Ухвала суду № 62668565, 14.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10877/15-к 14.11.2016

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 14 " листопада 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Фаріонової О.М. Ржепецького О.П. Чебанової-Губарєвої Н.В.

за участю секретаря Тимошенка О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12015150020004565

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2016 року у відношенні

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

1. - 05.04.2006 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;

2. - 06.07.2006 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі, звільнився 29.12.2007 року умовно-достроково на 2 роки 2 місяці 6 днів;

4. - 05.11.2008 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць, звільнився 11.09.2012 року за відбуттям строку покарання;

4. - 02.12.2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки ( в цій частині ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14.02.2014 року вирок залишений без змін), звільнився 17.07.2015 року за відбуттям строку покарання.

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Телечкан Д.В.

представник потерпілого ОСОБА_6

обвинувачений ОСОБА_4

захисник ОСОБА_7

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2016 року ОСОБА_4 засуджений за ч.1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради 3820 грн 41 коп.

Вирішено питання про речові докази.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок змінити, пом'якшити призначене покарання до 5 років позбавлення волі, та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

Потерпілий ОСОБА_5 просить вирок змінити, пом'якшити призначене ОСОБА_4 покарання, звільнивши останнього на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Обвинувачений ОСОБА_4 вважає, що вирок підлягає зміні через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. На думку апелянта, суд першої інстанції не у повній мірі врахував обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину, дані про його особу та обставини, які пом'якшують покарання, що призвело до призначення занадто суворого та несправедливого покарання.

Зазначає, що не враховані наступні обставини, які, на думку апелянта, істотно знижують ступінь тяжкості злочину: що ініціатором конфлікту був потерпілий, тілесні ушкодження останньому він спричинив з метою самозахисту, оскільки у той час до них наближалася група людей, яких він сприйняв за друзів потерпілого; він наніс лише один удар ножем, а не два, як зазначено у вироку; що агресивна поведінка потерпілого викликала у нього образу та гнів; що потерпілий в суді просив призначити покарання, не пов'язане із позбавленням волі.

Вказує, що судом не враховані наступні дані про його особу: що покарання за попереднім вироком ним відбуте повністю; що жодний злочин, за який він був засуджений раніше, не мав на меті завдання тілесних ушкоджень іншим особам; що він надав у суді правдиві показання та сприяв повному, об'єктивному і скорішому розгляду провадження та визнав у повному обсязі цивільний позов прокурора. Крім того, він займається суспільно-корисною працею, за місцем роботи характеризується позитивно та не перебуває на обліках у наркодиспансері чи у психіатричній лікарні.

Не враховані такі обставини, що пом'якшують покарання: його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, неправильна поведінка потерпілого, добровільне відшкодування останньому збитків, примирення з ним.

Вважає, що суд, враховуючи його особу, обставини вчинення злочину, відсутність судимостей за вчинення злочинів проти життя та здоров'я особи, сукупність обставин, що пом'якшують покарання, мав усі підстави не враховувати рецидив злочину, як обставину, яка обтяжує покарання.

Просить врахувати, що його виправлення та перевиховання можливе без реального відбування покарання.

Потерпілий ОСОБА_5 вважає, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що при призначенні ОСОБА_4 покарання, суд не у повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання, що призвело до призначення занадто суворого покарання.

Просить врахувати, що конфлікт виник за його ініціативою, обвинувачений відшкодував завдані збитки, претензій до нього він не має, він з обвинуваченим примирився. Крім того, останній свою вину визнав та щиро розкаявся, після злочину добровільно звернувся до правоохоронних органів та сприяв досудовому розслідуванню, офіційно працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Також зазначає, що він просив суд призначити ОСОБА_4 покарання, яке не пов'язане із позбавленням волі.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

21 серпня 2015 року, біля 04:00 год., ОСОБА_4, перебуваючи у парку імені Г.І. Петровського у м. Миколаєві, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи навмисно, наніс ОСОБА_5 два удари ножем, внаслідок чого заподіяв тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя у вигляді проникаючого поранення черевної порожнини з пошкодженням кишечника, а також різану рану правого плеча.

Судом першої інстанції ОСОБА_4 визнаний винним в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, та його дії судом кваліфіковані за ч.1 ст. 121 КК України.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, а також представника потерпілого на підтримку поданих ними апеляційних скарг, заперечення прокурора, який просив вирок залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, апеляційній суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_4 є обґрунтованими та відповідають дослідженим судом доказам. Дії ОСОБА_9 вірно кваліфіковані за ч.1 ст. 121 КК України.

Як слідує з вимог, висловлених обвинуваченим та потерпілим в резолютивних частинах поданих апеляційних скарг, вони просять лише пом'якшити призначене покарання.

В той же час, в мотивувальній частині апеляційних скарг апелянти наводять доводи, які свідчать, що вони оспорюють висновки суду стосовно фактичних обставин кримінального провадження, які суд визнав доведеними.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що своєю агресивною поведінкою потерпілий спровокував злочин, і він застосував ніж з метою захисту, при цьому заподіяв не два, а один удар ножем. Крім того, потерпілий ОСОБА_5 в апеляційній скарзі зазначив, що конфліктна ситуація виникла з його ініціативи, він мав можливість попередити конфлікт та подальші його наслідки. Ці обставини як обвинувачений ОСОБА_4, так і потерпілий ОСОБА_5 просять визнати такими, що пом'якшують покарання.

Між тим, ці доводи обвинуваченого та потерпілого судом першої інстанції достатньо проаналізовані, та обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності.

В судовому засіданні потерпілий пояснив, що він сидів за столиком в кафе у компанії дівчат, і саме раніше незнайомий ОСОБА_4 підійшов до них та у грубій формі покликав дівчину. В свою чергу, він (потерпілий) запропонував обвинуваченому відійти, після чого вони разом пішли у сторону від столика, на певну відстань. Під час з'ясування стосунків, ОСОБА_4 достав із сумки ніж та наніс йому удар.

Ці показання потерпілого частково підтвердив в суді обвинувачений ОСОБА_4, який пояснив, що саме він підійшов до столика, за яким сидів потерпілий разом з дівчатами, і що особи, які сиділи за столиком, зробили йому зауваження. Потім, за пропозицією потерпілого, вони відійшли у бік, де з'ясовували стосунки. Стверджував, що до потерпілого підходили його друзі, і він вимушено застосував ніж, з метою захисту.

Проаналізувавши показання обвинуваченого та потерпілого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що потерпілий не провокував ОСОБА_4 на вчинення злочину, та про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_4 застосував ніж вимушено, з метою захисту. Так, доводи обвинуваченого про те, що до потерпілого підходили друзі, спростовуються поясненнями потерпілого, який пояснив, що перебував у компанії саме з дівчатами. Окрім того, обвинувачений застосував ніж, а у потерпілого були відсутні будь-які предмети для спричинення тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції також достатньо проаналізував показання обвинуваченого про те, що він захищався від дій потерпілого ОСОБА_5, заподіявши лише один удар ножем, та дійшов правильного висновку, що ці показання спростовуються висновком судово-медичної експертизи, згідно якому потерпілому нанесено два ударних впливи клинком ножа, заподіяно проникаюче поранення черевної порожнини з пошкодженням кишечника, а також різана рана правого плеча. При цьому, всі удари були заподіяні зі значною силою, глибина рани не менше 6-7 см.

Суд першої інстанції також врахував, що під час судового розгляду не встановлено зацікавленості потерпілого у наданні неправдивих показань, оскільки потерпілий не наполягав на застосуванні відносно обвинуваченого суворого покарання.

Таким чином, відсутні підстави для визнання неправомірної поведінки потерпілого та вчинення обвинуваченим злочину внаслідок самозахисту як обставин, які пом'якшують покарання, оскільки ці обставини не підтвердилися при судовому розгляді кримінального провадження.

Призначаючи покарання ОСОБА_4, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких, а також дані про особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, враховані наступні дані про особу винного: що він працює та за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку в наркологічному диспансері та обласній психіатричній лікарні не перебуває.

Як обставину, яка пом'якшує покарання, суд враховував явку ОСОБА_9 з повинної, тобто фактично врахував його щире каяття у вчиненому злочині.

Отже, при призначені покарання враховані усі дані про особу винного та обставини, які пом'якшують покарання, про які зазначено в поданих апеляційних скаргах.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, востаннє звільнився з місць позбавлення волі 17.07.2015 року та вчинив умисний насильницький злочин 21.08.2015 року, тобто через незначний проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі. Зазначене свідчить про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого. З огляду на наведене та з урахуванням характеру вчиненого злочину, суд першої інстанції обґрунтовано визнав як обставину, яка обтяжує покарання, рецидив злочинів. Отже, відсутні підстави для невизнання цієї обставини як такої, яка обтяжує покарання, про що просить апелянт.

ОСОБА_4 призначено покарання відповідно до вимог ст.ст. 65-67 КК України, в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, близьких до мінімальних, та, на думку апеляційного суду, призначене покарання є необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

З огляду на наведене та з урахуванням обставини, яка обтяжує покарання - рецидиву злочинів, враховуючи, що ОСОБА_4, будучи неодноразово судимий, після звільнення з місць позбавлення волі протягом одного місяця вчинив умисний злочин, відсутні підстави для пом'якшення призначеного йому покарання до мінімальних меж санкції ч. 1 ст. 121 КК України, про що просять апелянти.

Хоча обвинувачений щиро кається у вчиненні злочину, посилається на те, що працює, але ж ці обставини не є підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки покарання ОСОБА_4 призначено понад п'ять років позбавлення волі, а підстави для його пом'якшення відсутні.

Зазначене виключає можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 424, 425, 532 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2016 року у відношенні ОСОБА_4, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

Фаріонова О.М. Ржепецький О.П. Чебанова-Губарєва Н.В.