Ухвала суду № 62663927, 14.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7513/16 Справа № 202/1118/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Слюсар Л. П. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року м. Дніпро

14 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Деркач Н.М., Максюти Ж.І.,

при секретарі: Гулієву М.І.о.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про визнання договору фінансового лізингу недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Позов обгрунтовано тим, що 14 січня 2016 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» укладено договір Фінансового лізингу № 002756, згідно якого предметом Лізингу є автомобіль Renault Sandero.

Відповідно до умов Договору, відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати позивачу у користування на умовах, передбачених договором. Вважає укладений договір таким, що суперечить принципам добросовісності, а умови договору несправедливими та такими, що істотно порушують його права, оскільки під час укладання договору відповідач надав йому хибну, недостовірну інформацію щодо умов договору та надання послуг. Так, відповідачем була представлена недостовірна інформація щодо розміру лізингових платежів та вартості предмету лізингу, комплектації та технічних характеристик транспортного засобу, що є істотними умовами договору.

Під час обговорення умов Договору сторони дійшли згоди, що вартість транспортного засобу буде складати 147000 грн., про що відображено у заявці від 14 січня 2016 року.

14 січня 2016 року ним було здійснено платіж в розмірі 25000 грн.. Отримавши заповнений примірник договору, підписаний відповідачем, позивач побачив, що вартість предмету лізингу без його згоди була змінена і встановлена в сумі 9402,70 дол. США. Крім того,п.8.3 Договору передбачено, що гривневий еквівалент вартості предмету лізингу може змінюватися в випадку зміни обмінного курсу долара США. Також після підписання договору він побачив, що сплачені кошти в розмірі 25000 грн. є не авансовим платежем, а адміністративним платежем за організацію та оформлення договору.

В подальшому відповідач відмовився передавати йому предмет лізингу, мотивуючи це тим, що у відповідності до умов Договору передача транспортного засобу відбувається протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, 50% вартості лізингу та комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена ним сума 25000 грн. є тільки адміністративним платежем.

Договором передбачені платежі, які не відповідають вимогам законодавства, а саме сплачений позивачем адміністративний платіж 25000 грн. та ; комісія на передачу «3%» -7616,16 грн.

Позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу №002756 від 14 січня 2016 року укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» сплачений ОСОБА_2 на виконання умов договору № 002756 адміністративний платіж у сумі 25000 грн., компенсацію завданих збитків у сумі 25000 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 грн. та 3% річних за користування чужими коштами у сумі 81,97 грн., судові витрати по справі.

Рішенням суду І інстанції позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002756 від 14 січня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2 як такий, що не відповідає вимогам закону та є несправедливим.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 отриманий за договором № 002756 від 14 січня 2016 року сплачений адміністративний платіж у розмірі 25000 грн. 00 коп.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 сплачений позивачем при подачі позову судовий збір у сумі 551 грн. 20 коп. В іншій частині вимог та однієї з підстав вимог- введення в оману- відмовлено.

В скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заявлених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» та позивачем був укладений Договір фінансового лізингу за № 002756 на придбання автомобіля «Renault Sandero» з зазначенням вартості 9402,70 доларів США, або 244000 грн. В цей же день позивачем відповідачу було сплачено адміністративний платіж в сумі 25000 грн.

Задовольняючи частково позов, суд зазначив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У роз'ясненнях, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", йдеться, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Доказів того, що оспорюваний договір було укладено внаслідок обману позивачем суду не надано.

За своєю правовою природою лізинг є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина 1 статті 209 ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

На момент укладення договору фінансового лізингу, у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

В договорі фінансового лізингу та в його додатках не міститься жодного посилання на наявність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Для визнання недійсним правочину немає значення, знала чи повинна була знати інша сторона про те, що юридична особа діє без ліцензії.

За ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Із п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», слідує, що у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ч. 3 ч. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Отже, для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

За ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведено в ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і він не є вичерпним.

Суд виходив з того, що договором фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін. Суд вважав, що несправедливі умови договору лізингу, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві і є достатніми підставами для визнання недійсним договору лізингу із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.

Договір фінансового лізингу №002756 від 14 січня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2 визнано недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, стягненням із відповідача на користь позивача коштів, внесених позивачем при укладенні та на виконання умов договору в сумі 25 000 грн.

При цьому суд посилався, ст. 1 п.1.4 договору фінансового лізингу, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Умовами п.п.9.6,9.7,9.8 спірного договору передбачені наступні лізингові платежі: адміністративний платіж, що підлягає сплаті за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату; аванс ціни предмета лізингу, який становить 50% вартості предмета лізингу; комісія за передачу предмета лізингу у розмірі 3% вартості предмета лізингу.

Також згідно п.п.10.1,10.2 договору позивач зобов'язаний щомісячно сплачувати лізингові платежі, кожен з яких включає в себе: відшкодування вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору. Як вбачається із договірних умов, складові першого лізингового платежу «комісія за організацію» та «аванс ціни предмету лізингу» виходять за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

Пунктами 3.2.7, 5.4, 10.14 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу.

Згідно п.12.1 договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізинговадець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 40% від сплаченої суми авансових платежів. Адміністративний платіж в такому випадку не повертається.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Тобто чинне законодавством не передбачає лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому (пп.2 п.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

В договір включена можливість лізингодавця без з'ясування причин неможливості повного виконання зобов'язання лізингоодержувачем фактично розірвати договір в односторонньому порядку, при цьому залишити за собою сплачений обов'язковий адміністративний платіж, який поверненню не підлягає в жодному випадку, а при розірванні договору повертає лізингоодержувачу тільки 40 відсотків від сплаченого Авансованого платежу, як штраф за дострокове розірвання договору.

Суд також дійшов висновку, що оспорюваний Договір є несправедливим, таким, що порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Суд також послався на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», де зазначено- підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідний для здійснення свідомого вибору.

При укладенні з позивачем договору фінансового лізингу відповідач завуалював призначення першого адміністративного платежу в розмірі 25500 гривень під виглядом платежу за договором, який за умова договору не повертається в жодному випадку та є платою за укладення самого договору.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України суд стягнув на користь позивача судовий збір

Виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.212 ЦПК України).

Посилання апелянта в скарзі на законність умов укладеного договору та його відповідність вимогам Закону, фактично зводяться до переоцінки доказів та його незгодою з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

При розгляді спору, суд І інстанції в повному обсязі з'ясував права та обов'язки сто- рін, перевірив доводи, обставини справи, надав їм належну оцінку і постановив рішення, яке відповідає вимогам Закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" - відхилити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про визнання договору фінансового лізингу недійсним - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: В.О. Тамакулова

Судді: Н.М. Деркач

Ж.І. Максюта