Рішення № 62688358, 10.11.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р.Справа № 922/428/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до КП "Чугуївтепло", м. Чугуїв про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов.№14-81 від 25.04.16);

відповідача - ОСОБА_2 (дов.б/н від 24.10.16).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Чугуївтепло" про стягнення пені у розмірі 147 924,70 грн., 3% річних у розмірі 26 219,02 грн. та суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 373 428,54 грн., а всього 547 572,26 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 12194/14-КП-32 від 31.01.2014 р. позивачем поставлено відповідачу протягом січня по грудень 2014року природний газ на загальну суму 1 524 610,95грн. підтвердивши зазначене актами приймання-передачі природного газу, однак відповідачем зобовязання щодо оплати отриманого газу виконані несвоєчасно, в звязку з чим відповідачу нараховані пеня, інфляційні, річні, які позивач просить стягнути з відповідача, посилаючись на ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України, п. 6.1, 7.2. договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.02.2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 01.03.2016 року о 10:30 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.03.2016 року розгляд справи було відкладено на 24.03.2016 року о 11:00.

Ухвалою господарського суду від 24.03.2016року клопотання відповідача про призначення у даній справі економічної експертизи задоволено. Призначено у справі №922/428/16 судову економічну експертизу.

24.10.2016року на адресу господарського суду Харківської області від Науково - дослідницького експертно - криміналістичного центру ГУМВС України в Харківській області надійшов висновок експерта №36 від 20.10.2016 року разом з матеріалами господарської справи №922/428/16.

Ухвалою господарського суду від 27.10.2016 року поновлено провадження у справі №922/428/16, розгляд справи призначено на 10.11.2016 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги,зокрема вказує на те, що відповідач не виконав узяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню основного боргу за зобовязаннями, що виникли на підставі договору №2194/14-КП-32 від 31.01.2014 р., тому йому були нараховані нарахування на суму боргу (пеня, інфляційні витрати та 3% річних).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свою правову позицію.В обґрунтування свої правової позиції відповідач зазначив, що є природною монополією з централізованого постачання теплової енергії у районі своєї діяльності. У відповідності до частини 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг відноситься встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання, тобто тарифи на теплову енергію є регульованими та затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг в межах повноважень визначених законодавством.

У звязку з тим, що встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води були нижче їх собівартості у відповідача виникають збитки. Держава розуміючи дану ситуацію у відповідному Державному бюджеті на рік передбачає компенсацію витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення для таких підприємств як відповідач у вигляді субвенцій, однак ні якого постійно діючого правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення до цього часу не має, тому виплата такої компенсації у повній мірі залежить від прийняття законодавчим органом відповідного нормативного акту (ЗУ Про бюджет) на кожний рік та наявності достатніх коштів у Державному бюджеті для їх оплати.

На сьогодні, вказував відповідач, тільки обсяг заборгованості за минулі роки з різниці тарифів на теплову енергію складає суму у розмірі 7826597 грн., тому він фізично не може погашати своєчасно зобовязання перед позивачем, у тому числі нарахування (пеня, 3% річних та інфляційні витрати) зроблені у звязку з несвоєчасним виконанням зобовязань.

Крім того відповідач звертав увагу суду, що на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у звязку з збитковістю послуг, що надавало підприємство, а саме з послуг теплопостачання. Однією з основних причин збитковості відповідача була невідповідність тарифів для населення та інших споживачів на послуги теплопостачання їх фактичним витратам, та не своєчасне погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплопостачання з боку Держави.

Ще одною причиною тяжкого економічного стану відповідач вважає дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними не платежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги станом на 1.11.2016 р. у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по КП «ЧУГУЇВТЕПЛО» досягли по теплопостачанню суму у розмірі 8778755,02 грн., також не своєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації).

Також відповідач вказує на той факт, що відповідач при розрахунку інфляційних витрат не узяв до уваги викладене у абзацах 3,4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», тому безпідставно завищив інфляційні витрати.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні усно наголосив про те, що витрати понесені останнім щодо сплати судової експертизи просить залишити за відповідачем.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вказує на наступне.

Так, 31.01.2014 року між КП «ЧУГУЇВТЕПЛО» та Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України був укладений договір № 2194/14-КП-32 від 31.01.2014 р. про купівлю-продаж природного газу.

У відповідності до п. 6.1. цього договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з 1.01.2014 року по 31.12.2014 року передав у власність відповідача природний газ, у свою чергу відповідач виконав свої зобов'язання за договором не своєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду за стягненням штрафних санкцій та інших нарахувань за прострочку платежів.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем умов п. 6.1 цього Договору, Покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За неналежне виконання зобов'язань за спірним договором позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 147924,70 грн., інфляційні витрати у розмірі 373428,54 грн. та 3% річних у розмірі 26219,02 грн.

У свою чергу суд перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних витрат зроблений позивача приходить до висновку про те, що нарахування (пеня та 3 % річних) зроблені вірно.

Відносно розрахунку інфляційних витрат, зроблених позивачем у розрахунку до позову суд зазначає наступне.

У абзацах 3,4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», де зокрема було вказано, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Однак розрахунок інфляційних витрат доданий позивачем до позову не відповідає викладеному у абзацах 3,4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, а саме позивач у своєму розрахунку бере до уваги індекс інфляції за місяць коли мав бути зроблений платіж, це стосується розрахунку інфляційних витрат нарахованих на зобовязання січня, лютого, березня, квітня, жовтня, листопада, грудня 2014 року. Також розрахунок інфляційних витрат зроблений з арифметичними помилками, тому як при оплаті у розрахунку позивача сума заборгованості на яку нараховуються інфляційні витрати не зменшується, а навпаки збільшується (дивися розрахунок за лютий, березень 2014 р.). У свою чергу наданий відповідачем у відзиві на позовну заяву розрахунок інфляційних витрат відповідає викладеному у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, тому суд погоджується з розрахованою сумою інфляційних витрат у розмірі 277260,07 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно зі ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У наведеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Згідно з п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання даного рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави.

З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про надання відстрочки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України) та надання відстрочки виконання рішення суду (п. 6 ст. 83 ГПК України), суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, враховуючи фактичні обставини справи.

Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості.

На підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. До моменту прийняття нових тарифів у березні 2015 року тарифи на теплопостачання покривали лише частину витрат на їх виробництво.

Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по КП «ЧУГУЇВТЕПЛО» досягли по теплопостачанню суму у розмірі 8776,7 тис. грн., крім того суд погоджується з тим фактом, що заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача, зокрема суд бере до уваги, що норми діючих на цей час законів (мається на увазі ч. 7 ст. 52 ЗУ Про виконавче провадження) захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.

Крім населення несвоєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували суму у розмірі 2269,0 тис. грн., що також не залежать від волі відповідача, а з причин несвоєчасного фінансування цих установ з місцевого та державного бюджетів.

Субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів.

Обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію склав суму у розмірі 7826597,00 грн., яка складається з теплопостачання, що надане населенню у розмірі 2998750,00 грн., з теплопостачання, що надане бюджетним установам у розмірі 4067393,00 грн. та з теплопостачання, що надане іншим споживачам у розмірі 760454,00 грн., але обсяг заборгованості до цього часу не узгоджений Територіальною комісією Харківської області з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу через те, що постанова КМУ № 375 від 4.06.2015 р. «Питання погашення у 2015 році заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню», якою був затверджений порядок та умови надання субвенції тільки на 2015 р. уже не чинна, а на 2016 р. ще не прийнятий порядок розрахунків заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію. Факт того, що існує значна заборгованість перед комунальними підприємствами, у тому числі перед відповідачем, розуміють на державному рівні, що підтверджує прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг» за № 626-VIII. Згідно прикінцевих положень цього Закону на Кабінет Міністрів України покладався обов'язок до 1 липня 2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися державної влади чи органом місцевого самоврядування до 1.01.2016 року.

Однак для того щоб Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг» за № 626-VIII запрацював, потрібно щоб Кабінет Міністрів України на виконання цього Закону прийняв порядок щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, який до цього часу ще не прийнятий.

Фактично після отримання різниці в тарифах та невідшкодованих витрат відповідач зможе повністю розрахуватися з позивачем.

Тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 36 від 20.10.2016 р., проведеної НДЕКЦ ГУМВС України в Харківській області в наслідок дослідження бухгалтерських документів за період дії договору про купівлю-продажу природного газу, в якій, зокрема, зазначено про те, що діяльність підприємства є збитковою, фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища та підприємство не може обійтися без зовнішнього фінансування, крім того (дивися стор. 17 висновку експерта), як вказує експерт, КП «Чугуївтепло» в досліджуваний період мало можливість розрахуватися з усіма наявними кредиторами виключно за умови взяття на себе зобовязань за кредитними договорами (залучення позикових коштів), або за умови отримання бюджетних коштів (субвенції).

Своєчасне звернення відповідача до національної комісії регулювання ринку комунальних послуг для затвердження економічно обґрунтованих тарифів та затвердження національною комісією регулювання ринку комунальних послуг тарифів значно менших від тих, що обґрунтовано просив відповідач прийняти у період дії договору про закупівлю природного газу № 2194/14-КП-32 від 31.01.2014 року.

Фінансові звіти відповідача (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи, що були надані до справи відповідачем), висновок судово-економічної експертизи № 36 від 20.10.2016 р. однозначно вказують на наявність значних збитків підприємства від надання послуг теплопостачання.

Відповідач до моменту звернення позивача до суду з цим позовом повністю погасив суму основного боргу, однак сума штрафних санкцій є надмірно великою, а стягнуті судом суми пені, 3 % річних та інфляційні витрати мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.

Також суд враховує той факт, що інших джерел у відповідача погасити нарахування (пеня, 3% річних та інфляційні витрати) зроблені у звязку з несвоєчасним виконанням зобовязань за цією справою перед позивачем не має, тому як з одного боку гроші, які відповідач отримує від споживачів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» підлягають перерозподілу без згоди на це відповідача, та їдуть на користь позивача по існуючим договорам. Залишок грошей, що залишається у відповідача згідно встановлених нормативів розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг незначний. До того ж суд розуміє той факт, що відповідачу потрібні гроші на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, несвоєчасне отримання оплати від населенням за спожиті комунальні послуги, крім того примусове стягнення не дасть очікуваного результату, тобто виконання рішення суду, тому як примусове стягнення не можливе на гроші, що поступають на спеціальні рахунки відкриті у установах банків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», а ті гроші, що залишаються у підприємства настільки мізерні, що примусове стягнення за рахунок цих грошей буде відбуватися тривалий час та може зруйнувати господарську діяльність відповідача на початку опалювального сезону 2016 2017 року, витрати на відновлення якої будуть набагато більшими від отриманих позивачем грошей. Також стягнення за рахунок майна (крім грошей), яке бере участь у виробництві послуг з теплопостачання, вплине на якість послуг з теплопостачання або частково (чи зовсім) зупинить їх надання. Витрати відповідача за рахунок примусового виконання збільшаться, що у кінцевому результаті зменшить кількість грошей, які могли бути перераховані позивачу.

Підсумовуючи вище вказане суд враховує той факт, що прострочка платежів відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, та приймає до уваги той факт, що без отримання належних позивачу субвенцій він не зможе погасити нарахування (пеня, 3% річних та інфляційні витрати) зроблені у звязку з несвоєчасним виконанням зобовязань за цією справою перед позивачем. Крім того, як вже було зазначено та встановлено судом, прийнятий Закон України за № 626 VIII від 16.07.2015 р. «Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг» передбачає, що до 1 липня 2017 року повинно бути організоване відшкодування різниця в тарифах та невідшкодовані витрати комунальним підприємствам, що виробляють та постачають комунальні послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, до яких відносить відповідач. Однак для того, щоб Закон запрацював, потрібен певний час.

Суд виходячи з доказів, що маються у справі приходить до висновку, що фінансовий стан відповідача можна враховувати, як такий, що підпадає під розяснення наведені у пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року та задовольняє клопотання відповідача про зменшення розміру пені частково на 60% (відповідно пеня до стягнення буде у розмірі 59169,88 грн.), крім того надає відстрочку виконання рішення до 10.02.2017 р., тобто надається час впродовж якого повинні бути реалізовані положення Закону України за № 626 VIII від 16.07.2015 р. «Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг» та вирішено питання по погашенню заборгованості з різниці у тарифах, яка повинна бути компенсована з Державного бюджету.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст.ст. 306, 307 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Чугуївтепло» (63503, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Гагаріна, 15, ідентифікаційний код 35944142) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, 01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) -суму пені у розмірі 59169,88 грн., інфляційні витрати у розмірі 277260,07 грн. та 3 % річних у розмірі 26219,02 грн., а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 6771,05 грн.

Відмовити у стягнені пені у розмірі 88754,82 грн., інфляційних у розмірі 96168,47 грн.

Відстрочити виконання рішення суду до 10.02.2017 р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.11.2016 р.

Суддя ОСОБА_3