Постанова № 62658175, 07.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2016 року № 826/2086/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві , Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення зі служби, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - відповідач-2) та Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (відповідач-3), в якому просив:

- визнати протиправним Наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015 р. №1008 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з 06.11.2015 р. з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Дарницького районного управління МВС України в м. Києві;

- зобов'язати Головне управління МВС України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з

06.11.2015 р. до дня поновлення на роботі;

- зобов'язати Головне управління МВС України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1.

В судовому засіданні 19.09.2016 р. позивачем було подано заяву від 19.09.2016 р. про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд:

- визнати незаконним і скасувати Наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015 р. № 1008о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з 06.11.2015 р. з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Національної поліції;

- стягнути з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 р. до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на незаконність оскаржуваного наказу з підстав недотримання відповідачем-1 процедури звільнення, а саме: позивачем 03.11.2015 р. до кадрової служби було подано рапорт від 03.11.2015 р., в якому він просив звільнити його з органів міліції для подальшого проходження служби в органах Національної поліції України. Однак, в супереч вимог чинного законодавства відповідачем-1 не переведено позивача для подальшого проходження служби в органи поліції, як того вимагає пункт 9 Розділу XI Перехідних положень ЗУ «Про національну поліцію». Зокрема, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Також, позивач зазначає, що у зв'язку з такими незаконними діями відповідача-1 позивач втратив належне йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач зазначає, що при звільненні йому не було виплачено грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану відпустку за 2015 р.

В судовому засіданні, призначеному на 10.10.2016 р., позивач заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.09.2016 р., підтримав в повному обсязі.

В наданих до суду письмових запереченнях відповідач-1 вказує на те, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 р, отже, оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому й правових підстав для поновлення позивача на роботі немає. Крім того, вважає, що посилання позивача на порушення відповідачем-1 окремих положень Кодексу законів про працю України є недоречним, оскільки, проходження служби в міліції врегульовано спеціальним законодавством, а порядок звільнення працівників міліції в процесі реформування органів внутрішніх справ чітко визначено окремими нормами Закону України «Про Національну поліцію». Так, звільняючи позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів відповідач-1 діяв у відповідності до вимог закону.

В письмових запереченнях, наданих до суду 18.04.2016 року, відповідач-3 вказує на те, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 р. Зокрема, в Прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону працівники міліції, які не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Зазначена норма кореспондується з пп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114. Так, у визначений Законом України «Про Національну поліцію» порядок позивач був повідомлений про наступне вивільнення та у трьохмісячний термін будь-яких заяв, клопотань, рапортів про бажання працювати у поліції, як то передбачено п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» не подав. Відтак, оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому й правових підстав для поновлення позивача на роботі немає.

В наданих суду письмових запереченнях відповідач-2 вказує на те, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 р. У зв'язку зі скороченням штату позивача було звільнено, отже підстави для задоволення позову відсутні.

В судове засідання 10.10.2016 р. представники відповідачів не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представників відповідачів в судове засідання, 10.10.2016 р. суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем і відповідачами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1, згідно наказу №714 від 26.07.2008 р. починаючи з 01.09.2008 р. працював в органах Міністерства внутрішніх справ України, що також підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача НОМЕР_1.

Позивач має спеціальне звання - старший лейтенант міліції (М-179456), яке відповідно до пункту 2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), належить до середнього начальницького складу.

Наказом ГУМВС України в місті Києві від 06.11.2015 р. за № 1008 о/с, згідно з п. 10 і 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача було звільнено у запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів), з посади слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Дарницького районного управління.

Не погоджуючись з даним наказом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні відносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 № 753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби».

Законом №580-VІІІ визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Так, відповідно до ст. 1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Враховуючи наведені норми, позивач був попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було прийнято рішення про ліквідацію територіального орган Міністерства внутрішніх справ України - Дарницького РУ ГУ МВС України, в якому проходив службу позивач. Водночас указаною постановою Кабінету Міністрів України утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1.

Відповідач-3 в письмовому запереченні від 29.03.2016 р. №3964/25/48/01-2016 зазначив, що процедура ліквідації Дарницького РУ ГУ МВС України наразі триває.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 р.

№1388 «Про організаційно-штатні питання» вважаються такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах, що додається. Згідно з указаним переліком скасовано усі штати і скорочено усі посади в ГУ МВС України в м. Києві.

Наказом Національної поліції від 06.11.2015 р. № 27 затверджено Положення про Головне управління Національної поліції у м. Києві.

Разом з тим, за приписами пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Отже, Законом №580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Враховуючи, що Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIІI був опублікований 06.08.2015 р. в газеті «Голос України», відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015 р.

Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції мають подати відповідну заяву у період з 06.08.2015 р. до 06.11.2015 р.

Судом встановлено відсутність письмових доказів того, що з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2016 року позивач виявив бажання на прийняття його на службу до поліції.

Разом з цим, як стверджує позивач, рапорт про прийняття його на службу в поліцію він написав 03.11.2015 р., як і всі працівники відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Дарницького районного управління МВС України в м. Києві, які виявили бажання продовжувати працювати в органах поліції, та здав його працівнику відділу кадрового забезпечення Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Представник відповідача-3 в судових засіданнях зазначив про те, що згідно довідки Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві вбачається, що рапорт позивача про звільнення з органів внутрішніх справ України у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції до відділу кадрового забезпечення Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 03.11.2015 року по 06.11.2015 року не надходив та в журналі вхідної кореспонденції не реєструвався.

При цьому, в судовому засіданні 30.06.2016 р. судом було допитано як свідків ОСОБА_2, який працює слідчим Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві та ОСОБА_3, що працює старшим слідчим Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

В судовому засіданні 20.07.2016 р. судом було допитано як свідка ОСОБА_4, який працює на посаді начальника відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції у Київській області.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до 06.11.2015 р. працювали разом з позивачем у Дарницькому районному управлінні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві слідчими, а

ОСОБА_4 у період до 06.11.2015 р. був безпосереднім керівником позивача.

Так, перебуваючи під присягою зазначені свідки повідомили суду, що

ОСОБА_1 разом з ними та в присутності інших співробітників 03.11.2015 р. в приміщенні Дарницького РУ ГУ Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, написав та подав до кадрової служби рапорт, в якому висловив намір про проходження подальшої служби в органах поліції. При цьому, свідки показали, що позивач не мав наміру звільнятися з правоохоронних органів у зв'язку з реформою, а навпаки висловив бажання працювати в органах поліції, про що 03.11.2015 р. подав відповідний рапорт.

Крім того, свідок ОСОБА_4 зазначив, що він як безпосередній керівник позивача, роботою ОСОБА_1 був задоволений, нарікань щодо якості та строків виконання позивачем роботи він не мав, відомостей щодо звільнення позивача з органів МВС не подавав. Натомість, свідок ОСОБА_4 повідомив, про те, що позивач висловлював наміри продовжити роботу в органах поліції, що відповідно і підтверджується написаним та поданим 03.11.2015 р. ОСОБА_1 рапортом.

На основі пояснень позивача та вказаних свідків судом було встановлено, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, що, відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем подано на ім'я начальника ГУ МВС України в місті Києві рапорт від 03.11.2015 р. про бажання продовжити службу на посадах в органах та підрозділах Національної поліції України.

Таким чином, вказаний рапорт позивача підтверджує відсутність його відмови від проходження служби в поліції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачами не надано доказів відмови позивача від проходження служби в поліції. Отже, посилання відповідачів на те, що позивачем не було висловлено згоди на проходження служби у поліції та не подання відповідного рапорту, спростовуються встановленими судом обставинами, підтвердженими в судовому засіданні у відповідності до вимог чинного законодавства.

При цьому, суд зазначає, що відповідачами не надано жодних доказів, які б підтверджували неможливість подальшого використання позивача на службі, або його невідповідність вимогам до поліцейського.

Посилання відповідача-2 в запереченнях на позов на неможливість подальшого використання позивача на службі з огляду на ліквідацію управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

З аналізу вищенаведених норм п. 9, 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII випливає, що працівники ліквідованих органів міліції приймаються на роботу до поліції у разі наявності згоди, і лише у разі відмови від проходження служби в поліції або неприйняття на службу до поліції можуть бути звільнені, а тому сам факт ліквідації органів міліції не може бути підставою для звільнення позивача за скороченням штатів при наявності бажання проходити службу в поліції.

При цьому, суд зазначає, що за змістом п. 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII однією з підстав звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів є неприйняття працівника міліції на службу до поліції.

Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені ст.49 Закону України "Про національну поліцію", згідно якої, на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених ч.2 ст. 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

В силу ст.50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов'язані зі службою в поліції визначені ст.61 Закону України "Про національну поліцію".

Позивач до звільнення проходив службу на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві, по передньому місцю роботи, має звання старшого лейтенанта міліції. В органах МВС працював більше 7 років, має вислугу років на день звільнення у календарному обчисленні 7 років 02 місяці 05 днів. Доказів наявності обмежень, пов'язаних зі службою у поліції згідно до ст. 61 Закону України "Про національну поліцію", відповідачами суду не надано.

Доказів на підтвердження того, що відповідачами було прийнято рішення про недоцільність проходження служби позивачем в Дарницькому управлінні поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, суду не надано, доказів прийняття відповідачем-1 такого рішення на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачами суду також не надано.

Крім того, з аналізу приписів п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII слідує, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, тобто Законом України "Про Національну Поліцію"

Отже, умовою прийняття працівників міліції на службу в поліцію є відповідність вказаних осіб вимогам до поліцейських визначених Законом України «Про Національну поліцію».

Вказані норми закону набрали чинності 07.11.2015 р.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Тобто, звернувшись з рапортом від 03.11.2015 р. щодо продовження служби в органах поліції позивач діяв у спосіб визначений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Враховуючи те, що станом на 06.11.2015 р., зокрема, 03.11.2015 р. позивачем було виявлено бажання на прийняття його на службу до поліції шляхом подання відповідного рапорту, то позивач в силу вимог закону № 580-VIII, як працівник міліції міг бути прийнятий на службу до поліції, оскільки інших вимог чинним законом не передбачалося.

Посилання ж відповідача-2 на те, що позивач повинен подати документи та пройти професійний відбір щодо відповідності вимогам, що ставляться до поліцейських, не приймаються судом, як обґрунтовані, оскільки, як зазначено вище дана норма на день звільнення позивача не діяла, отже кандидатуру позивача не можливо було перевірити на відповідність вимогам, які ставляться до поліцейського. Отже, у даній ситуації законом передбачено, що особи, які працювали в міліції можуть перейти працювати в поліцію за умови надання згоди на такий перехід.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, перевіривши оскаржуваний наказ начальника Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015 року за № 1008 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Дарницького районного управління на відповідність його вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що вказаний наказ прийнято не на підставі вимог Конституції та законів України, а тому підлягає скасуванню.

За таких обставин, враховуючи наявність рапорту позивача, в якому він висловив бажання проходити службу в органах поліції, відповідач-1 мав вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для прийняття позивача на службу в поліцію тільки з 07.11.2015 р., оскільки визначальним для прийняття такого рішення є відповідність кандидата вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07.11.2015 р. Між тим, позивач був звільнений наказом

№ 1008 о/с від 06.11.2015 р., тобто до набрання чинності законом в частині щодо вимог які ставляться до поліцейських.

Проаналізувавши наведені норми, суд дійшов висновку про те, що станом на 06.11.2015 р. Закон № 580-VIII в частині щодо вимог, які ставляться до поліцейських не набув чинності, отже не діяв, а тому відповідачі не мали правових підстав застосовувати та перевіряти відповідність позивача вимогам, що ставляться до поліцейських.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржений позивачем наказ щодо його звільнення прийнятий за відсутності всіх необхідних наведених вище правових підстав, що згідно положень ч.3 ст. 2 КАС України надає суду змоги прийти до висновку про його протиправність, відтак, позовна вимога щодо визнання його протиправним та скасування підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014 р., 04.11.2014 р. встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Оскільки, відповідачами не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи, то трудові гарантії позивача були порушені.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Встановлення статтями 105 та 162 КАС України способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема, тих, які встановленні КЗпП при розгляді вимог про поновлення на роботі.

В силу Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», постановлено ліквідувати Головне управління Міністерства внутрішніх справи у м. Києві та утворити Головне управління Національної поліції у м. Києві. Ліквідовано територіальний орган Міністерства внутрішніх справ України - Дарницьке РУ ГУ МВС України, в якому проходив службу позивач.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 18 березня 2008 р., у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації". При цьому, цілком справедливо поширювати такі міркування не лише на структурні підрозділи органів, а й на самі органи. Так, незначні редакційні зміни в назві органу або ж ліквідація органу з утворенням нового, якщо повністю збігаються засади й мета створення, функції та завдання, порядок організації роботи, штатна чисельність, повноваження, не повинно бути підставою для звільнення особи з публічної служби.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС, що додається до цього Наказу, в тому числі були скасовані штати і скорочені посади ГУМВС в Київській області.

Наказом МВС України від 25.02.2013 р. №182 затверджено штат Дарницького районного управління ГУ МВСУ України в місті Києві, так станом на 05.11.2015 р. передбачено 113 посадових одиниць, серед яких, посади слідчих встановлено у кількості 56.

Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 р. №7, №3 затверджено тимчасовий штат органів і підрозділів Головного управління Національної поліції у місті Києві, зокрема, за Дарницьким управлінням Національної поліції закріплено 366 посадових одиниць, серед яких, посади слідчих встановлено у кількості 56 - середній склад поліції.

Проаналізувавши вказані штатні розклади, судом встановлено, що посада слідчого, яку обіймав позивач працюючи у міліції Дарницькому РУ ГУ МВСУ України в місті Києві, збережена у штатному розкладі Дарницького управління Національної поліції, не тільки у назві самої посади, а і у кількісному складі, а саме 56 посад, тобто скорочення чи перепрофілювання посади позивача не відбулося.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що посада позивача скорочена не була, а відповідачем неправомірно не переведено позивача для проходження служби до Національної поліції, згідно рапорту від 03.11.2015 р., отже, позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді у територіальному органі Національної поліції на посаді слідчого є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено вимоги про поновлення на посаді слідчого національної поліції України, при цьому, суд виходить за межі позовних вимог для повного захисту прав і свобод позивача, слід поновити на посаді слідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, відповідно до рапорту від 03.11.2015 р. позивача

За таких обставин суд вважає, що порушене право позивача підлягає його поновленню шляхом зарахування позивача до складу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві на посаді слідчого з дати його звільнення, тобто з 06 листопада 2015 року.

Згідно п. 24 Положення №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Враховуючи те, що судом визнано незаконним звільнення позивача згідно наказу від 06.11.2015 р. №1008 о/с, отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану відпустку за 2015 р., суд зазначає наступне.

Позивачем у позовній заяві було заявлено, що у період з січня 2014 року по 06.11.2015 р., позивачу не було надано відпуски. При цьому, при звільненні з органів МВС позивачу не було здійснено виплати грошової компенсації за невикористані позивачем відпустки.

Натомість, у тексті наказу від 06.11.2015 р. № 1008 о/с зазначено, що позивач відпустку за 2015 рік використав у повному обсязі.

Судом було витребувано у відповідача-3 відповідні докази на підтвердження того, що позивач у період з січня 2014 року по 06.11.2015 р. використав щорічну основну відпусту та відповідно отримував грошове забезпечення.

На виконання зазначених вимог суду відповідачем-3 не надано суду жодних доказів, на підтвердження того, що позивач використав чергову відпуску за 2014 р. та 2015 р.

Відповідно до п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Згідно п. 51 Положення визначено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно.

Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства (п. 56 Положення).

Слід зазначити, що зазначаючи про те, що на підтвердження того, що грошове забезпечення було виплачено в повному обсязі відповідачами не надано суду жодного рапорту позивача щодо отримання відпустки, відпускного посвідчення, наказу відповідно до якого позивачу було надано відпустку, з якого можна було б встановити кількість днів такої відпустки та період за який її надано. При цьому, не надано суду жодної бухгалтерських відомостей на підтвердження того, що позивачу у період з січня 2014 р. по 06.11.2015 р. було надано відпуски за 2014 та 2015 роки та відповідно було виплачено грошове забезпечення.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в порушення вимог чинного законодавства не надав жодних доказів на підтвердження своїх доводів, про відсутність заборгованості перед позивачем в частині виплати грошового забезпечення за невикористані відпустки за 2014 р., 2015 р.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану відпустку за 2015 р. є обґрунтованими, отже підлягають задоволенню.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 256 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015 р. № 1008 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з 06.11.2015 р. з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

Стягнути з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 р. до 06.11.2016р.

Стягнути з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов