Ухвала суду № 62670260, 08.11.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/1192/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1487/2016

Головуючий 1 інстанції Руденко Л.М.

Категорія 39 Доповідач Кішкіна І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Біляєвої О.М., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Бахмуті Донецької області справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Словянської міської ради Донецької області, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування запису про державну реєстрацію прав, припинення права власності, визнання права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Словянської міської ради Донецької області, треті особи відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянської міської ради, ОСОБА_5, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на квартиру, виселення з квартири,

в с т а н о в и в :

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Словянської міської ради Донецької області, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування запису про державну реєстрацію прав, припинення права власності, визнання права власності відмовлено.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Словянської міської ради Донецької області, треті особи відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянської міської ради, ОСОБА_5, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на квартиру, виселення з квартири задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1\2 частку трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 44,0 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, вартістю 108135 грн.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1\2 частку трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 44,0 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, вартістю 108135 грн.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 2041,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 2041,10 грн.

З вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, якім задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував, що відносини спадкування після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, регулюються ЦК УРСР в редакції 1963 року, за вимогами якого визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він вступив в управління або володіння спадковим майном, якщо подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, в той час як заяви про прийняття спадщини було подано ОСОБА_3 та ОСОБА_7 07 жовтня 2010 року, а в управління та володіння спадщиною не вступили. В 2004 року він вселився в квартиру з дозволу ОСОБА_7 і безперервно в ній проживає, добросовісно і відкрито нею володіє.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності.

Представник позивача ОСОБА_8, яка діє на підставі договору, в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача Словянської міської ради Донецької області в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання, згідно якого просить справу розглянути за відсутності представника.

Представник відповідача відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав лист, згідно якого просить справу розглянути за відсутності представника .

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщину прийняли її діти ОСОБА_9 та ОСОБА_7, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном 1/3 часткою квартири АДРЕСА_1 на підставі ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, стали власниками по 1\2 частці вищевказаної квартири. На час смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, відкрилася спадщина, єдиними спадкоємцями яких є відповідно рідні діти та рідні племінники ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на час смерті свого батька та тітки були неповнолітніми, а тому відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину, відповідно набули право власності на спірну квартиру, якою, не маючи особистого житла, мають намір розпорядитись як власники на свій розсуд, а тому ОСОБА_1 підлягає виселенню. ОСОБА_1 не надав жодного доказу, який би вказував на те, що він з 2004 року добросовісно заволодів чужим майном спірною квартирою, оскільки вселився в квартиру як квартирант, договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не було посвідчено нотаріально, тому він є недійсним, ОСОБА_1 надавав грошові кошти ОСОБА_7 та ОСОБА_9 під розписки для подальшого вирішення питання про продаж спірної квартири йому, але ОСОБА_7, маючи всі підстави для укладання договору купівлі-продажу, не забажала укладати з ОСОБА_1 такий договір, крім того, розписки вчинені однім почерком, але не померлими ОСОБА_9 та ОСОБА_7

З таким висновком суду погоджується апеляційний суд.

Судом першої інстанції встановлено і як вбачається з матеріалів справи, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 09 серпня 1994 року виконкомом Словянської міської ради згідно розпорядження від 03 серпня 1994 року №1967-р., кожному по 1/3 частці (а.с.22 т.1).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.46 т.1), після смерті якої відкрилася спадщина 1/3 частки квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла на момент смерті ОСОБА_6, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що після смерті своєї матері ОСОБА_6 спадщину прийняли її діти ОСОБА_9 та ОСОБА_7, оскільки мешкали разом зі своєю матір'ю у вказаній квартирі, були там зареєстровані та подали заяви про прийняття спадщини, після закінчення шестимісячного строку кожен з них ОСОБА_9 та ОСОБА_7 стали власниками по 1\2 частці вищевказаної квартири.

ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 помер (а.с.116 т.1).

На час його смерті відкрилася спадщина, яка складається з 1/3 частки вищевказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 09 серпня 1994 року виконкомом Словянської міської ради, та з 1/6 частки даної квартири, яка йому фактично належить після смерті його матері ОСОБА_6 (а.с.22, 24 т.1).

Згідно із ст.1217 ЦК України (в редакції 2004 року) спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно із ч.ч. 4, 5 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємцями ОСОБА_9 є його діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.113) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.113, 114 т.1).

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у зв'язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_9 його діти ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були неповнолітніми, тому відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину, та ІНФОРМАЦІЯ_5 мали право на 1\2 частку спірної квартири.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.117 т.1).

На час її смерті відкрилась спадщина, яка складається з 1\2 частки квартири АДРЕСА_1, єдиними спадкоємцями якої є племінники ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до ч.4 ст.1268 ЦК України на час смерті тітки ОСОБА_7 неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_4 вважаються такими, що прийняли спадщину.

Згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прий¬няли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про виз¬нання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах не за¬боронених законом.

Постановою державного нотаріуса Першої слов'янської державної нотаріальної контори Причепа В.Р. від 30 січня 2016 року відмовлено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 після померлих ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у зв'язку з тим, що власники вказаної квартири ОСОБА_9 та ОСОБА_7 не реєстрували право власності в БТІ, рекомендовано звернутися до суду із позовом про визнання права власності у порядку спадкування (а.с.191-192 т.1).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Згідно із ч.ч. 1, 2, 3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Згідно із ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано жодного доказу, які б вказували, що ОСОБА_1 з 2004 року добросовісно заволодів чужим майном квартирою АДРЕСА_1, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 вселився в спірну квартиру як квартирант, договір довічного утримання від 02 лютого 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (а.с.59-60 т.1) не посвідчений нотаріально та не зареєстрований у державному реєстрі, тому правильно не визнаний судом законним та допустимим доказом.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що твердження ОСОБА_1 про сплату частини платежів в погашення заборгованості по спірній квартирі та надання грошових коштів ОСОБА_7 та ОСОБА_9 під розписки (а.с.33-38 т.1) зроблені ним з метою подальшого укладення договору купівлі-продажу спірної квартири не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_7 не забажала укладати з ОСОБА_1 такий договір, також не знайшло свого підтвердження вчинення вищевказаних розписок ОСОБА_9 та ОСОБА_7

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновками суду про вступ в управління та володіння майном померлої ОСОБА_6 її дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_7 є безпідставними, оскільки останні фактично прийняли спадщину після смерті своєї матері, так як були зареєстрований у спадковій квартирі та виконали дії, що свідчить про їх намір успадкувати майно, вони не відмовлялися від спадщини. Крім того, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцям з часу відкриття спадщини та відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину. Також нормами цивільного права не визначено правових наслідків недотримання обов'язку щодо отримання свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації у виді втрати права на спадщину. Виникнення права на спадщину у спадкоємця, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив його державної реєстрації.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновки суду щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які на момент смерті їх батька та тітки були неповнолітніми, про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом, оскільки як вбачається із п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Оскільки визнання права власності в порядку спадкування на спірну квартиру за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є доведеним, то суд першої інстанції вірно визначив, що підстав для задоволення вимог позивача, який є сторонньою людиною щодо майна померлих ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, був вселений в квартиру та проживав в ній як квартирант, про визнання права власності на спірну квартиру та інших вимог позивача, які є похідними від зазначеної основної, немає, тому доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є безпідставними.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами і їм надана належна оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді