Постанова № 62683998, 09.11.2016, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №820/3370/16

провадження №2-а/619/114/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2016 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіНечипоренко І.М.за участюсекретаря судового засіданняНосачової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання протиправними відмови та рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати відмову відповідача протиправною в призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975 «Про затвердження Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві та Наказу МОУ №530 від 14.08.2014 року; визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 27.05.2016 п.10 протокол №41, яким відмовлено йому у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги; визнати протиправними дії Міністерства оборони України, які полягають у зазначенні у відповіді на адвокатський запит, що витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Прикордонною службою України; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про виплату та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, на день встановлення інвалідності, а саме:243600.00грн; зобов'язати відповідача відповідно до ст. 267 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 30.10.1978 по 05.02.1981 він проходив строкову військову службу, в тому числі у складі діючої армії в в/ч 2072 під час бойових дій в демократичній Республіці Афганістан. В 1981 році він отримав поранення (контузію головного мозку), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, внаслідок чого, в подальшому отримав інвалідність. Згідно довідки МСЕК від 28.04.2014 року йому була встановлена ІІ група інваліда війни з 01.03.2014 року. Він звернувся до Харківського ОВК з заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, поранення, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. ХОВК 17.03.2016 було направлено відповідь, відповідно якої відмовлено у складанні висновку щодо отримання допомоги. Не погодившись з таким рішенням він звернувся до суду та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2016, яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 11.02.2016 року про виплату одноразової грошової допомоги. Далі його документи були розглянуті Міністерством оборони України та повернуті для доопрацювання у зв'язку з тим, що він звільнився з військової служби з військової частини, яка відносилась д Прикордонних військ. Вважає таку відмову незаконною та неправомірною.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без участі представника та надавши письмові заперечення, з яких вбачається, що ОСОБА_3 в період з 30.10.1978 року по 05.02.1981 року проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (військова частина 2072) та приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан. Рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 22.12.2011 № 2266 встановлено, що отримані позивачем поранення, (ЗЧМТ контузія головного мозку) і захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. На підставі довідки МСЕК, органом соціального забезпечення за місцем проживання ОСОБА_3, йому видано посвідчення «ветеран війни - інвалід війни», що підтверджує статус інваліда війни та є підставою надання пільг і переваг з бюджетів усіх рівні. На виконання постанови Ради Міністрів СРСР №328-159СС від 28.03.1957 року, прикордонні війська були передані до складу Комітету державної безпеки СРСР зі складу Міністерства внутрішніх справ СРСР спільним наказом (Міністерства внутрішніх справ та Комітету державної безпеки) № 0017/00161 від 02 квітня 1957 року. Пунктом 1 частини 1 Указу Президії Верховної Ради колишнього Союзу РСР від 21 березня 1989р. № 10224-ХІ «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» прикордонні війська виведені зі складу Збройних Сил колишнього Союзу РСР. Відповідно до абзацу другого п. З ч. 1 вказаного Указу за прикордонними військами збережено існуючий порядок матеріально-технічного і фінансового забезпечення. Розглядаючи зміст правонаступництва, як юридичного терміну необхідно зазначити, що нормами чинного законодавства України взагалі не визначено його правову сутність та не надано його нормативно - правового визначення. Відповідно до п.1 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431 - .XII «Про військові формування на Україні», Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки Верховній Раді України. Згідно ст. 4 Закону України «Про правонаступництво України», органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Прикордонні війська України» від 04 листопада 1991 року, головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона економічної зони України, а згідно ст. 2 цього Закону Центральним органом управління Прикордонних військ України є Державний комітет у справах охорони державного кордону України, який підпорядковується Кабінету Міністрів України. Голова Державного комітету є командуючим Прикордонними військами України. Він призначається і звільняється з посади Президентом України. Фінансове, військове та матеріально-технічне забезпечення діяльності Прикордонних військ України покладається на Кабінет Міністрів України. У 2001 році почалася реформа органів охорони кордону України, в результаті якої 31 липня 2003 прикордонні війська України були перетворені в Державну прикордонну службу України. Закон України «Про Прикордонні війська України» від 04 листопада 1991 року в силу п.1 Розділу IX «Прикінцеві Положення» Закону України «Про Державну прикордонну службу України» N 661-ІУ від 03.04.2003 року, з 01 серпня 2003 року втратив чинність, оскільки Закон України «Про Державну прикордонну службу України» N 661-ІУ від 03.04.2003 року набрав чинності з 01 серпня 2003 року. Відповідно до п. З Розділу IX «Прикінцеві Положення» Закону України «Про Державну прикордонну службу України» N 661-ІУ від 03.04.2003 року, Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ України, створюється на їх основі, у тому числі матеріально-технічній базі, у межах штатної чисельності та фінансування за станом на 01 січня 2003 року. В силу ст. 1 і ст. 6 Закону України «Про державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 року N 661-IV, Державна прикордонна служба України - правоохоронний орган спеціального призначення, на який покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України та охорони суверенних прав України в її винятковій (морській) економічній зоні. Згідно Закону України «Про державну прикордонну службу України» та «Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України», затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 399/2011, центральним органом виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони державного кордону та охорону суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні є Адміністрація Державної прикордонної служби України, яку очолює Голова. Отже, правонаступником прикордонних військ колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, які на той час підпорядковувались Комітету Державної безпеки СРСР, а з 1991 року Комітету по охороні державного кордону СРСР, на сьогоднішній день є Державна прикордонна служба України, яка являється правоохоронним органом спеціального призначення та свою діяльність на виконання функцій і покладених на неї завдань здійснює через Адміністрацію Державної прикордонної служби України. Таким чином, оскільки позивач звільнений зі строкової військової служби з прикордонних військ, які не входили до складу Міністерства оборони та правонаступником яких, з огляду на вищевикладене, є Державна прикордонна служба України, то в силу ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.13р. №975 (далі - Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги), правових підстав призначити та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, у зв'язку з пораненням, травмою, захворюванням, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії немає. Відповідно до абз.3 п.3 Порядку, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Отже, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності. Таким чином, при вирішенні питання щодо виплати одноразової грошової допомоги необхідно керуватися законодавством, що діяло на день встановлення позивачу інвалідності. У зв'язку з тим, що позивачем не було надано довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення йому первинно інвалідності, неможливо визначити законодавство, яким необхідно керуватися при вирішенні питань щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, а також порядку та розміру виплати такої допомоги. Законодавець розмежовує поняття первинного встановлення інвалідності та встановлення вищої групи інвалідності під час повторного огляду. Якщо в першому випадку виникає право на виплату одноразової грошової допомоги, то в другому випадку виникає право на доплату одноразової грошової допомоги. Таким чином, оскільки нормативно - правовими актами чітко визначений момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, а не про підвищення групи інвалідності або про підтвердження групи інвалідності, то при вирішенні питання щодо виплати одноразової грошової допомоги одним з обов'язкових документів, який особа повинна надати до уповноваженого органу, є довідка МСЕК про первинне встановлення особі інвалідності. У зв'язку з тим, що позивачем не було надано такої довідки, неможливо визначити законодавство, яким треба керуватися при визначенні права на отримання одноразової грошової допомоги, а також порядку та розміру виплати такої допомоги, що є порушенням вимог як Порядку №499 так і Порядку №975 в частині надання особою відповідного пакету документів для призначення одноразової грошової допомоги. Таким чином, оскільки ОСОБА_3 звільнений зі строкової військової служби з прикордонних військ, а вони в свою чергу підпорядковувались та знаходились на фінансовому забезпеченні у Комітеті державної безпеки СРСР, правонаступником якого в подальшому стала Адміністрація Державної прикордонної служби України, то встановлення причинного зв'язку поранення, травми, контузії позивача, з огляду на законодавство, НЕ відноситься до компетенції Центральної ВЛК Міністерства оборони України, а відноситься до компетенції Центральної ВЛК Державної прикордонної служби України, а тому протокол Центральної ВЛК від 22.12.2011 № 2266 є незаконним, оскільки повноваження для проведення цього засідання у комісії були відсутні, через що прошу суд не приймати вищевказаний Витяг Центральної ВЛК як належний та допустимий доказ по справі. Таким чином, Міноборони вважає, що дії Міноборони щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірними і законними.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надавши заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Із долученого до матеріалів справи військового квитка НОМЕР_1 встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних силах з 30.10.1978 по 10.02.1981, в тому числі з 20.01.1981 по 31.01.1981 на території Республіки Афганістан (а.с.13-15).

Рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 22.12.2011 № 2266 встановлено, що отримані позивачем поранення, (ЗЧМТ контузія головного мозку) і захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.19).

Згідно з довідкою Харківського обласного МСЕК № 201476 серія 10 ААБ від 28.04.2014 ОСОБА_3 встановлено безстроково 2 групу інвалідності з 01.03.2014 року, яка настала внаслідок бойових дій (а.с.12).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 у справі за №820/1534/16, яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 11.02.2016 року про виплату одноразової грошової допомоги (а.с.21-23).

Як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги Міністерства оборони України від 27.05.2016 на виконання зазначеної вище постанови Харківського окружного адміністративного суду документи ОСОБА_3 розглянуто і прийнято рішення про необхідність повернення документів на доопрацювання, оскільки на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в прикордонних військах КДБ СРСР. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону , здійснюється з рахунок коштів , що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи. Витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Крім того, в поданих документах немає документа про обставини поранення та про військове звання , яке було на час звільнення з військової служби (а.с.11).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України №2011-ХІІ. Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Приписами статті 1 Закону України №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статей 1-2 Закону України №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Нормативними актами, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення позивачу 2 групи інвалідності, є Закон України №2011-XII та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України №2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти

Згідно частини 1 статті 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Відповідно до ст. 23 Закону, фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п. 13 вказаного Порядку, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з тлумачення статті 16 Закону України №2011-ХІІ, суд дійшов висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року справа №21-446а14 та від 21 квітня 2015 року справа №21-135а15.

Суд зазначає, що застосування статті 16 Закону України №2011-ХІІ пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем на підтвердження вимог пп.4 п.2 постанови КМУ від 28.05.2008 року № 499 поданий витяг з протоколу ЦВЛК від 22.12.2011 року № 2266, яким підтверджено, що поранення, контузія та захворювання позивача пов'язані із виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Пунктом 2 Порядку №975 визначено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992", від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII та в Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року.

Суд зазначає, що оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, оскільки законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства Оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

Вказане узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 01.12.2015 року справі № К/800/40725/15.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про неправомірність повернення Міністерством оборони України позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності, яка настала після звільнення з військової служби, але внаслідок поранення та захворювання, що мало місце у період її проходження.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин суд вважає, що Міністерством оборони України рішення щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги чи відмови в призначенні такої допомоги не прийнято, а лише протоколом від 27.05.2016 року №41 повернуто на доопрацювання документи позивача, а отже, суд вважає за необхідне поновити порушене право позивача не шляхом визнання відмови відповідача протиправною в призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, визнання протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 27.05.2016 п.10 протокол №41, а шляхом зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення ОСОБА_3 відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975 Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1,2 ст.162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 року № 975, призначення та виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений на Міністерство оборони України.

Суд зауважує, що відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи вкладене вище суд приходить висновку, що він не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади; не може приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень.

Отже, суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Міністерства оборони України, які полягають у зазначенні у відповіді на адвокатський запит, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною Прикордонною Службою України, суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Міністерство оборони України є органом державної влади і його діяльність має підпорядковуватись вимогам законодавства.

Суд зазначає, що дії відповідача повинні створювати, змінювати чи припиняти правовідносини, які безпосередньо впливають на поведінку позивача.

Дії відповідача щодо надсилання вище листа на адвокатський запит не можуть бути протиправними, оскільки самі по собі дії не є юридично значимими та не мають безпосереднього впливу на стан суб'єктивних прав та обов'язків суб'єкта, вони не встановлюють ніяких вимог чи обов'язкових правил поведінки для позивача.

Самі по собі дії відповідача не порушують прав позивача, а тому не підлягають захисту в судовому порядку у зв'язку з відсутністю предмета оскарження.

Суд зазначає, що права позивача можуть бути порушені внаслідок прийняття відповідачем за результатами його діяльності певних рішень, які можуть вплинути на його права та обов'язки. І вже рішення, прийняті в тій чи іншій формі за результатами діяльності відповідача, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача відповідно до ст.267 КАС України подати у 15-денний строк після набрання чинності рішенням звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Як вбачається з вищенаведених норм, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду. Виходячи з обставин даної справи, на даній стадії, суд не вбачає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

При зазначених обставинах, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання протиправними відмови та рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення ОСОБА_3, відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975 Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст виготовлено та підписано 14 листопада 2016 року.

Суддя І. М. Нечипоренко