Ухвала суду № 62668352, 09.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/1133/16-ц 09.11.2016 09112016 09.11.2016

Провадження №22-ц/784/1647/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/1133/16-ц Головуючий І інстанції - Паньков Д.О.

Провадження № 22-ц/784/1647/16 Доповідач - Темнікова В.І.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі - Богуславській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк (далі - ПАТ КБ) «ПРИВАТБАНК» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому посилалась на те, що 27 червня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № NKPOGA0000000111, відповідно до умов якого, відповідач надав позичальнику кредит у розмірі 27052,04 доларів США на споживчі цілі, а позичальник зобов'язується повернути кредит згідно порядку та в строки, які вказані в статті 8.1 даного договору, з повним погашенням кредиту в строк до 27 травня 2021 року з щомісячним платежем у сумі 417,71 доларів США згідно графіку погашення кредиту, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Із довідки банку від 05.02.2016 року № 2586521 вона дізналась, що в неї є заборгованість по відсоткам за кредитним договором в сумі 1107,25 грн. Оскільки нею 21 та 23 грудня 2015 року було сплачено 537 доларів США заборгованості по тілу кредиту, яка була останнім платежем по виконанню зобов'язань по кредитному договору, вона звернулась до відповідача з листом від 14.02.2016 року про те, що вона повністю виконала умови зазначеного договору та з вимогою надати довідку про зарахування її платежів по кредитному договору. 16.02.2016 року їй було надано відповідь, в якій відповідач зазначив про наявність вже не заборгованості по відсоткам в сумі 1107 доларів США, а заборгованості в сумі 1099,06 доларів США, як заборгованості в результаті несплати нею при достроковому погашенні договору комісії за резервування ресурсів. Відповідно до статті 8.1 кредитного договору, не передбачено такого виду платежу по кредиту, як комісія за резервування ресурсів при достроковому погашенні кредиту, а передбачено винагороду за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів. Платіж «винагорода за резервування» входить до фіксованої суми щомісячного платежу в розмірі 417,71 доларів США. Умови Договору від 27.06.2008 року по сплаті винагороди за резервування кредитних ресурсів нею виконано в повному обсязі, що підтверджується випискою по зарахуванню платежів по кредиту від 16.02.2016 року. На підставі викладеного, позивачка просила суд визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» протиправними щодо нарахування комісії за резервування ресурсів за дострокове погашення кредиту в сумі 1099,06 доларів США, та визнати виконаними зобов'язання по Кредитному договору № NKPOGA0000000111 від 27.06.2008 р. в повному обсязі.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року позов задоволено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивачки не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 27.06.2008 року було укладено кредитний договір № NKP0GA0000000111 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 на строк з 27.06.2008 року по 27.05.2021 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії, згідно якого позивачка отримала від відповідача кредит у розмірі 27052,04 доларів США на споживчі цілі. Умовами Кредитного договору також передбачена сплата за користування кредитом - 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості, 3% винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу (пунктом 8.1). Графіком погашення кредиту, який є невід'ємною частиною Кредитного договору, передбачено розмір щомісячного платежу на період з 27.06.08 року по 27.05.2021 року в розмірі 417,71 доларів США. Складовою щомісячного платежу є погашення тіла кредиту, процентів та винагороди за резервування ресурсів. Пунктом 4.3 Кредитного договору передбачено, що нарахування за резервування ресурсів здійснюється на дату щомісячного платежу за кредитом, при цьому винагорода нараховується на суму зарезервованих ресурсів за фактичну кількість днів резервування ресурсів. Кредитним договором встановлений і порядок розрахунків та зарахування платежів. Так, відповідно до п.3.2 Кредитного договору кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку, далі пені згідно розділу 5 цього договору, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася (у т.ч. сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за кредитом, далі - комісії, далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту. При несплаті винагороди, комісії, відсотків і/або частини кредиту до останнього дня періоду сплати, вони вважаються простроченими.

Також суд виходив з того, що з пояснень позивачки, та згідно виписки відповідача про рух коштів по кредиту позивачки за період з 27.06.2008 по 15.02.2016 рр. (а.с.15-25), листа ПАТ КБ "Приватбанк" від 16.02.2016 року (а.с.12) та довідки від 17.02.2016 року (а.с.14) вбачається, що прострочена заборгованість по кредиту виникла в результаті несплати позивачкою при достроковому погашені кредиту комісії за резервування ресурсів, що передбачено п.4.4. Договору, тобто позивачкою заборгованість по вище вказаному кредитному договору погашена в повному обсязі, проти чого заперечень відповідачем не надано.

Однак, із листа ПАТ КБ «Приватбанк» від 17.02.2016 року (а.с. 14) видно, що на вказану дату нарахована сума комісії та пені за резервування ресурсів в сумі 1099,06 доларів США. Але ст. 4.2 вищевказаного кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів в розмірі передбаченому у ст. 8.1 договору, якою передбачено, що щомісячно в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 417,71 долара США згідно графіку погашення кредиту для погашення заборгованості, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі та посилаючись на ч.8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 236 ЦК України, рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011р. справа № 1-26/2011, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Висновок суду про обгрунтованість позовних вимог позивачки відповідає матеріалам справи та вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Так, згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається із п. 2.4.1 Кредитного договору позичальник має право здійснювати дострокове погашення кредиту. При цьому позичальник зобов'язаний сплатити банку суму процентів, суму винагороди відповідно до п. 8.1 даного Договору. Відповідно до п. п. 4.1 - 4.5 Кредитного договору для виконання зобов'язань за цим договором банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту до даного договору і надає позичальнику право на їх використання. За надане право позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів в розмірі, визначеному у ст. 8.1 Кредитного договору. Нарахування винагороди здійснюється на дату щомісячного платежу за кредитом, при цьому винагорода нараховується на суму зарезервованих ресурсів за фактичну кількість днів резервування ресурсів, виходячи із 360 днів у році. Дата погашення у часовий інтервал нарахування винагороди не включається. Розрахунок винагороди за резервування ресурсів здійснюється щоденно з моменту підписання Договору. При останньому погашенні винагорода за резервування ресурсів нараховується на весь час резервування (до дати погашення кредиту), при цьому сумою зарезервованих ресурсів вважається сума вказана у графіку погашення кредиту (Додаток № 2 до Договору). Винагорода за резервування ресурсів сплачується щомісяця з щомісячним платежем за кредитом від дня нарахування згідно ст. 4.2 Кредитного договору. У випадку повного погашення кредиту винагорода сплачується одночасно з останнім платежем за кредитом. Пунктом 3.3 договору передбачено, що нарахування винагород, передбачених, зокрема, п. 8.1, здійснюється в останню дату їх сплати, зазначену в п. 7.1 договору. Разом з тим, п. 7.1 кредитної угоди вказане положення не врегульоване.

Таким чином, встановлення передбаченої кредитним договором суми винагороди за резервування ресурсів обмежується терміном до дати повного погашення кредиту, при цьому відсутні будь-які додаткові умови, що пов'язують дату повного погашення кредиту із графіком його погашення.

Крім того, виходячи з умов кредитного договору, винагорода за резервування не є одноразовою сталою величиною, а нараховується у відсотках на суму резервованих коштів за певний період, а тому нарахування вказаної винагороди здійснюється лише до дати погашення кредиту, в тому числі і до дати дострокового погашення кредиту, оскільки у зв'язку із достроковим виконанням позивачкою обов'язку повернення суми кредиту у банка відпала потреба у резервуванні кредитних ресурсів, і відповідно дії останнього по нарахуванню такої винагороди після дострокового погашення кредиту є неправомірними. Даний висновок випливає з аналізу розділів 2, 4 та 8 кредитного договору. Так, згідно п. 8.1 кредитного договору позивачці був наданий кредит у вигляді не поновлювальної лінії, згідно якого позивачка отримала від відповідача через касу кредитні кошти у розмірі 22800 доларів США на споживчі цілі, а також 684 дола.США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту;125,98 дол. США для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту; 118,88 дол. США для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, крім того - у розмірі 3313,18 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. п.2.1.3, 2.2.7 договору. Відповідно до п. 2.1.3 позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п. 2.2.7 і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. А відповідно до п. 4.1 банк резервує ресурси саме для виконання позичальником зобов'язань за цим кредитним договором у розмірах, зазначених в Графіку і надає позичальнику право на їх використання. Тобто, резервування коштів фактично здійснюється за даним договором для виконання позичальником своїх зобов'язань щодо укладення щорічних договорів страхування. Таким чином, сплата винагороди за резервування кредитних ресурсів є похідним зобов'язанням від основного кредитного зобов'язання і у зв'язку з виконанням позивачкою основного кредитного зобов'язання (повернення суми кредиту) у відповідача після цього відпала потреба у резервуванні таких ресурсів, що свідчить про те, що дії останнього по нарахуванню винагороди за резурвування ресурсів після дострокового погашення кредиту є неправомірними, оскільки ним фактично поставлено питання про сплату винагороди за послугу, яка вже не надається.

Більш того, аналіз зазначених вище положень кредитного договору та нормативних актів свідчить про те, що вимога про сплату винагороди за резурвання ресурсів після дострокового погашення кредиту фактично є вимогою про додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредит, що заборонено діючим законодавством, а саме ч.8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом, що кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту, а умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

У зв'язку з викладеним, доводи апеляційної скарги про те, що умови кредитного договору не визнані недійсними, що позивачка добровільно його підписала та виконувала, не спростовують висновків суду, зроблених в рішенні суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду, зроблених в рішенні суду і фактично направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку в межах наданих йому законом повноважень.

При прийнятті остаточного рішення по справі, колегія суддів враховує також те, що заборгованість по кредиту ( не враховуючи вимогу про сплату винагороди за резервування ресурсів після дострокового погашення кредиту) відсутня, про що свідчать надіслані на адресу апеляційного суду довідки банку від 08.02.2016р. та від 09.11.2016р., та положення п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168, згідно яких банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відхилити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді