Рішення № 62676793, 04.11.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8825/16-ц

Провадження № 2/369/3894/16

РІШЕННЯ

Іменем України

04.11.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Дуплій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 національний кредит» до ОСОБА_2 про визнання нікчемного правочину недійсним, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 ПАТ «ОСОБА_1 Кредит» звернулося з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 08 лютого 2013 року між ПАТ «БНК» та ОСОБА_2 укладено договір банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07, за умовами якого банк прийняв від відповідача грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн., зі сплатою 19,5 % річних, терміном враховуючі додаткові угоди по 05 березня 2016 року. Договором було передбачено, що у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються за ставкою в розмірі 2 % річних. Договором від 15 травня 2015 року про внесення змін №1 договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року банк прийняв на себе зобовязання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Позивач вважає, що в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» договір від 15 травня 2015 року є нікчемним, оскільки банк відмовився від власних майнових вимог, а тому ОСОБА_2 неправомірно користується грошовими коштами в розмірі 53 895,33 грн., які отримав за вказаним правочином. У добровільному порядку ОСОБА_2 кошти не повертає та в цілому заперечує нікчемність правочину.

Просили суд визнати нікчемний Договір про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, укладеного ПАТ «БНК» та ОСОБА_2 - недійсним.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, подав суду додаткові письмові пояснення. Просив суд задоволити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити в його задоволенні.

При розгляді справи судом встановлено, що 08 лютого 2013 року ПАТ «ОСОБА_1 кредит» та ОСОБА_2 (Вкладник) уклали договір №111206-ДР-07 банківського вкладу «Стандартний» строком на 12 місяців в національній валюті (без капіталізації процентів).

В силу п. 2.1 договору, банк відкриває вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 150 000,00 грн. Депозит розміщується з 08 лютого 2013 року по 10 лютого 2013 року (п. 2.2). ОСОБА_3 сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 19,5 % річних (п. 2.3). У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (п. 3.7). Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, ця різниця при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику (п. 3.8).

18 лютого 2014 року між ПАТ «ОСОБА_1 кредит» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору, якою погодили, що депозит розміщується з 08 лютого 2013 року по 28 лютого 2015 року, банк сплачує вкладнику проценту ставку за користування депозитом в розмірі 17% річних.

20 лютого 2015 року між ПАТ «ОСОБА_1 кредит» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору №111206-ДР-07 банківського вкладу «Стандартний» від 08 лютого 2013 року. Даним договором сторони визначили, що депозит розміщується з 08 лютого 2013 року по 05 березня 2016 року зі сплатою банком процентної ставки за користування депозитом в розмірі 22,00% річних.

15 травня 2015 року ОСОБА_1 та відповідач уклали договір про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, відкритий в гривня (щомісячна виплата відсотків), відповідно до якого сторони вирішили та встановили викласти п. 3.7 договору в наступній редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

15 травня 2015 року відповідач звернувся до банку з заявою про дострокове розірвання депозитного договору №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року в грн. та просив виплатити суму депозиту та нараховані відсотки.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Спір виник з тих підстав, що відповідач на вимогу уповноваженої особи не повернув грошові кошти, які були отримані за договором про внесення змін до банківського вкладу, який позивач вважає нікчемним. Позивач вважає договір про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року нікчемним з тих підстав, що банк відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон), протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобовязаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобовязання без встановлення обовязку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону). Частиною 4 ст. 38 Закону передбачено, що фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (ч. 5 ст. 38 Закону).

Положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону встановлюють три випадки нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку, а саме: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна; 2) банк прийняв на себе зобовязання без встановлення обовязку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій; 3) банк відмовився від власних майнових вимог. В даних правовідносинах позивач посилається на те, що банк відмовився від власних майнових вимог внаслідок укладення 17.02.2015 року договору про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №112171-ДР-018 від 15.12.2014 року.

З положень договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року до укладення додаткової угоди вбачається, що у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (п. 3.7). Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, ця різниця при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику (п. 3.8).

Після укладення договору про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 п. 3.7 договору встановлює, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Суму вкладу разом з відсотками було перераховано банком на інший рахунок позивача в цьому ж банку, згідно його заяви.

Постановою Правління НБУ від 05.06.2015 року № 358 ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних.

05 червня 2015 року Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит», відповідно до якого з 08 червня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Проведеною перевіркою Договору про внесення змін №1 від 15 травня 2015 до Договору » №111206-ДР-07 банківського вкладу «Стандартний» від 08 лютого 2013 року, укладеного між відповідачем та позивачем, було виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою ОСОБА_1 відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 53 895,33 грн.

27 листопада 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «ОСОБА_1 Кредит» ОСОБА_4 надіслав на адресу ОСОБА_5 лист, відповідно до якого, посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зазначив про нікчемність укладеного договору про внесення змін до депозитного договору №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, що потягло необґрунтовану виплату грошових коштів у розмірі 53 895,33 грн., які підлягають поверненню банку.

Так, в порядку п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (ч. 3 ст. 38 Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 Закону про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно ч. 5 ст. 38 Закону, у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), які він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Викладене означає, що Уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

В той же час, як це випливає із змісту наведених норм, таке право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочину очевидно недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у випадку який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність вкладу та всіх його умов.

Виходячи з теорії права, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 2.16 глави 2 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893 визначено, що рішення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, оформлені наказами або розпорядженнями, а також іншими розпорядчими документами, визначеними порядком ведення діловодства у банку, є обов'язковими для виконання працівниками такого банку.

Отже, для перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення з поміж них нікчемних з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в обов'язковому порядку має видати наказ (розпорядження) про створення комісії з перевірки правочинів, яким зобов'язати останню здійснити дії направленні на виконання вищезазначеної норми Закону.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем в обґрунтування своїх вимог про нікчемність договору з підстав, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не надано доказів прийняття уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ОСОБА_1 кредит» акту (наказу, розпорядження) ненормативного характеру, яким би створювалась комісія про здійснення перевірки правочинів на виявлення серед них нікчемних та безпосереднього порядку його проведення, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_4, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що у свою чергу свідчить про безпідставність твердження банку про здійснення перевірки договору про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року до Депозитного договору та відповідно недоведеністю цієї обставини при розгляді справи.

Про нікчемність правочину укладеного з відвідачем йдеться лише в листі адресованому відповідачу.

Тобто, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що порядок виявлення нікчемних договорів, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_4, відповідав нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону.

Крім того, правова природа договору банківського вкладу полягає в тому, що у даних правовідносинах кредитором визнається вкладник, який передає власні кошти в тимчасове користування банку (фінансовій установі), яка бере на себе обов'язок сплачувати плату за користування коштами (проценти), а також зобов'язується повернути вклад своєчасно та в повному обсязі вкладнику, в зв'язку з чим банк (фінансова установа) визнається боржником по відношенню до вкладника.

Тобто, договір банківського вкладу, після внесення вкладником суми депозиту, не передбачає зобов'язань останнього щодо вчинення на користь банку певних дій (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або зобов'язань утриматися від певної дії.

Положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюють, зокрема, такі випадки нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна; 2) банк прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій; 3) банк відмовився від власних майнових вимог.

Як зазначає позивач, у зв'язку із укладенням 15 травня 2015 року Договору про внесення змін № 1 до Депозитного договору, ОСОБА_1 відмовився від власних майнових вимог, проте таке твердження є безпідставним, оскільки: ОСОБА_1 за спірним правочином не відчужував жодне майно, не приймав на себе жодного зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, так само і не відмовлявся від власних майнових вимог; договором про внесення змін до Депозитного договору сторони, у відповідності до ч. 3 ст. 1060 ЦК України, лише уточнили положення Депозитного договору щодо порядку нарахування і виплати процентів за яким вкладник не отримав жодних коштів; законодавство в розрізі спірних правовідносин не передбачає за договором банківського вкладу, а тим паче змін до нього, виникнення у банку (фінансової установи) власних майнових вимог, так як після розміщення вкладником суми депозиту банк виступає виключно боржником у цьому зобов'язанні.

Однак, позивач в обґрунтування своїх вимог не послався на жоден належний та допустимий доказ, який підтверджує наявність у нього власних майнових вимог за договором про внесення змін № 1 до Депозитного договору, як і не навів доказів які б підтверджували причинний зв'язок між укладенням договору про внесення змін № 1 до Депозитного договору та підставами визнання ОСОБА_3 неплатоспроможним, а також завдання збитків його вкладникам та іншим кредиторам ОСОБА_3.

Отже, підстав для захисту порушеного права позивача шляхом визнання правочину недійсним наразі відсутні, у зв'язку з введенням в банку тимчасової адміністрації і початком процедури ліквідації банку і, як наслідок, застосування до даних правовідносин норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і пріоритетним законом відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Водночас, положеннями ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України).

Як встановлено ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки оспорюваний правочин було укладено 15 травня 2015 року посадовими особами ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит», тобто особами які мали правоздатність та дієздатність вчиняти правочини платоспроможного на той час банку, а процедуру виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато лише з 08 червня 2015 року, тому твердження позивача щодо нікчемності правочину на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставним.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись п. 1 ч. 3, ч. 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 215, 216, 236 ЦК України, ст. ст. 208, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 національний кредит» до ОСОБА_2 відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С.Пінкевич