Постанова № 62658104, 31.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2016 року № 826/868/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕ НОВО»

до

Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕ НОВО» (далі – позивач або ТОВ «ДЕ НОВО») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі – відповідач або ГУ ДФС у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.01.2016р. №0000281304, №0000271304 та №0000392203.

Позивач не погоджується з оскаржуваними рішеннями та зазначає, що віднесення до складу витрат та податкового кредиту сум коштів, сплачених позивачем за отримання транспортних послуг (таксі), не суперечить законодавству, а висновок ГУ ДФС у м. Києві про відсутність виробничої необхідності цих витрат для господарської діяльності платника, як вважає позивач, є безпідставним, у зв’язку з чим позивач не вбачає підстав для невизнання задекларованих ним сум показників та, відповідно, підстав для прийняття оскаржуваних рішень. Також позивач зазначає, що несвоєчасне перерахування податку з доходу нерезидента відбулося не з вини позивача, а через прийняття Національним Банком України та введення ним обмеження на купівлю валюти, а тому, як стверджує позивач, відсутні підстави для застосування до нього штрафних санкцій, передбачених п.127.1 ст.127 ПК України.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача в ході розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях, просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ГУ ДФС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ДЕ НОВО» (код ЄДРПОУ 35877574) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012р. по 31.12.2014р., про що складено Акт перевірки від 17.12.2015р. №11/26-15-13-04-15 (далі-Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що ТОВ «ДЕ НОВО» взято на податковий облік 25.04.2008р. в ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві; у період, який перевірявся, ТОВ «ДЕ НОВО» було зареєстровано платником ПДВ з 07.05.2008р.

Слід зазначити, що на стор. 8 Акту перевірки зазначається про відсутність на підприємстві ТОВ «ДЕ НОВО» власних транспортних засобів.

Зокрема, в Акті перевірки зазначається (стор. 15 Акту), що у 3 кварталі 2012 року – 2014 році до адміністративних витрат підприємства ТОВ «ДЕ НОВО» було віднесено суму видатків у розмірі 324 182,9 грн. по отриманню транспортних послуг (таксі) працівниками підприємства, однак до перевірки не надано підтверджуючих документів, які засвідчують факт проїзду та виробничу необхідність і доцільність використання таксі, а також не надано кошториси вартості проїзду за маршрутами пересування, що унеможливлює підтвердити виробничу необхідність понесених витрат, а саме по взаємовідносинам із ТОВ «Т-Каштан», ПП «Аспект-транссервіс» та ПП «Назарі».

Наведене, як зазначено в Акті перевірки, призвело до порушення ТОВ «ДЕ НОВО» пп. 14.1.27., 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.8, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі 324 183 грн.

До того ж, на стор. 30-34 Акту перевірки вказується, що при проведенні перевірки було встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 Декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з ПДВ на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які: підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою» на загальну суму 62 331,08 грн. На порушення п. 198.3 ст.198 «придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку» Податкового кодексу України у липні 2012 - грудні 2014 до складу податкового кредиту було віднесено суму ПДВ по видаткам невиробничого призначення, а саме транспортні послуги, які надавалися ПП «Аспект-транссервіс» та ПП «Назарі».

Окрім того, згідно з документами, наданими до перевірки, встановлено порушення ТОВ «ДЕ НОВО» строків сплати (перерахування) податків до бюджету по договору позики від 01.08.2010 № 3, укладеного з нерезидентом «Denovo Overseas Holdings», а саме: платіжне доручення № 13 від 15.10.2014 на загальну суму 109837,25 дол. США (1422616,24 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 28452,39 грн. фактично надійшов до бюджету згідно облікової картки платника ТОВ «Де Ново» 16.10.2014; платіжне доручення №14 від 20.10.2014 на загальну суму 114219,18 дол. США (1479271,56 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 29585,38 грн. фактично надійшов до бюджету 21.10.2014; платіжне доручення №15 від 28.10.2014 на загальну суму 115457,44 дол. США (1495282,96 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 31700,42 грн. фактично надійшов до бюджету 29.10.2014.

Також, згідно з документами, наданими до перевірки, встановлено порушення строків сплати (перерахування) податків до бюджету по договору оренди нежитлового приміщення від 11.02.2011 № 11-02/2011, укладеному з нерезидентом «KM CORE LIMITED (Cyprus)», а саме: платіжне доручення №102 від 25.03.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (205246,84 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 34589,05 грн. фактично надійшов до бюджету 27.03.2014 року; платіжне доручення №107 від 26.03.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (209195,03 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 39916,76 грн. фактично надійшов до бюджету 27.03.2014 року; платіжне доручення №2 від 08.05.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (229332,28 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 40510,89 грн. фактично надійшов до бюджету 13.05.2014 року; платіжне доручення №3 від 08.07.2014 на загальну суму 39561,08 дол. США (463350,92 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 40883,87 грн. фактично надійшов до бюджету 28.07.2014 року; платіжне доручення №8 від 12.09.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (256159,62 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 45204,59 грн. фактично надійшов до бюджету 15.09.2014 року; платіжне доручення №11 від 15.10.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (256198,31 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 45211,42 грн. фактично надійшов до бюджету 16.10.2014 року; платіжне доручення №17 від 24.11.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (297910,64 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 52696,14 грн. фактично надійшов до бюджету 26.11.2014 року; платіжне доручення №18 від 17.12.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (312115,30 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 55079,11 грн. фактично надійшов до бюджету 18.12.2014 року.

З огляду на наведене, як зазначено в Акті перевірки, на порушення п.127.1 ст.127 ПК України перевіркою визначення суми податку з доходу нерезидентів («Denovo Overseas Holdings» та («KM CORE LIMITED (Cyprus)») встановлено несвоєчасна сплата цього податку до бюджету за період з 01.07.2012 по 31.12.2014 всього у сумі 443 830,02 грн.

На підставі зазначених висновків Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.01.2016р.:

№0000281304, відповідно до якого позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 324 183 грн.;

№0000271304, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» на 62 331,08 грн. за основним платежем та на 31 165,54 грн. за штрафними санкціями;

№0000392203, відповідно до якого позивачу на підставі п.127.1 ст.127 ПК України збільшено грошове зобов’язання за штрафними (фінансовими) санкціями за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб» на 110 957,51 грн.

Слід зазначити, що на підставі зазначеного Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві було прийнято також податкові повідомлення-рішення від 05.01.2016р. №0008130303 та №0000341304, однак позивачем вказані рішення у даній справі не оскаржуються, а відтак суд не здійснює їх правовий аналіз.

Вирішуючи з урахування вищенаведеного спір по суті, зокрема в частині правомірності віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ сум коштів, сплачених за отримання транспортних послуг (таксі), суд зазначає наступне.

Так, згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 17 ПК України (в редакції, чинній на момент спірних відносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

З метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 17 ПК України).

Склад витрат та порядок їх визнання встановлений статтею 138 ПК України. Зокрема, п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Зокрема, пп.138.10.2 п. 138.10 ст.138 ПК України визначено, що до складу витрат операційної діяльності включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за змістом п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Що ж стосується податкового кредиту з ПДВ, то суд зазначає, що відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 4 ПК України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені ст. 198 ПК України.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у сукупності, суд приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов’язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв’язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод (формування сум витрат та податкового кредиту), зокрема, це: не пов’язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, відповідач в порядку виконання обов’язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак ГУ ДФС у м. Києві не довело законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Так, з матеріалів справи вбачається, що генеральним директором ТОВ «ДЕ НОВО» видано наказ №26.1 від 01.06.2010р. «Про використання послуг таксі», відповідно до якого у зв’язку із виробничою необхідністю здійснення робочих поїздок співробітниками в межах міста Києва та Київської області та з метою оптимізації витрат робочого часу під час проведення виїзних зустрічей з клієнтами підприємства, затверджено та введено в дію Інструкцію про використання автотранспорту співробітниками ТОВ «ДЕ НОВО» в службових цілях.

У зв’язку із наведеним ТОВ «ДЕ НОВО» були укладені із перевізниками договори про надання транспортних послуг, а саме: договір №0812 від 02.07.2012р. із перевізником ТОВ «Т-Каштан»; договір №27/06-13 від 27.06.2013р. із перевізником ПП «Назарі» та договір №25/02-10 від 25.02.2010р. із перевізником ПП «Аспект-транссервіс», відповідно до умов яких останні з метою забезпечення господарської діяльності замовника (ТОВ «ДЕ НОВО») зобов’язувалися надавати послуги з пасажирських перевезень легковими автомобілями загального користування, а замовник оплачувати такі послуги.

Факт виконання договірних зобов'язань підтверджується договорами, атами виконаних робіт (послуг), податковими накладними та залученими до матеріалів справи звітами про користування послугами таксі працівниками підприємства, копії яких залучено до матеріалів справи.

При цьому суд враховує, що факт отримання позивачем вказаних послуг від ТОВ «Т-Каштан», ПП «Аспект-транссервіс» та ПП «Назарі», ціна послуг, достовірність задекларованих позивачем та контрагентами сум ПДВ та їх відповідність даним, зазначеним у виписаних позивачу податкових накладних, а також наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності відповідачем не заперечується та визнається.

Що ж до покладених в основу оскаржуваних рішень доводів відповідача про відсутність виробничої необхідності у понесених позивачем витратах, то суд зазначає, що положеннями ПК України не заборонено підприємствам використовувати у своїй діяльності автомобільний транспорт (таксі), а оцінка виробничої необхідності використання позивачем такого транспорту виходить за межі компетенції податкового органу та є втручанням у господарську діяльність підприємства.

У даному випадку, аналізуючи укладені позивачем договори, суд не вбачає підстав вважати, що транспортні послуги (послуги таксі), які отримав позивач, не були спрямовані на отримання доходу останнього, їх економічної недоцільності чи відсутності мети ділового характеру тощо. Натомість, відсутність у позивача власного автомобільного транспорту, що визнається відповідачем в Акті перевірки та вбачається із доданих до матеріалів справи фінансових звітів по підприємству (балансу), вказує на економічну доцільність укладення позивачем угод щодо надання послуг таксі по перевезенню своїх працівників з метою здійснення ними реалізації повсякденної господарської діяльності підприємства.

При цьому під час розгляду справи з боку податкового органу не надано доказів того, що в ході перевірки витребовувались певні документи, пов'язані з виконанням вказаних договорів (у т.ч. ті, що зазначені в Акті перевірки як не надані до перевірки), але позивач відмовився їх надати (акту відмови у наданні документів, як-то передбачено п.85.6 ст. 85 ПК України).

Відтак, доводи відповідача про відсутність виробничої необхідності у понесених позивачем витратах є безпідставними та спростовуються викладеними вище обставинами та висновками суду, а тому суд вважає податкові повідомлення-рішення від 05.01.2016р. №0000281304 та №0000271304, які ґрунтуються на таких висновках, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Стосовно ж доводів відповідача про несвоєчасну сплату позивачем податку з доходів нерезидентів («Denovo Overseas Holdings» та («KM CORE LIMITED (Cyprus)») та порушення у зв’язку з цим п.127.1 ст.127 ПК України, суд виходить з наступного.

Так, положеннями пункту 160.2 ст. 160 ПК України (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

З матеріалів справи вбачається, що у 2014 році ТОВ «ДЕ НОВО» виплачував дохід на користь нерезидентів «Denovo Overseas Holdings» та «KM CORE LIMITED (Cyprus)» у зв’язку з чим був зобов’язаний утримувати податок з таких доходів, що власне і здійснювалося ним. При цьому відповідачем визнається фактична сплата такого податку та не заперечується повнота його нарахування.

В контексті наведеного суд зазначає, що згідно з підпунктом 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання, при цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати. Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

Статтею ж 127 ПК України встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

В даному випадку податковим органом виявлено порушення позивачем податкового законодавства у вигляді прострочення встановленого строку сплати податку на доходи нерезидентів, що відповідає передбаченому ст.126 ПК України складу порушення, однак оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 05.01.2016р. №0000392203 відповідач застосував штраф на підставі п.127.1 ст.127 ПК України, яким передбачена відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

За таких обставин є безпідставним застосування податковим органом до підприємства штрафних (фінансових) санкцій згідно вказаного податкового повідомлення-рішення, а тому це рішення є таким, що не відповідає критерію оцінювання правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, встановлених ч.3 статті 2 КАС України, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями, а тому визначення судом суми штрафних (фінансових) санкцій на підставі іншої норми, ніж та, згідно з якою застосовані штрафні (фінансові) санкції, було б формою втручання у дискреційні повноваження податкового органу, що суперечить меті і завданню адміністративного судочинства.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Разом з тим, частиною 2 ст.71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду даної справи відповідачем в порядку виконання обов’язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено суду, а судом не встановлено наявності обставин порушення позивачем податкового законодавства, ГУ ДФС у м. Києві не довело законності та обґрунтованості висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень у повному обсязі.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕ НОВО» - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05.01.2016р. №0000281304, №0000271304 та №0000392203.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕ НОВО» (код ЄДРПОУ 35877574) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 7 929,57 грн. (сім тисяч дев’ятсот двадцять дев’ять гривень 57 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко