Рішення № 62683987, 10.11.2016, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/515/16-ц

Провадження № 2/663/317/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м. Скадовськ

Скадовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Пухальського С.В.,

за участю секретаря Замятіної В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Скадовськ Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Скадовська міська рада Херсонської області, державний нотаріус Скадовського нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_3, про визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28.09.1985 між нею та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. Під час перебування у шлюбі за спільні з чоловіком кошти придбали квартиру № 30 по вул. Балтазарівська (колишня назва Куйбишева), 90 в м. Скадовську Херсонської області, в 1992 році ними спільно було сплачено пайові внески за кооперативну квартиру, про що виконано запис в реєстраційному посвідченні. 01.08.2015 її чоловік ОСОБА_4 помер. Звернувшись до нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом отримала відмову з підстав відсутності на квартиру правовстановлюючих документів. З наведених підстав просила визнати за нею, як спадкоємицею першої черги після смерті її чоловіка право власності на спадкове майно за законом, а саме: на ? частини квартири № 30 по вул. Балтазарівська (колишня назва Куйбишева), 90 в м. Скадовську Херсонської області, а також право власності на ? частини вказаної квартири, як частки в спільному майні подружжя.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали з підстав, що викладені в позовній заяві.

Від відповідачки ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення проти позову, в яких, посилаючись на відсутність свідоцтва про право власності на спірну квартиру, а також на недоведеність позивачкою внесення нею разом з ОСОБА_4 пайових внесків за квартиру, просила відмовити у задоволенні заявлених позивачкою вимог.

Скадовською міською радою Херсонської області явку представника в судове засідання не забезпечено, повідомлялися про день, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

Від державного нотаріуса Скадовського нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_3 надійшла заява з проханням розглядати справу без його участі, висловлено позицію про визнання позову.

Суд, заслухавши доводи позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та Богданюк (після реєстрації шлюбу ОСОБА_4) О.А. 28.09.1985 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії І-КГ № 451257 від 28.09.1985 (а.с. 9).

Із копії довідки від 03.11.1992 вбачається, що ОСОБА_4 в березні 1992 року внесено останній внесок за кооперативну квартиру № 30 по вул. Балтазарівська (колишня назва Куйбишева), 90 в м. Скадовськ Херсонської області (а.с. 115), на підставі якої 26.01.1993 ОСОБА_4 видано реєстраційне посвідчення (а.с. 14).

01.08.2015 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-КГ № 204902 від 04.08.2015 (а.с. 10).

Із спадкової справи № 168/2015 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулися його дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 (а.с. 41, 47).

Пунктом 19 Примірного статуту Житлово-будівельного кооперативу затвердженого ОСОБА_6 міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186 передбачено, що жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу.

Згідно п. 6-1 ОСОБА_6 Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 року, при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст. 112 ЦК УРСР (діяв на час набуття прав на спірну квартиру), майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної сумісної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки останній пайовий внесок в ЖБК «Строитель» за спірну квартиру було повністю сплачено за час подружнього життя позивачки та її померлого чоловіка та за рахунок їх спільних коштів, квартира є їх спільною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України від 07 лютого 1991 року «Про власність» (який діяв на момент проведення повної сплати подружжям пайового внеску), член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтями 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сімю України (діяв на час набуття прав на спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п. 23 ОСОБА_6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ч. 3 ст. 368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Отже суд не погоджується з доводами відповідачки про безпідставність заявлених позивачкою вимог з підстав відсутності на спірну квартиру правовстановлюючих документів, так як факт не отримання ОСОБА_4 за життя свідоцтва про право власності на спірну квартиру не може бути підставою для відмови в задоволенні вказаного позову, оскільки не спростовує те, що квартира є спільною власністю подружжя.

З огляду наведеного суд вважає необхідним задовольнити вимогу про визнання за позивачкою права власності на ? частини спірної квартири як частки в спільному майні подружжя.

Згідно статей 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця), яке здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статей 392, 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (ст. 1218), власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує право власності (ст. 392).

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 3 ст. 1296 ЦК України визначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За приписами ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги майна спадкодавця ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2

Частина 1 ст. 1267 ЦК України визначає, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

З урахуванням вказаного частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для кожного із спадкоємців у спадковому майні складають по ? частини спірної квартири.

З огляду наведеного суд приходить до переконання про обґрунтованість позову в частині вимоги про визнання за позивачкою як спадкоємицею першої черги після смерті її чоловіка права власності на спадкове майно за законом, тобто на ? частини спірної квартири.

Керуючись статтями 3, 6, 10, 11, 57-60, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_4, померлого 01.08.2015, право власності на спадкове майно за законом, а саме: на ? частини квартири № 30 по вул. Балтазарівська (колишня назва Куйбишева), 90 в м. Скадовську Херсонської області, загальна площа якої становить 36,2 кв.м., в тому числі жила площа 19,8 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на ? частини квартири № 30 по вул. Балтазарівська (колишня назва Куйбишева), 90 в м. Скадовську Херсонської області, загальна площа якої становить 36,2 кв.м., в тому числі жила площа 19,8 кв.м., як частки в спільному майні подружжя.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Скадовський районний суд Херсонської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.В. Пухальський

Повний текст рішення виготовлено 14 листопада 2016 року