Рішення № 62683008, 11.11.2016, Тростянецький районний суд Сумської області

Справа № 588/921/16-ц

№ провадження 2/588/473/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2016 року Тростянецький районний суд Сумської області у складі головуючої судді Щербаченко М.В., за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Тростянці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

Позивач 01.08.2016 року звернулася до суду із указаним позовом, який мотивувала тим, що у серпні 2014 року вона попередньо домовилась із відповідачем ОСОБА_3 про те, що вони здійснять обмін квартирами з доплатою з оку позивача. Відповідно до указаної домовленості позивач отримує від відповідача належну останній приватизовану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, а позивач передає відповідачу двокімнатну квартиру № 19 по вул.Гагаріна у м.Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області і при цьому позивач доплачує ОСОБА_3 86 000 грн. до травня 2015 року. Позивач вказала, що 12.08.2014 року вона передала відповідачу в рахунок доплати за обмін нерухомого майна 36000 грн. Сторони договір нотаріально не оформили, лише відповідачем власноручно була написана розписка про отримання цих коштів «як залог за квартиру». При передачі коштів від позивача відповідачу були присутні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які на думку позивача засвідчили факт такої домовленості та передачі позивачем коштів відповідачу. Після цього позивач через банківський термінал за реквізитами повідомленими відповідачем, перерахувала останній на її рахунок у ПАТ «ПриватБанк» кошти: 09.12.2014 року в сумі 5000 грн. (комісія 25 грн.), 18.12.2014 в сумі 5050 грн. (комісія 25,5 грн.), 09.12.2014 року - 5000 грн. (комісія 25 грн.), 18.12.2014 року - 5000 грн. (комісія 25 грн.), 29.10.2014 року - 5000 грн. (комісія 24 грн.), 25.12.2014 року - 5000 грн. (комісія 25 грн.), всього 24925 грн. 50 коп. без урахування комісії. Крім того, позивач вказала, що передала відповідачу без розписки із рук в руки 3000 грн. на ремонт у присутності ОСОБА_5. Відповідач у серпні переїхала проживати у квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1, де і зареєструвалась, а позивач зареєструвалась у квартирі відповідача у місті Тростянці. Проте, у травні 2015 року відповідач заявила, що передумала робити обмін і квартира належить не тільки їй, а належить частково і доньці ОСОБА_6, яка постійно мешкає у Російській Федерації, а тому відповідач скасовує домовленість про обмін і після цього повернулась до власної квартири АДРЕСА_1, де знову зареєструвалась. Відповідач відмовилась повертати отримані від позивача кошти. Посилаючись на указані обставини, та на те, що недотримання умов про нотаріальне посвідчення договору міни нерухомого майна та його державної реєстрації тягне недійсність такого договору та обовязок кожної із сторін повернути все одержане в натурі, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 60925,5 грн., які передані відповідачу за нікчемним правочином безпідставно.

Позивач та її представник ОСОБА_7 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити. Позивач, яка була допитана з її згоди як свідок, суду пояснила, що 12 серпня 2014 року домовилась з відповідачем обмінятись квартирами з доплатою в сумі 86000 грн., при цьому для оформлення договірних відносин не звертались до нотаріуса. Замість цього за місцем мешкання позивача у місті Тростянці у присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, доньки відповідача позивач передала відповідачу 36000 грн. готівкою як частину доплати за трикімнатну квартиру, належну відповідачу. Відповідач у підтвердження цього надала розписку про отримання коштів, де також поставили підписи свідки. При цьому позивач вказала, що також надала відповідачу розписку, що передала кошти відповідачу, цими розписками сторони обмінялись, у позивача не має примірника розписки, який вона передала відповідачу. В подальшому позивач вказала, що вона мала сплатити решту коштів у грудні 2014 року і остаточно у травні 2015 року, після чого відповідач мала оформити позивачу документи на квартиру. Позивач частинами перерахувала до кінця 2014 року на картковий рахунок ОСОБА_3 сукупно понад 25000 грн. з комісією. Оскільки відповідач документи на квартиру їй не дала, решту 25000 грн. позивач їй не перерахувала і крім того, ОСОБА_3 у 2015 році повідомила, що вона більше не має наміру обмінюватись квартирами і повертається жити у місто Тростянець, а також відмовилась повернути отримані кошти.

Представник позивача ОСОБА_7 вважав, що відповідач зобовязана повернути позивачу отримані нею 60 925,5 грн. на виконання усної домовленості між сторонами справи про майбутній правочин, яку відповідач згодом скасувала. Отримані кошти за недійсним правочином відповідач безпідставно утримує і зобовязана повернути. При цьому представник позивача вказав, що передані позивачем кошти не можна вважати помилково переданими нею відповідачу, оскільки ОСОБА_2 це здійснила на виконання усної домовленості свідомо, але оскільки правочин, який не був нотаріально оформлений, є недійсним, відповідач має повернути отримане на виконання такого недійсного правочину.

Відповідач проти позову заперечила, позовні вимоги не визнала, подала заяву про розгляд справи без її участі, що мотивувала незадовільним станом здоровя, просила розглянути справу за участі її представника. У судовому засіданні ОСОБА_3 пояснювала, що вона отримувала 36000 грн., але при цьому у поясненнях відповідач не вказала від кого отримала ці кошти, вказала, що не памятає присутність при цьому свідків та заперечила присутність при цьому власної доньки. Відповідач визнала, що вона та позивач мали намір обмінятись квартирами, але обмін не відбувся, з приводу отримання на картковий рахунок коштів в сумі 25000 грн. від позивача, відповідач вказала, що не отримувала цих коштів.

Представник відповідача ОСОБА_8 проти позову заперечила у повному обсязі, при цьому вказала, що надана позивачем розписка не відповідає вимогам ЦК України, з неї не можна зрозуміти за що були передані грошові кошти, кому саме, де і коли вони були передані.Показання свідків в обґрунтування факту передання коштів в сумі понад 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян не є належними доказами передання таких коштів, цей факт має підтверджуватись саме письмовими доказами, які позивач не надала. Виписка ПАТ «Приватбанк» про зарахування коштів на рахунок ОСОБА_3 не є доказом перерахування коштів саме позивачем, оскільки ці відомості у виписці відсутні, натомість відображено, що відбувалось поповнення картки через термінал. Представник відповідача вказала, що позивач не довела, що між сторонами була домовленість про обмін квартирами. Надана позивачем до суду розписка дійсно була написана ОСОБА_3, але це був «чорновик», який залишився у належній відповідачу квартирі по вул.Набережна, 10 у місті Тростянець, куди позивач вселилась за згодою відповідача після того як вона виписалась із квартири у м.Гвардійське, куди поїхала проживати ОСОБА_3 з колишнім чоловіком позивача, з яким відповідач зареєструвала шлюб. ОСОБА_3 належить 2/3 частини квартира АДРЕСА_2, 1/3 належить доньці відповідача і у квартирі також зареєстрована онука останньої, що мала перевірити позивач. Представник відповідача стверджувала, що обмін квартирами, про який розповідає позивач, не міг бути рівноцінним для відповідача, ураховуючи суму доплати про яку вказує ОСОБА_2, яка є явно заниженою. Позивач не надала документи, що підтверджують її можливість обміняти квартиру № 19 по вул.Гагаріна у м.Гвардійське Новомосковського району, оскільки відсутні докази, що позивачу належить на праві власності указана квартира, як і будь-яка інша. Відповідач не заперечує, що проживала до грудня 2015 року у квартирі у м.Гвардійському, яка була надана колишньому чоловіку ОСОБА_2 на підстав ордеру як службове житло. Після того як відносини із колишнім чоловіком позивача у ОСОБА_3 не склались, вона повернулась жити до м.Тростянець до своєї квартири по вул.Набережна, 10. За час проживання у квартирі у м.Гвардійське ОСОБА_3 сплачувала комунальні платежі, у тому числі за сина позивача, який там був зареєстрований. Кошти, суму яких відповідач не памятає, отримуваних нею від позивача, ОСОБА_3 витрачала на ремонт квартири у м.Гвардійське, яка була у жахливому стані, оскільки вважала, що син позивача, будучи зареєстрованим у цій відомчій квартирі має також брати участь в її ремонті.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких мотивів.

Судом установлено, що відповідачем ОСОБА_3 12 серпня 2014 року було власноруч написано розписку російською мовою такого змісту: «Расписка дана мною, ОСОБА_9 Викторовной…., что я взяла деньги в сумме 36000 грв., в залог за квартиру. Сумма остальных денег будет отдана в два этапа в декабре 2014 года (сумма 25000 грв.), а остальная сумма в мае месяце 2015 года 25000 грв. Расписка составлена в присутствии двух свидетелей ОСОБА_10..ОСОБА_11..в чем и расписываюсь». Під указаним текстом містяться підписи ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.5).

Ні підпису, ні імені ОСОБА_2 в указаній розписці немає, що також визнано позивачем у судовому засіданні.

Відповідно до наданої суду ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» виписки про рух коштів за платіжною карткою № 5168742065094033 належною ОСОБА_3 за виключенням суми комісії на рахунок відповідача було зараховано 29.10.2014 року - 4975 грн. ((4800 грн.- 24 грн. комісії) + (200 грн. 1 грн. комісії)), 09.12.2014 року 9950 грн. ((5000 грн.-25 грн. комісії) + (5000 грн.-25 грн. комісії)), 18.12.2014 року - 9999,75 грн.((5000 грн.-25 грн.комісії) + (5050-25,25 грн. комісії)), а всього - 24924,75 грн. За змістом наведеного у виписці опису транзакції указана сума коштів була зарахована на рахунок відповідача через поповнення карти у терміналі самообслуговування у відділенні банку по вул.Горького, 45 у місті Тростянець.

З наданих позивачем чеків на підтвердження перерахування нею відповідачу коштів (а.с.6,7,29,30) взагалі неможливо установити їх зміст. Натомість відповідно до двох дублікатів чеків ПриватБанк від 18.12.2014 та двох дублікатів чеків ПриватБанк від 29.10.2014 року ОСОБА_2 поповнила картковий рахунок ОСОБА_3 № 516874********33 18.12.2014 року на сума 5000 грн. та 5050 грн., а 29.10.2014 року на суму 4800 грн. та 200 грн. (а.с.31-34).

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_4 суду показала, що є кумою відповідача і подругою позивача. Показала, що у серпні 2014 року її запросила позивач до будинку по вул.Воровського у місті Тростянці бути присутньою при передачі від ОСОБА_2 ОСОБА_3 готівкою грошових коштів в сумі 34000 грн., які відповідач підрахувала при всіх. ОСОБА_3 у присутності свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_5 написала розписку про отримання цих коштів і в цій розписці свідки підписалась також. ОСОБА_2 зі свого боку також написала розписку про те, що передала ОСОБА_3 кошти. При цьому свідок показала, що при передачі коштів позивача відповідачу донька ОСОБА_3 присутньою не була. Свідок вказала, що між сторонами була розмова про те, що ці кошти передаються позивачем як доплата за квартиру у звязку із обміном двох кімнатної квартири на трикімнатну.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 суду показала, що у серпні 2014 року вона за місцем мешкання ОСОБА_2 по вулВоровського ,39 у місті Тростянець разом із ОСОБА_4 була присутньої при передачі ОСОБА_2 коштів ОСОБА_3 в сумі 36000 грн. При цьому відповідач написала розписку про отримання коштів, у розписці свідок також поставила свій підпис. При цьому свідок не загадала чи писала ОСОБА_2 також розписку про те, що вона передає кошти ОСОБА_3 ОСОБА_5 вказала, що ці кошти передавались позивачем як доплата за квартиру у звязку із обміном ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартирами.

Оцінюючи правову природу поданого суду позивачем документа під найменуванням «Расписка» та вирішуючи питання про наявність правових підстав для повернення відповідачем позивачу коштів в сумі 60 925,5 грн., суд виходить з таких мотивів.

Згідно з вимогами частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 4 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина 3 статті 640 ЦК України).

Виходячи з положень статті 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Ураховуючи положення статті 716 ЦК України та статті 657 ЦК України договір міни житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»обов'язковій державній реєстрації підлягає право на власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Ураховуючи викладене, договір міни нерухомого майна відповідно до статей 657, 716 ЦК України має укладатись у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, і є укладеним відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України з дня нотаріального посвідчення такого договору. При цьому за змістом статей 638, 640 ЦК України момент укладення такого виду договорів щодо нерухомого майна повязаний одночасно з двома юридичним фактами:1) досягненням сторонами домовленості щодо усіх істотних умов договору у письмовій формі; 2) фактом нотаріального посвідчення договору.

Попередній договір з домовленістю укласти у майбутньому договір міни нерухомого майна відповідно до статті 635 ЦК України має бути вчинений у формі, встановленій для основного договору.

ЦК України, до якого були внесені зміни із набранням чинності з 01.01.2013 року Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», на час виникнення спірних правовідносин, не повязував саме момент укладення договорів щодо міни нерухомого майна з державною реєстрацією таких договорів. Відповідно достатей 3,4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державній реєстрації підлягає не правочин щодо нерухомого майна, а речове право на нерухоме майно, яке на підставі укладеного у письмовій нотаріальній формі правочину виникає лише з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З аналізу цієї норми можна дійти висновку, що нікчемним є договір, сторони якого домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, проте сторони не додержались вимог щодо нотаріального посвідчення такого договору. І у такому випадку договір створює для сторін лише наслідки, повязані з його нікчемністю (недійсністю) за відсутності підстав для його визнання дійсним судом на підставі частини 2 статті 220 ЦК України.

Якщо ж сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору про міну нерухомого майна у письмовій формі і не додержались вимог щодо нотаріального посвідчення, то такий договір не є укладеним, а тому він не створює жодних прав та обов'язків для сторін і не породжує жодних правових наслідків, ні таких, які повязані з його дійсністю, ні таких, що повязані з його недійсністю (нікчемністю).

Посилання представника позивача на усну домовленість про обмін квартирами між сторонами як на підтвердження факту укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правочину є неспроможними і судом не беруться до уваги, оскільки правочини щодо нерухомого майна не можуть укладатись в усній формі.

Аналізуючи зміст письмової розписки ОСОБА_3, суд дійшов висновку про те, що така розписка не підтверджує факт укладення 12.08.2014 року сторонами справи ні попереднього договору про намір укласти договір міни нерухомого майна в майбутньому, ні договору міни нерухомого майна - квартир за адресами:АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4. До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що розписка не містить найменування сторін договору (продавця та покупця), відсутні їх імена, не викладено домовленості про істотну умову договору, тобто про його предмет відповідно до статті 715 ЦК України, не зазначено адреси квартир, що унеможливлює ідентифікацію предмета договору.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), проте на поданій позивачем розписці підпису ОСОБА_2 немає, а тому враховуючи, що договір міни нерухомого мана є двостороннім правочином за відсутності підпису позивача, указана розписка не може свідчити про дотримання сторонами письмової форми договору.

За таких обставин, посилання позивача у позові на нікчемність відповідно до статті 220 ЦК України договору про обмін, є помилковим, оскільки позивачем на виконання вимог статей 10, 60 ЦПК України не надано письмових доказів про те, що позивачем та відповідачем досягнуто згоду щодо усіх істотних його умов, тобто про те, що договір про укладення якого стверджує позивач, відповідно до статей 638,640 ЦК України вважається укладеним. Таким чином, ні попередній договір про намір укласти договір міни, ні договір про міну нерухомого майна між сторонами взагалі є не укладеним і у звязку з цим не може створювати для сторін у цій справі будь-яких юридичних наслідків, цивільних прав та обовязків, які можуть виникати лише з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.

Отже, неукладений договір не можна вважати нікчемним, а тому наслідки передбачені статтею 216 ЦК України, на яку посилалась у позові позивач, до неукладених договорів не застосовуються.

Позивач як на підставу своїх вимог посилалась на те, що відповідно до розписки, яку власноручно написала відповідач, саме ОСОБА_2 12.08.2014 року передала ОСОБА_3 36000 грн. при цьому як на доказ цієї обставини послалась на власні пояснення надані нею як свідком та показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Статтею 11 ЦПК України установлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 10, 60 ЦПК України)

Згідно зі статтею 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 58, частина 2 статті 59 ЦПК України).

Суд відповідно до частини 2 статті 59 ЦПК України оцінює як неналежні докази показання позивача та двох допитаних судом свідків у підтвердження факту передання саме позивачем ОСОБА_2 відповідачу 12.08.2014 року суми коштів в саме розмірі 36000 грн., оскільки такі обставини ураховуючи зміст статті 208 ЦК України мають бути підтверджені письмовими доказами. Надана позивачем розписка ОСОБА_3 на підтвердження указаних обставин взагалі не містить будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_3 отримала 36000 грн. саме від ОСОБА_2 На підтвердження того, що позивач також надавала відповідачу розписку про те, що вона передає останній 36000 грн. коштів із зазначенням умов та підстав їх передання, ОСОБА_2 письмових доказів не надала.

Пояснення відповідача, яка заперечила проти позову, і яка не вказала чітко від якої особи вона за наданою нею розпискою отримала гроші, суд не може враховувати як доказ відповідно до статті 57 ЦПК України, оскільки відповідач не була допитана як свідок.

Оцінюючи зміст розписки ОСОБА_3 у частині отримання нею коштів в сумі 36000 грн. суд дійшов висновку про те, що таку розписку також не можна вважати договором позики в силу якого у відповідача виникає обовязок повернути такі кошти, що обґрунтовується наступним.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобовязаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобовязання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобовязанням її повернення та дати отримання коштів.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладене у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15.

Розписка ОСОБА_3 від 12.08.2014 року не містить умову отримання нею 36000 грн. саме від ОСОБА_2 та не містить умовіз зобовязанням ОСОБА_3 про повернення цих коштів позивачу, що дає підстави для висновку про те, що таку розписку не можна вважати доказом укладення сторонами договору позики.

Вирішуючи позовні вимоги, приймаючи до уваги те, що згідно з частиною 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено належними доказами наявність договірних та будь-яких інших взаємовідносин з відповідачем, а також факту передачі їй грошових коштів в сумі 36000 грн. готівкою, а також обовязок відповідача їх повернути.

Не бере до уваги як доказ перерахування позивачем відповідачу на картковий рахунок у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 09.12.2014 року коштів в сумі 9950 грн. відповідну виписку, надану банківською установою, оскільки в цій виписці немає даних про особу, яка перерахувала ці кошти у терміналі самообслуговування.

Перераховані позивачем на картковий рахунок кошти 29.10.2014 року в сумі 4975 грн. та 18.12.2014 року в сумі 9999,75 грн., що підтверджується поданим позивачем чеками (а.с.31-34) за відсутності належних письмових доказів про наявність між сторонами укладених договірних чи інших зобовязань, в силу яких відповідач має повернути ці кошти позивачу, не дають підстав для стягнення цих коштів з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, вирішуючи спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи наведених позивачем на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову з викладених вище мотивів відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на те, що позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, понесені останньою судові витрати на оплату судового збору (а.с.2) та правової допомоги в сумі 2000 грн. (25-28) також не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 88, 209, 214-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.В.Щербаченко