був знати про обмеження повноважень генерального директора на підписання договору іпотеки, оскільки таке обмеження міститься безпосередньо у статуті позивача, який повинен був бути перевірений співробітниками банку перед укладанням спірного договору іпотеки. Також банк не був позбавлений права співставити рішення прийняте загальними зборами, яке оформлене протоколом № 04/13 від 07.05.2013 р. та в подальшому було визнано недійсним рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2015 р. у справі №910/8438/15-г, з положеннями статуту позивача, оскільки вказане рішення містило можливість укладання значного правочину без будь-якої конкретної інформації про суму правочину, обсяг зобовязань та строки.

За умови виконання вимог ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідач мав можливість виявити відсутність у ОСОБА_7, який на той час був генеральним директором, відсутність повноважень на підписання спірного правочину.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

В матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано доказів наступного схвалення безпосередньо уповноваженим органом - загальними зборами товариства позивача, вчиненого генеральним директором спірного правочину, а отже, такий договір не створює жодних юридичних наслідків.

Таким чином, при укладенні спірного договору ОСОБА_8, діючи від імені іпотекодавця ТОВ «Капітал Інвест ЛТД», у порушення вимог ст.ст. 97, 99, 161 ЦК України вийшов за межі своїх повноважень.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на відповідні постанови Верховного Суду України, винесені у справах з аналогічним предметом спору. Однак у вказаних постановах правова позиція зводиться до того, що визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент третьої особи, діяла недобросовісно і нерозумно. Проте в даному випадку, в обґрунтування своїх вимог, позивач посилається не винятково на скасування у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства, а й зазначає як про відсутність відповідного погодження на укладення та подальше схвалення позивачем спірного правочину, так і на наявність обмеження повноважень генерального директора позивача, що встановлені його статутом.

Натомість, укладаючи оспорюваний правочин ОСОБА_8 діяв недобросовісно, оскільки знав і за всіма обставинами справи не міг не знати про обмеження наявних у нього повноважень. За таких обставин посилання відповідача на постанови Верховного Суду України від 27.04.2016 р. № 6-62цс16, від 6.06.2011 р. № 3-50гс11 та від 19.08.2014 р. № 3-60гс14, є безпідставними.

Крім того, колегія зазначає, що на момент проведення 7.05.2013 р. загальних зборів ТОВ «Капітал Інвест ЛТД» імперативними приписами норм Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» заборонялось передання в заставу активів інституту спільного інвестування, до яких відноситься предмет іпотеки.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним доведено наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними. Відтак, позовні вимоги ТОВ «Капітал Інвест ЛТД» до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним іпотечного договору № 2 від 23.05.2013 р., укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Капітал Інвест ЛТД», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 710 визнаються колегією суддів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, посилання скаржників на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 05.05.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 05.05.2016 р. у справі № 910/14970/15 залишити без змін.

Справу № 910/14970/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

СуддіЛ.П. Зубець

ОСОБА_1