Рішення № 62666874, 08.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2760/16-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є.Провадження № 22-ц/780/5824/16 Доповідач у 2 інстанції Яворський М. А.Категорія 18 08.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

08 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом у відповідності до норм ст. 203, 527, 638 ЦК України та просив визнати недійсним кредитний договір № 2614/0708/88-007 від 28.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2; визнати недійсним Договір поруки № 2614/0708/88-007-Р-1 від 28.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати недійсним Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 19744 від 28.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2614/0708/88-007.

В забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір поруки № 2614/0708/88-007-Р-1. Також, в забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 19744. Вважає, що Кредитний договір укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки Банк не виконав свого зобов'язання щодо законної видачі позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті та не виконав предмету договору, тому кредитний договір є недійсним, а недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, тому договір поруки та іпотеки також є недійсними.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2016 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним Договір кредиту № 2614/0708/88-007 від 28.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2.

Визнано недійсним Договір поруки № 2614/0708/88-007-Р-1 від 28.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано недійсним Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 19744 від 28.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування та неправильність встановлення судом обставин, порушення застосування судом норм законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки при укладенні кредитного договору позичальнику була надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір кредиту № 2614/0708/88-007. У забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір поруки № 2614/0708/88-007-Р-1. Також, в забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 19744.

Згідно умов наданого кредиту, позивач отримав кредит під відсоткову ставку у розмірі 11,90% річних, а реальна ставка складає 14,731% у доларах США.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов у повному обсязі шляхом визнання договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що позивач довів належними та допустимими доказами ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, оскільки про наявність обману з боку Банку при укладенні кредитного договору позивачу стало відомо лише після проведення розрахунку аудитором, тобто Банк під час укладення кредитного договору приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та реальної відсоткової ставки за цим договором.

Колегія суддів із вказаним висновком суду першої інстанції погодитися не може виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, згідно частин 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

З матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2012 року між АТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про внесення змін і доповнень № 2 до Кредитного договору №2614/0708/88-007 від 28.07.2008 року (надалі - Кредитний договір), за яким сторони визначили, що на дату укладення цього договору розмір строкової заборгованості за кредитом складає 17 023,05 доларів США. Виходячи із цього сторони погодили, що АТ «Сведбанк» 28.07.2008 року виконав свої зобов'язання за кредитним договором та видав ОСОБА_2 грошові кошти згідно до умов кредитного договору. Також сторони погодили, що за ОСОБА_2 рахується заборгованість в сумі 17023,05 доларів США (а.с. 10)

Із листа відповідача ПАТ «Дельта банк» №05-1547181 від 20 вересня 2013 року до позивача ОСОБА_2 вбачається, що 14 серпня 2013 року відповідно до укладеного договору відступлення права вимоги АТ «Сведбанк», яке перейменовано на ПАТ «Омега Банк» та ПАТ «Дельта Банк» останнє (ПАТ «Дельта Банк») набуло право вимоги від ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору №2614/0708/88-007 від 28.07.2008 в розмірі 14324,61 доларів США. До вказаного листа відповідачем ПАТ «Дельта Банк» додано письмове повідомлення ПАТ «Омега Банк» та ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 від 19 серпня 2013 року щодо укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором. (а.с. 11)

Із наданого відповідачем, ПАТ «Дельта Банк», розрахунку заборгованості по кредитному договору №2614/0708/88-007 від 28 липня 2008 року вбачається, що уже після укладення вказаного договору відступлення права вимоги позивач у справі ОСОБА_2 здійснював погашення заборгованості з вересня 2013 року по лютий 2014 року на загальну суму 5776,39 доларів США. (а.с. 59-63).

Таким чином колегія суддів вважає, що позивач у справі, виконуючи частково свої зобов'язання за кредитним договором №2614/0708/88-007 від 28 липня 2008 року визнав наявність вказаних зобов'язань, допустимих та достатніх доказів щодо не укладення вказаного кредитного договору та неотримання за вказаним договором грошових коштів суду не подав. Із рішення суду першої інстанції вбачається, що суд не погодився із доводами позивача про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором щодо не видачі коштів, позивач же з цим погодився та рішення суду не оспорив, тому колегія суддів вважає, що доводи позивача про невиконання Банком своїх зобов'язань в частині видачі коштів є безпідставними, та недоведеними в частині визнання кредитного договору №2614/0708/88-007 від 28 липня 2008 року недійсними.

Не погоджується колегія суддів із доводами позивача та висновком суду першої інстанції щодо недійсності кредитного договору з підстав відсутності волевиявлення позивача ОСОБА_2 при укладення вказаного кредитного договору (ст.. 203 ч.3 ЦК України) в частині не відповідності реальної процентної ставки, ставці зазначеній у договорі.

Так, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судами установлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 липня 2008 року між ВАТ "Свед Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на суму 25 тис. дол. США зі сплатою 11,9% річних, строком до 27 липня 2016 року (а.с.13,15).

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таки з моменту укладення договору.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Як на підстави для визнання спірної угоди недійсною, позивач посилався на ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо несправедливості умов спірної угоди, оскільки на час підписання банк не повідомив його про валютні ризики та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; г) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; є) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно до п.2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007р., банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 3.8 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007р. №168 у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Колегія суддів вважає, що укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Також незмінюваність курсу гривні відносно до іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві.

Посилання позивача на те, що йому не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст.ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки умови спірного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та виконувався сторонами.

Крім того, на момент укладення кредитного договору Закон України "Про захист прав споживачів" не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Постановою Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015р. встановлено, що згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підписавши іпотечний договір на забезпечення належного виконання Боржником вимог Іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору № 2614/0708/88-007 від 28 липня 2008 р., а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов ОСОБА_4 підтвердила свою згоду про ознайомлення з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, проінформований про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування, так як даний договір діє до виконання Основного зобов'язання.

Крім того суд першої інстанції вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсним іпотечного договору від 28 липня 2008 року укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 не звернув увагу на те, що позивач у справі не є стороною вказаного договору та не вказав в чому полягає порушення його прав укладенням вказаного договору.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Позивач не заперечує факт підписання Кредитного договору із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів - фізичних осіб.

Згідно умов п.п. 1.1., 1.3.Кредитного договору передбачена сума кредиту у розмірі 25 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9% річних.

Крім того, п. 10.12. Договору, його підписанням позичальник підтверджує, що перед укладенням Кредитного договору, Банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також, кредитним договором передбачені штрафні санкції у вигляді штрафів та пені, які збільшують загальні зобов'язання позивача у разі допущення порушень відповідно умов Договору.

З аналізу вищезазначеного видно, що зі сторони ВАТ «Сведбанк» було виконано всі вимоги законодавства, зазначені у ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також у п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Суд першої інстанції зазначене було проігноровано.

Позивачем не доведено порушень зі сторони відповідача п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007р., які нібито мали місце при укладенні кредитного договору.

Також слід зазначити, що укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Також незмінюваність курсу гривні відносно до іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві.

Посилання позивача на те, що йому не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови спірного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та виконувався сторонами.

Крім того, на момент укладення кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, виходячи з норм ст. 309 ЦПК України вважає, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2016 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 понесені ПАТ «Дельта Банк» і документально підтверджені судові у розмірі 1818,96 грн (а.с.89).

Керуючись ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 88, 303, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» понесені судові витрати в розмірі 1818,96 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.А.Яворський

судді: Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагєєв