Постанова № 62659472, 11.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 листопада 2016 року №826/3170/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінова А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доуповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовичатретя особаФонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання протиправними дій О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва за позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.07.2016):

- визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича щодо віднесення до категорії нікчемних додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1;

- визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича щодо направлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 06.01.2016 за вих. №204 про нікчемність додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач наголошує на тому, що на час прийняття рішення про нікчемність, публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" вже знаходилось на стадії ліквідації, а не тимчасової адміністрації і в силу положень, закріплених в частині другій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідач не наділений повноваженнями на прийняття рішень щодо визнання правочинів нікчемними. Водночас, оскільки відповідного рішення про визнання нікчемною додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 не приймалось, а надіслано позивачу лише відповідне повідомлення, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо віднесення до категорії нікчемних угод додаткової угоди №2 від 19.12.2013. Окрім того, позивач вказує на те, що у повідомленні про нікчемність додаткової угоди відсутні обґрунтовані посилання на передбачені законом підстави визнання правочину нікчемним.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що при надісланні позивачу повідомлення про нікчемність правочину відповідач діяв на підставі та у межах передбачених чинним законодавством України, а віднесення додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до нікчемної відповідає встановленим вимогам, зокрема, виходячи з положень пункту 5 частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб своєї позиції у спірних правовідносинах письмово суду не повідомив.

Розгляд справи відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) було укладено договір застави №03/15П від 30.03.2012, який забезпечував виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт» за кредитними договорами №06-08П від 26.03.2008, №07-11П від 17.03.2011, №08-11П від 29.03.2011, №09-11П від 29.03.2011, №03-12П від 06.03.2012 та договору про надання овердрафту №29-11П від 20.12.2011, укладеними між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт».

Додатковою угодою №1 від 27.06.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 уточнено кредитні договори, за якими забезпечується виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт».

Додатковою угодою №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 сторони розірвали договір застави від 30.03.2012 №03/15П.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 №107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.02.2014 №9 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", згідно з яким з 03.03.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича.

Постановою Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк».

Повідомленням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича від 06.01.2016 за вих. №204, надісланого на адресу ОСОБА_1, останнього повідомлено про нікчемність додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Не погоджуючись із діями уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича щодо направлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 06.01.2016 за вих. №204 та віднесення додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до категорії нікчемного правочину, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Суд одразу звертає увагу на наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.02.2016 у справі №21-484а15 та від 15.06.2016 у справі №826/20410/14, щодо того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, згідно із частиною першою статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд вважає за доцільне та необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі №21-4846а15 та від 15.06.2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів.

Так, висновок Верховного Суду України у зазначеній постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку Господарського процесуального кодексу України.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також статтею 1 вказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, частиною третьою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак, суд звертає увагу на те, що у даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який містить у собі спеціальні норми, якими, у свою чергу, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Системний аналіз норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, відповідно до статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині оскарження дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, згідно із приписами статей 2, 3, 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно із приписами частини восьмої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремо, суд звертає увагу на пункт 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", відповідно до якого адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, враховуючи у сукупності вище викладені норми та з'ясовані обставини, а також з метою дотримання вимог статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

Досліджуючи спірні правовідносини по суті, аналізуючи наведені міркування, оцінюючи в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно (частина третя статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системно важливих банків - шість місяців. За обґрунтованих підстав зазначені строки можуть бути одноразово продовжені на строк до одного місяця. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

У відповідності до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують операційну діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України (частина четверта статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

У силу частини першої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.

Згідно з частиною першою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Частина друга вказаної статті передбачає, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується (частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Виходячи з викладених положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Брокбізнесбанк», передбачено, що уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів (договорів) на нікчемність протягом 30 днів з початку тимчасової адміністрації, яка була запроваджена в публічному акціонерному товаристві «Брокбізнесбанк», відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 №107 та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 №9, з 03.03.2014.

При цьому, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.06.2014 №45 розпочато ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та призначено уповноважену особу на ліквідацію останнього на період з 11.06.2014 по 10.06.2015, які потім були продовжені на один рік до 10.06.2016, включно.

Виходячи з наведеного вбачається, що на момент складання повідомлення про віднесення додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012 публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» вже знаходилось на стадії ліквідації.

Водночас, судом враховуються положення, закріплені в частині другій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої саме з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, визначених цією частиною.

При цьому, уповноважена особа на ліквідацію банку чинним законодавством не наділена повноваженнями на оцінку правочинів під час процедури ліквідації банківської установи.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним діям, суд зазначає, що уповноваженою особою в своєму повідомленні від 06.01.2016 за вих. №204 не визначено конкретної підстави нікчемності правочину, які передбачені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не наведено, що додаткова угода №2 від 19.12.2013 має ознаки нікчемного правочину.

Разом з цим, нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено ніяких дій, які необхідно вчинити уповноваженій особі для визнання правочинів нікчемними. У вказаному Законі зазначено, що уповноважена особа лише забезпечує перевірку правочинів на предмет виявлення таких, які вже є нікчемними.

Тобто, уповноважена особа не визнає правочин нікчемним, а лише виявляє або забезпечує таке виявлення та фіксує даний факт.

Однак, такій фіксації має передувати встановлення ознак нікчемності правочину. І при цьому не ряду правочинів (договорів) згідно переліку в цілому за певний період часу, а кожному з правочинів, укладеному з певним клієнтом банку уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має бути надана оцінка і, в разі наявності необхідних ознак, отримана інформація має обумовлювати безсумнівний висновок щодо фіктивності конкретного правочину.

Так, частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

Вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути вчиненим у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідачем в своєму повідомленні від 06.01.2016 за вих. №204 не наведені конкретні підстави для визнання додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1, нікчемною, не вказано і на ознаки фіктивності даного правочину у відповідності до законодавства, а також щодо фактів, які б дали підстави для таких висновків.

Поряд з цим, у ході судового розгляду справи представник відповідача стверджував, що вказане вище повідомлення від 06.01.2016 за вих. №204 направлено позивачу на підставі пункту 5 частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто додаткова угода №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012 є нікчемною, оскільки укладена з пов'язаною особою банку та не відповідає вимогам законодавства України та/або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, з чим суд не погоджується, оскільки відповідачем не надано на підтвердження цього належних доказів.

Виходячи з положень статей 6 та 627 Цивільного кодексу України, свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Поряд з цим, свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Так, відповідачем не надано суду належних доказів того, що додаткова угода №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012 не відповідає вимогам законодавства України та/або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемною додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1, як і не доведено наявність у відповідача певних повноважень станом на час прийняття такого повідомлення.

Суд також зауважує, що відповідного судового рішення про визнання недійсною вказаної угоди матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.

Таким чином, дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича щодо віднесення до категорії нікчемних правочинів додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1, є протиправними.

У той же час, направлення відповідачем на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 06.01.2016 за вих. №204 про нікчемність додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012 є лише формою вираження вказаних дій, про протиправність яких судом зроблено висновок, відтак, окремої юридичної визначеності не мають, а тому відсутня необхідність у визнанні протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича щодо направлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 06.01.2016 за вих. №204 про нікчемність додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Згідно із приписами частини першої та третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича щодо віднесення до категорії нікчемних правочинів додаткової угоди №2 від 19.12.2013 до договору застави №03/15П від 30.03.2012, укладеного між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1) здійснені ним судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 551, 21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 21 копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.