Постанова № 62674055, 29.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року 810/2782/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Димерське лісове господарство" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство "Димерське лісове господарство" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2014 №0002312201 та №0002322201.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошові зобовязання по податку на додану вартість та зменшив бюджетне відшкодування. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач будь-яких письмових пояснень або заперечень проти позову до суду не надав.

У судове засідання, призначене на 29.09.2016, зявився представник позивача та до початку розгляду справи звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідач, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника до судових засідань не забезпечував, із клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач був повідомлений про розгляд справи не пізніш як за три дні до судового засідання, як визначено ч. 3 ст. 35 КАС України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, та суд вважає, що у відповідача було достатньо часу для підготовки та надання до суду доказів по справі.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи.

Частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Державне підприємство "Димерське лісове господарство" зареєстровано як юридичну особу 16.02.1194 та як платник податків перебуває на обліку в Вишгородській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: надання допоміжних послуг у лісному господарстві; лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві; лісозаготівлі; лісопильне та стругальне виробництво; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

У період з 22.04.2014 по 22.05.2014 посадовими особами Вишгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі п. 77.1 ст. 77 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу від 10.04.2014 №222 проведена планова виїзна перевірка Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00902036) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 29.05.2014 №1218/10-08-22-01/00902036 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ДП "Димерське лісове господарство" п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 123901,00 грн. та завищено суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню за жовтень 2013 року на загальну суму 157576,00 грн.

Такі висновки податковий орган повязує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ДП "Димерське лісове господарство" та ТОВ "Ріко Рівс". На думку перевіряючих, контрагент позивача взагалі не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій.

Так, податковим органом при проведенні аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Ріко Рівс" використано Акт від 26.05.2014 №82/10-08-22-01/37496544 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ріко Рівс" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 по 30.11.2012", згідно з яким встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у звязку з тим, що дане підприємство має стан "11" - припинено, але не знято з обліку.

Також, вказаною зустрічною звіркою ТОВ "Ріко Рівс" встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудових ресурсів, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Крім того, аналізом системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ІС "Податковий блок" по ТОВ "Ріко Рівс" за період з 01.01.2012 по 30.11.2013 та аналізом додатку №5 до декларацій з ПДВ встановлено, що основними постачальниками ТОВ "Ріко Рівс" були ТОВ "Летавіца", ТОВ "Грант Тайм", ТОВ "Торенія", МППФ "Андромеда", які мають ознаки фіктивності.

Крім того, податковий орган в Акті перевірки зазначив, що за результатами звірки контрагентів ТОВ "Ріко Рівс" було встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій підприємствами ТОВ "Летавіца", ТОВ "Грант Тайм", ТОВ "Торенія", МППФ "Андромеда".

Відтак, на думку відповідача, ТОВ "Ріко Рівс" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третім особам.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 13.06.2014 №0002312201, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 157576,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 39394,00 грн.;

- від 13.06.2014 №0002322201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 154879,00 грн., з яких: 123901,00 грн. - за основним платежем; 30978,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що ДП "Димерське лісове господарство" мало взаємовідносини з ТОВ "Ріко Рівс".

Так, з матеріалів справи вбачається, що 01.04.2011 між ДП "Димерське лісове господарство" (Замовник) та ТОВ "Ріко Рівс" (Підрядник) укладено Договір підряду №1 на заготівлю деревини від рубок головного користування, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник зобовязується на свій ризик виконати роботи по заготівлі деровини від рубок головного користування ДП "Димерський лісгосп".

01.04.2011 між ДП "Димерське лісове господарство" (Замовник) та ТОВ "Ріко Рівс" (Підрядник) укладено Договір підряду №2 на проведення рубок, повязаних з веденням лісового господарства, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник зобовязується на свій ризик виконати лісозаготівельні роботи на рубках, повязаних з веденням лісового господарства в насадженнях виробничих підрозділів ДП "Димерський лісгосп".

02.05.2011 між ДП "Димерське лісове господарство" (Замовник) та ТОВ "Ріко Рівс" (Виконавець) укладено Договір №3.1 Д.М.-Р.Р. на виконання комплексу робіт (вантажно-розвантажувальних, по переробці деревини), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобовязується виконати у відповідності до умов даного договору роботу (комплекс робіт з навантаження та розвантаження транспортних засобів, штабелювання та сортування деревини, складування на естакади заготовленої на рубках головного користування, суцільних санітарних рубках, лісовідновних рубках, вибірково-санітарних та рубок догляду деревини, за допомогою крана або руками; комплекс робіт по переробці деревини (виготовлення пиломатеріалів обрізних і необрізних, деталів ящичної тари)), а Замовник зобовязується прийняти цю роботу і оплатити її згідно Протокола погодження вартості послуг виробничого характеру між ДП "Димерський лісгосп" та ТОВ "Ріко Рівс" на виготовлення продукції переробки деревини.

01.03.2012 між ДП "Димерське лісове господарство" (Замовник) та ТОВ "Ріко Рівс" (Виконавець) укладено Договір №48 Д.М.-Р.Р., відповідно до умов якого Виконавець зобовязується надати Замовнику наступні послуги: провести перевезення власним транспортом на власному паливі лісопродукцію із лісосік рубок головного користування і рубок, повязаних з веденням лісового господарства до нижніх складів лісгоспу за ціною перевезення 1 м. куб. - 63,00 грн., в тому числі ПДВ - 10,50 грн. Ціна на перевезення включає в себе послуги по навантаженню і розвантаженню деревини.

02.01.2013 між ДП "Димерське лісове господарство" (Замовник) та ТОВ "Ріко Рівс" (Підрядник) укладено Договір підряду №2 про виконання лісозаготівельних робіт, відповідно до умов якого Підрядник зобовязується на свій ризик та власними силами з використанням своїх засобів виконати обумовлені даним договором роботи, а Замовник зобовязується прийняти та оплатити виконанні роботи. Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобовязання здійснити в лісництвах ДП "Димерське лісове господарство" рубки головного користування із комплексною заготівлею лісо продукції та спалюванням порубочних решток та суцільно-санітарні, санітарно-вибіркові та рубки догляду із комплексною заготівлею лісо продукції та спалюванням порубочних решток.

02.01.2013 між ДП "Димерське лісове господарство" (Замовник) та ТОВ "Ріко Рівс" (Підрядник) укладено Договір підряду №3 на проведення загальногосподарських робіт, відповідно до умов якого Підрядник зобовязується виконати роботу за завданням Замовника на свій ризик, а Замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. Замовник доручає, а Підрядник бере на себе виконання загальногосподарських робіт по обслуговуванню адмінприміщень підрозділів та прилеглої до них території; корування деревини; навантаження деревини на автотранспорт вручну; вивезення лісопродукції.

02.01.2013 між ДП "Димерське лісове господарство" (Замовник) та ТОВ "Ріко Рівс" (Підрядник) укладено Договір підряду №4 на проведення лісокультурних та лісогосподарських робіт, відповідно до умов якого Підрядник зобовязується виконати роботу за завданням Замовника на свій ризик, а Замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. Замовник доручає, а Підрядник бере на себе виконання лісокультурних робіт в розсадниках та в лісокультурному фонді лісгоспу.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між ДП "Димерське лісове господарство" та ТОВ "Ріко Рівс" позивачем надано суду належним чином завірені копії первинних документів, які приєднані до матеріалів справи, а саме: договори; податкові накладні; акти виконаних робіт; лісорубні квитки; акти огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; акти приймання-передачі інших лісогосподарських робіт; картки технологічного процесу розробки лісосіки; акти приймання-передачі робіт по заготівлі деревини; акти огляду місць використання лісових ресурсів.

Як вбачається з Акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції з ТОВ "Ріко Рівс" відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним до складу податкового кредиту за перевіряємий період.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Ріко Рівс" підрядних послуг та інших робіт, повязаних з веденням лісового господарства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обовязкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "Ріко Рівс" було зареєстроване як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Ріко Рівс" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Ріко Рівс" підрядних послуг та інших робіт, повязаних з веденням лісового господарства.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Ріко Рівс" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобовязань, а лише для збільшення податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Ріко Рівс", недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Ріко Рівс", повязаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або повязаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Крім того, Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача - ТОВ ""Ріко Рівс" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагента позивача, отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагент позивача був платникм податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Ріко Рівс", з підстав відсутності реальності надання підрядних послуг та інших робіт, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основними видами діяльності позивача за КВЕД, зокрема, є: надання допоміжних послуг у лісному господарстві; лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві; лісозаготівлі; лісопильне та стругальне виробництво; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є купівля підрядних робіт та інших робіт, повязаних з веденням лісового господарства, які були використані позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Ріко Рівс" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані роботи та послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності такого суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Ріко Рівс"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими субєктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

В той же час, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт від 26.05.2014 №82/10-08-22-01/37496544 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ріко Рівс" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 по 30.11.2012" та податкову інформацію, яка наявна в базах даних відповідача відносно ТОВ "Ріко Рівс".

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту акту перевірки позивача вбачається, що предметом перевірки були господарські відносини ТОВ "Ріко Рівс" із його контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозвязку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх звязку із виконанням зобовязань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний акт та податкова інформація, яка є в наявності в базах відповідача, не є належними та допустимим доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "Ріко Рівс" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки та податкову інформацію про те, що діяльність контрагента позивача - ТОВ "Ріко Рівс" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням позивачу податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки та податковою інформацією. Вказані ж в актах податкових органів та в податковій інформації недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки або податкової інформації, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки, ані податкова інформація не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу доводів відповідача, що у контрагента позивача відсутні необхідні ресурси для здійснення господарської діяльності та виконання умов договорів, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Ріко Рівс" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ріко Рівс". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цим контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд також не приймає до уваги як доказ у справі посилання податкового органу на проведення досудових розслідувань, під час яких було встановлено, що контрагенти ТОВ "Ріко Рівс" - ТОВ "Летавіца", ТОВ "Грант Тайм", ТОВ "Торенія", МППФ "Андромеда" є фіктивними та створені з метою прикриття протиправної господарської діяльності, оскільки проведення досудових розслідувань в силу приписів кримінального-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи, до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Зокрема, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10.

Таким чином, факт проведення правоохоронними органами досудового розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств не є належним доказом у справі.

При цьому, відповідачем не надано суду відомостей щодо прийняття процесуальних рішень у даних досудових розслідуваннях, а також вироків суду, які би набрали законної сили щодо створення і діяльності саме ТОВ "Ріко Рівс", а також його контрагентів.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що анулювання свідоцтва платника ПДВ, ліквідація юридичної особи або відсутність юридичної особи за місцезнаходженням самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. До того ж припинення юридичної особи ТОВ "Ріко Рівс" відбулось 10.12.2013 року, тобто після укладання договорів та проведення господарських операцій із позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ріко Рівс", правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.

В свою чергу, суд констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ріко Рівс" підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

При цьому, системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27.10.2015 у справі №826/661/14 (№ 21-1539а15).

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит є безпідставним.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобовязаннях і кредитах Підприємства та вказаних контрагентів, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ "Ріко Рівс", суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у звязку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій ТОВ "Ріко Рівс" щодо формування податкового кредиту та визначення суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобовязань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У звязку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном субєкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ "Ріко Рівс" можливо порушує вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та визначення суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між ДП "Димерське лісове господарство" та ТОВ "Ріко Рівс", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум податку на додану вартість; суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 13.06.2014 №0002312201, №0002322201 є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 70-72, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Вишгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 13.06.2014 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

3. Стягнути на користь Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00902036) сплачений судовий збір у сумі 5277 (пять тисяч двісті сімдесят сім) грн. 74 коп. за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень - Вишгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.