Рішення № 62686841, 12.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/6412/13

За позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України

про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних в сумі 14 419 930,64 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (далі відповідач) стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобовязання, ціна позову 81 385 355,32 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/6412/13 позов задоволено частково, стягнено з Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії Нафтогаз України 66 965 424,68 грн боргу, 56 626,41 грн витрат по оплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/6412/13 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2016 у справі № 910/6412/13 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних скасовано, в цій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва, в іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 залишено без змін.

Згідно з Розпорядженням виконуючого обовязки керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/1802 від 29.08.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/6412/13, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2016 справу № 910/6412/13 було прийнято до свого провадження суддею Нечаєм О.В. та призначено розгляд справи на 21.09.2016.

21.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 31.08.2016.

Представник позивача 21.09.2016 у судове засідання не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 31.08.2016 позивач не виконав.

21.09.2016 представник відповідача у судове засідання зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 31.08.2016 відповідач виконав.

Враховуючи не зявлення в судове засідання представника позивача та неподання позивачем витребуваних доказів, розгляд справи було відкладено на 12.10.2016.

04.10.2016 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано документи для долучення до матеріалів справи.

12.10.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано письмові пояснення.

У судове засідання 12.10.2016 представник позивача зявився, надав суду додаткові письмові пояснення, усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 12.10.2016 зявився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (далі - відповідач) про стягнення 66 965 424,68 грн суми основного боргу, 8 365 702,45 грн інфляційних нарахувань та 6 054 228,19 грн 3% річних за порушення грошових зобовязань, які виникли з Договору поставки природного газу №302-09/8 від 18.12.2009.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015, позов задоволено частково, стягнуто з Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії Нафтогаз України 66 965 424,68 грн боргу, 56 626,41 грн витрат по оплаті судового збору. У позовних вимогах в іншій частині було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 залишено без змін, з тих же підстав.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 повністю, а рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 в частині відмови у стягненні 6 054 228,19 грн 3% річних та 8 365 702,45 грн інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 8 365 702,45 грн збитків внаслідок інфляції за прострочення та 6 054 228,19 грн 3% річних, в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.Постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2016 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/6412/13 та рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних скасовано, в цій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 залишено без змін.Таким чином, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 17.08.2016, господарський суд міста Києва при новому розгляді справи досліджує законність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат в загальній сумі 14 419 930,64 грн.

Судом встановлено, що 18.12.2009 між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України (далі - постачальник) та Дочірнім підприємством Нафтогазмережі Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (правонаступником якого є Дочірня компанія Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, далі - покупець), було укладено Договір № 302-09/8 поставки природного газу (далі - Договір), до якого в подальшому були укладені додаткові угод № 1 від 31.12.2009, № 2 від 28.01.2010., № 3 від 27.05.2010, згідно з умовами яких постачальник зобовязався передати покупцю протягом 2010 року імпортований природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат філій ДП Нафтогазмережі за наявності ресурсу в обсязі до 54 669 900 м. куб. згідно погодженого графіку, а останній прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.

Додатком № 1 до Договору в редакції пункту 4 додаткової угоди № 3 від 27.05.2010 до нього сторони погодили обсяги газу, що передаються філіям ДП Нафтогазмережі для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат у 2010 році за даним договором.

У розділі 4 Договору сторони погодили ціну природного газу та тариф на транспортування.

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за газ з урахуванням вартості його транспортування здійснюється покупцем протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться на підставі акту приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії Договору відповідно до умов п. 10.1 встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2010, в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.Як вбачається з постанови, Вищим господарським судом України від 17.08.2016 у цій справі було встановлено, що позивач передав правопопереднику відповідача протягом січня - червня 2010 року 28940605 м3 природного газу та надано послуги з його транспортування загальною вартістю 72 010 545,88 грн, заборгованість покупця по оплаті за одержаний газ станом на 20.03.2013 складала 66 965 424,68 грн, що підтверджується актами передачі-приймання природного газу № № 01/10-НГМ-ВТВ від 31.01.2010, 02/10-НГМ-ВТВ від 28.02.2010, 03/10-НГМ-ВТВ від 31.03.2010, 04/10-НГМ-ВТВ від 30.04.2010, 05/10-НГМ-ВТВ від 31.05.2010, 06/10-НГМ-ВТВ від 30.06.2010, а також двохстороннім актом звіряння розрахунків станом на 31.12.2012.

Позивач зазначає суду про те, що оскільки відповідачем умови Договору щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу не виконані, останній зобовязаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, як вбачається з Постанови Вищого господарського суду України від 17.08.2016 у цій справі, при первісному розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання дотримання сторонами обовязкової до виконання процедури списання заборгованості та не зясували чи вчинялись сторонами хоч якісь дії, направлені на здійснення списання такої заборгованості. 12.05.2011 було прийнято Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI (далі Закон), який діяв до 30.06.2012.

Відповідно до статті 1 Закону його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Пунктом 2.1.1 Закону визначено, що заборгованість ДК "Газ України" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України".

Згідно з пунктом 2.2 Закону заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (3 % річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 2.5 статті 2 Закону списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

08.08.2011 на виконання пункту 2.5 статті 2 Закону, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" № 894 (далі - Порядок).

Пунктом 3 Порядку визначено, що учасники процедури списання протягом 30 днів після закінчення строку дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" проводять звіряння розрахунків і підписують відповідні акти станом на 31 грудня 2011, в яких фіксується сума заборгованості, що обліковується в їх бухгалтерському обліку після списання заборгованості.

Відповідно до пункту 6 Порядку для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Згідно з п. 8 Порядку учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011 р. кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості.

Отже Порядом передбачена відповідна процедура списання заборгованості, а саме, створення комісії з питань списання заборгованості, яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню у розрізі контрагентів; складання протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою; подання кредиторам інформації про суми списаної заборгованості, а також обовязок щомісячно повідомляти про суму заборгованості, що підлягає списанню.Відповідач надав суду копію Наказу ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України» від 09.09.2011 № 334 «Про організацію роботи з виконання Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» (далі - наказ), яким було затверджено склад комісії відповідача з питань списання заборгованості ДК «Газ України», Положення про порядок роботи зі списання заборгованості та до 16.09.2011 зобовязано надати копії наказів до ДК «Газ України».

Проте вказаний наказ не є належним доказом вчинення сторонами всіх необхідних дій та підписання відповідних документів, передбачених Законом та Порядком, а відтак сторонами не доведено факту списання фінансових санкцій (3 % річних та індекс інфляції), оскільки не надано суду доказів на підтвердження належного виконання Порядку.

Доводи відповідача щодо того, що необмеженість Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» розміру санкцій що списуються періодом нарахування, є підставою для висновку про недопустимість стягнення таких санкцій після закінчення процедури списання, є хибними з тих підстав, що судом було встановлено, що списання не відбулось у звязку з недотриманням сторонами Порядку, а відтак дія Закону на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, не розповсюджується.

Відповідачем також не доведено суду факту належного (вчасного) виконання грошових зобовязань за Договором.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Представником відповідача у відзиві заявлено про застосування позовної давності.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року N 10 (далі Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Згідно з п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з п. 2.3 Постанови № 10 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України)

Позивач визначив наступний період нарахування інфляційних втрат: 16.07.2010 15.06.2011. В свою чергу, 3% річних позивач просить суд стягнути з відповідача за наступні періоди:

- за зобовязаннями за січень 2010: загальний період нарахування 3% річних 26.02.2010 20.03.2013;

- за зобовязаннями за лютий 2010: загальний період нарахування 3% річних 26.03.2010 20.03.2013;

- за зобовязаннями за березень 2010: загальний період нарахування 3% річних 26.04.2010 20.03.2013;

- за зобовязаннями за квітень 2010: загальний період нарахування 3% річних 26.05.2010 20.03.2013;

- за зобовязаннями за травень 2010: загальний період нарахування 3% річних 26.06.2010 20.03.2013;

- за зобовязаннями за червень 2010: загальний період нарахування 3% річних 26.07.2010 20.03.2013.

Враховуючи те, що позовну заяву було направлено позивачем до господарського суду міста Києва 01.04.2013, про що свідчить відбиток штампу поштового відділення на конверті, який додано позивачем до позовної заяви, з урахуванням положень ст. 257 Цивільного кодексу України, позивачем частково було пропущено позовну давність по періоду нарахування 3% річних, в свою чергу, інфляційні втрати нараховані в межах позовної давності.

Здійснивши перерахунок 3% річних, з урахуванням застосування позовної давності, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 5 971 711,01 грн.

Крім того, позивачем було допущено помилку при розрахунку інфляційних втрат, а тому, здійснивши їх власний розрахунок, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 7 608 183,43 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних в загальному розмірі 14 419 930,64 грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 13 579 894,44 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 1; ідентифікаційний код: 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код: 20077720) 3% річних в розмірі 5 971 711 (пять мільйонів девятсот сімдесят одна тисяча сімсот одинадцять) грн 01 коп. та інфляційні втрати в розмірі 7 608 183 (сім мільйонів шістсот вісім тисяч сто вісімдесят три) грн 43 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 1; ідентифікаційний код: 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код: 20077720) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 11 674 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) грн 63 коп.

Повне рішення складено 14.11.2016.

Суддя О.В. Нечай