Вирок № 62670824, 10.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 336/7214/15-к

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження № 11-кп/778/1441/16Головуючий у 1-й інстанції Зарютін П.В.Категорія - ст.296 ч.4 КК УкраїниСуддя-доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого Гончара О.С.,

суддів Дутова О.М., Білоконева В.М.

за участі секретаря Лопух Ю.О.

прокурора Сєвальнєва О.А.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 07 липня 2016 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1,

визнано винним і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком суду ОСОБА_3 засуджено за те, що він 03 липня 2015 року в період часу з 23-00 год. до 23-20 год., маючи умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та здійснювалося із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та виражаючись нецензурною лайкою, на перехресті вул. Студентської та вул. Шевченка в м. Запоріжжі, підійшов до ОСОБА_4 та безпричинно вдарив потерпілу кулаком у обличчя, чим спричинив їй садно в області правої брови, яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження. Надалі, продовжуючи ігнорувати суспільні норми моральності, ОСОБА_3, висловлюючись грубою нецензурною лайкою, навмисно зробив не менш восьми пострілів із вищевказаного спеціально пристосованого предмету в напрямку ОСОБА_5, який приближався до нього, внаслідок чого заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я. Після чого ОСОБА_3, погрожуючи фізичною розправою потерпілим, направився до будинку АДРЕСА_2, звідкіля, продовжуючи грубо і з особливою зухвалістю порушувати громадський порядок, зробив ще не менш восьми неприцільних пострілів з предмету, спеціально пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень у напрямку потерпілого ОСОБА_5

Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.4 ст.296 КК, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

Йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст.75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК.

Вирішено питання про цивільні позови, процесуальні витрати і речові докази.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи обставин справи, кваліфікацію дій ОСОБА_3 і доведеність його вини, просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання у виді 4 років позбавлення волі, оскільки призначене судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого ОСОБА_3 внаслідок м'якості та допущене істотне порушення кримінального закону, про що прокурор наводить відповідні доводи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги і її вимоги, вимагаючи призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі; пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 і його захисника, які просили залишити апеляційну скаргу без задоволення; дослідивши викладені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Приймаючи до уваги, що в апеляційній скарзі прокурора обставини кримінального провадження, доведеність вини та юридична кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_3 не оспорено, судова колегія в цій частині вирок суду не переглядала, обмежившись дослідженням питання законності і обґрунтованості визначення судом обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за обставин, зазначених у вироку суду.

З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння злочину обвинуваченим за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.

Вирішуючи питання щодо правильності та обґрунтованості призначеного ОСОБА_3 покарання, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання.

Як випливає з положень ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Однак районний суд указаних вимог закону належним чином не виконав.

Так, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, районний суд послався на те, що обвинувачений у скоєному щиро розкаявся, критично ставиться до вчиненого; раніше до кримінальної відповідальності ані за злочини проти життя та здоров'я особи, ані за злочини проти громадської безпеки не притягувався; добровільно відшкодував завданий потерпілому матеріальний збиток. Обвинувачений робив постріли не у життєво важливі органи, а по нижнім кінцівкам потерпілого, який наближався до нього. Після вчинення злочину обвинувачений залишився на місці події. Він є батьком малолітньої дитини і бере участь в її утриманні. Має постійне місце проживання, де характеризується позитивно та проживає з непрацездатними за віком батьками. До нього раніше не застосовувалися положення закону про звільнення від відбування покарання.

Проте з такими застереженнями можна погодитись лише частково з огляду на наступне.

Так, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, що склалася, а також готовності понести кримінальну відповідальність згідно з законом. Проте, свою вину ОСОБА_3 визнав лише формально, на що вказує те, що під час досудового розслідування обвинувачений відмовлявся давати будь-які пояснення у справі, тим самим відмовляючись співпрацювати з органами досудового розслідування, сприяти встановленню істини у справі. Моральної шкоди потерпілим не відшкодував. Предмет, з якого було завдано тілесних ушкоджень не надав. Тому висновок суду про наявність у обвинуваченого щирого каяття є передчасним і необґрунтованим.

Судова колегія не може погодитись з доводами суду про можливість визнання в якості обставини, що пом'якшує покарання, факту вчинення ОСОБА_3 пострілів не у життєво важливі органи, а по нижнім кінцівкам потерпілого, який наближався до нього. На правову кваліфікацію, суспільну небезпеку обвинуваченого і ступінь відповідальності такі обставини жодним чином не можуть впливати, як і на можливість звільнення від відбування призначеного покарання. При цьому суд не прийняв одночасно до уваги, що удар рукою при вчиненні обвинуваченим хуліганських дій було вчинено жінці в голову.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги, що обвинувачений не намагався втекти з місця події, залишаючись на місці до приїзду співробітників правоохоронного органу; він має малолітню дитину і непрацездатного батька, постійне місце проживання; у справі відсутні тяжкі наслідки. Це в сукупності дає суду підстави для призначення ОСОБА_3 покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч.4 ст.296 КК.

Разом з тим, звільняючи ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, суд повною мірою не зважив на ступінь тяжкості вчиненого діяння, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності за скоєння тяжкого і особливо тяжкого злочину, судимість за які не знято і не погашено. Проте він належних висновків для себе не зробив і, маючи незняту й непогашену судимість, повторно вчинив умисний тяжкий злочин, який зумовлений його конкретними об'єктивними (об'єктом злочину, характером діяння) та суб'єктивними (зокрема, мотивом, метою вчинення злочину) ознаками, конкретні обставини кримінального провадження, підвищений ступінь його небезпечності.

Відповідно до п.2 Постанови №7 від 24.10.2003 року Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини зокрема на ґрунті пияцтва, за наявності рецидиву злочину.

Проте суд, безпідставно не визнав в якості обставини, що обтяжує покарання, рецидив злочину, яку в якості обставини, що обтяжує покарання, в свою чергу визнає судова колегія.

Об'єктом даного злочину є не тільки життя та здоров'я особи, а й, перш за все, громадська безпека. Приймаючи до уваги, що даний умисний тяжкий зухвалий злочин вчинено ОСОБА_3 ще й в стані алкогольного сп'яніння, із протиправним використанням предмета, пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, який ОСОБА_3 не мав права носити і зберігати, судова колегія дійшла переконання, що обвинувачений становить реальну загрозу для суспільства і несе із собою підвищену небезпеку, а тому його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства.

Цим обставинам у їх поєднанні районний суд не дав відповідної оцінки з точки зору суспільної небезпечності винної особи. Відтак висновок суду про можливість виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства не можна визнати обґрунтованим, а вирок суду в цій частині - законним й вмотивованим, про що слушно йдеться в апеляційній скарзі прокурора. Тому в цій частині, судова колегія вважає за необхідне вирок суду скасувати.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 420 КПК колегія суддів,

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 07 липня 2016 року в частині призначення ОСОБА_3 покарання і звільнення від його відбування скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_3 засудженим за ч.4 ст.296 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Початок строку відбування ОСОБА_3 покарання обчислювати від дня його затримання і приведення вироку суду до фактичного виконання.

В решті вирок районного суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу його проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар О.С.Дутов О.М.Білоконев В.М.