Постанова № 62657712, 07.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4886/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Арт-Тексгруп» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.09.2016 року № 000794220, № 0007922200 та від 11.07.2016 року № 0004741403,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємства «Арт-Тексгруп» (надалі по тексту - позивач або ПП «Арт-Тексгруп») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі по тексту - відповідач або ГУ ДФС в Одеській області), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.09.2016 року № 000794220, № 0007922200 та від 11.07.2016 року № 0004741403.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі висновків акту «Про результати планової виїзної документальної перевірки ПП «Арт-Тексгруп» (код ЄДРПОУ 36153970) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року» від 24.06.2016 року № 000059/15-32-14-03/36153970 та за результатом адміністративного оскарження, відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 22.09.2016 року № 000794220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 8060,00 грн. (за основним платежем - 6956 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1104 грн.), № 0007922200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 109 736,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 73 157 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 579 грн.) та від 11.07.2016 року № 0004741403, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 32 671 грн. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача відносно задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечувала в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд виходив з наступних підстав та мотивів.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що в період з 27.05.2016 року по 16.06.2016 року, на підставі направлень від 24.05.2016 року № 1268/14-03, № 1266/14-03, № 1267/14-03, № 1265/14-03, № 1262/14-03, № 1261/14-03, № 1263/14-03, № 1264/14-03, № 1269/14-03, № 1270/1403, виданих ГУ ДФС в Одеській області, посадовими особами відповідача згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-УІ та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведено планову виїзну документальну перевірку ПП «Арт-Тексгруп» (код ЄДРПОУ 36153970) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 24.06.2016 року № 000059/15-32-14-03/36153970 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ПП «Арт-Тексгруп» (код ЄДРПОУ 36153970) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року», відповідно до висновку якого перевіркою встановлено порушення ПП «Арт-Тексгруп» п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 146 966 грн., у тому числі в розрізі звітності: 2015 рік - 121 722 грн., 1 квартал 2016 року - 25 194 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого за період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1014643 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації 0110) (рядок 19 декларації 0121-0123, 0130) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) по рядку 21 Декларації в сумі 32 671 грн. (а.с. 26-72 том 1).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 11.07.2016 року №0004741403, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 32 671 грн., №0004751403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 521 965 грн. (за податковими зобов'язаннями - 1 014 643 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 507 322 грн.), №0004761403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 153 265 грн. (за податковими зобов'язаннями - 146 966 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 299 грн.) (а.с. 73-75 том 1).

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями позивачем було оскаржено їх до Державної фіскальної служби України (надалі по тексту - ДФС України).

Рішенням від 28.07.2016 року №16213/6/99-99-11-01-01-25 ДФС України було повідомлено про отримання скарги та строк озгляду скарги було продовжено до 16.09.2016 року включно.

09.09.2016 року ДФС України було прийнято рішення № 19465/99-99-11.01.01.25 про результати розгляду скарги відповідно до якого висновки викладені у акті перевірки були визнані недоведеними та не забезпеченими належною доказовою базою, скарга ПП «Арт-Тексгруп» задоволена частково, податкові повідомлення-рішення №0004741403 та №0004751403 скасовані в частині встановленого перевіркою заниження податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Кігенс», ТОВ «Юкатан Груп», ТОВ «Вектор-Плюс», ТОВ «Лекс Про», ТОВ «Неокоснстракшн», ТОВ МНПП «СТС» та у відповідній частині штрафні санкції; податкове повідомлення-рішення №0004761403 скасовано в частині встановленого перевіркою завищення витрат за 2015-2016 роки по взаємовідносинах з ТОВ «Ламан Шипінг Ейндженсі», ТОВ «ЛБМ», ТОВ «Фірма одяг» щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником на їх користь та у відповідній частині штрафні санкції (а.с. 77-88 том 1).

22.09.2016 року ГУ ДФС в Одеській області було прийнято нові податкові повідомлення-рішення: № 000794220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 8060,00 грн. (за основним платежем - 6956 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1104 грн.), № 0007922200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 109 736,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 73 157 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 579 грн.) до яких додано розрахунки фінансових санкцій (а.с. 89-92 том 1). Нове податкове повідомлення-рішення замість податкового повідомлення-рішення №0004741403 від 11.07.2016 року прийнято не було.

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ПП «Арт-Тексгруп» оскаржило їх у судовому порядку, вимагаючи скасування.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

П.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України, про порушення якого стверджується у акті перевірки та у спірному податковому повідомленні - рішенні №0007942200 від 22.09.2016 року, дає визначення поняттю об'єкту оподаткування, як прибутку із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Як вбачається з податкового повідомлення-рішення №0007942200 від 22.09.2016 року та доданого до нього розрахунку, а також з акту проведення перевірки, суми зазначені у рішенні складаються з донарахувань в суму податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ЛБМ» та ТОВ «Фірма одяг» та фінансових санкцій на такі суми.

Як встановлено судом, вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на заміну відкликаного внаслідок часткового скасування податкового повідомлення-рішення №0004761403 від 11.07.2016 року відповідно до формулювання у рішенні ДФС України №19465/6/99-99-11.01.01.25 від 09.09.2016 року (а.с. 88 том 1) про скасування нарахувань в частині встановленого перевіркою завищення витрат за 2015-2016 роки по взаємовідносинах з ТОВ «Ламан Шипінг Ейндженсі», ТОВ «ЛБМ», ТОВ «Фірма одяг» щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником на їх користь і у відповідній частині штрафні санкції.

Тобто, відповідно до рішення ДФС України, не підлягає скасуванню лише частина нарахувань щодо якої не підтверджено здійснення оплати скаржником.

Як вбачається з акту, в якості підстави для здійснення нарахування і в обґрунтування тверджень про існування порушення відповідачем зазначається, що по укладених підприємством договорах з ТОВ «Фірма одяг» та ТОВ «ЛБМ» завищено витрати, оскільки здійснюється відшкодування електроенергії без підтвердження належним чином оформленими первинними документами, а саме з причини того, що в актах надання послуг по використанню електроенергії і податкових накладних відсутні показники лічильника.

Тобто по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма одяг» і ТОВ «ЛБМ» нарахування здійснюються лише в частині розрахунків за електроенергію.

Між тим, як вбачається з наданих позивачем документів: обороти рахунку 633, рахунок - фактура №СФ-00000000336 від 03.12.2015 р., акт здачі-приймання №СФ-00000000336 від 31.12.2015 р., платіжне доручення №801 від 17.12.2015 р. рахунок-фактура №СФ- 00001 від 11.01.2016 р., платіжне доручення №860 від 21.01.2016 р., рахунок-фактура №СФ-00060 від 03.03.2016 р., платіжне доручення №908 від 14.03.2016 р., платіжне доручення №66 від 13.04.2016 р., акт здачі-приймання №СФ-00060 від 31.03.2015 р., рахунок-фактура №б/н від 01.03.2016 р., платіжне доручення №909 від 14.03.2016 р., платіжне доручення №62 від 01.04.2016 р., акт здачі-приймання №б/н від 31.03.2015 року, усі платежі за електроенергію було здійснено вчасно та у повному обсязі, а нарахування без оплати стосуються сум за тепло ТОВ «Фірма одяг» за грудень 2015 року (міститься у акті здачі-приймання №СФ-00000000336 від 31.12.2015 р. у сумі 11759,17 грн., що з врахуванням 20% ПДВ становить 14110,99 грн. та міститься в оборотах рахунку 633), за тепло ТОВ «Фірма одяг» за березень (міститься у акті здачі-приймання №СФ-00060 від 03.03.2016 р. у сумі 8663,33 грн., що з врахуванням 20% ПДВ становить 10396,00 грн. за тепло та міститься в оборотах рахунку 633 у складеній сумі 18620,00 грн. разом з орендною платою 8224,00 грн.), підвищення орендної плати по ТОВ «Фірма одяг» за лютий і березень 2016 р. (складає 8224,00 грн. та міститься у рахунку №СФ-00060 від 03.03.2016 р. та в оборотах рахунку 633 у складеній сумі 18620,00 грн. разом з теплом), підвищення орендної плати ТОВ «ЛБМ» за березень 2016р. (складає 5909,00 грн. та міститься у рахунку-фактурі №б/н від 01.03.2016 р. та в оборотах рахунку 633 за І кв. 2016 р.).

Окрім того, судом встановлено, що зазначені суми були також сплачені підприємством, але у наступних місяцях (січень та квітень 2016 р.).

З викладеного вбачається, що стосовно розрахунків за електроенергію за підприємством жодного разу не обліковувалось сум заборгованості щодо якої не підтверджено здійснення оплати, тобто, відповідно до рішення ДФС України №19465/6/99-99-11.01.01.25 від 09.09.2016 року усі суми нарахувань повинні бути скасовані, натомість контролюючим органом було включено до податкового повідомлення - рішення №0007942200 зовсім інші суми, по іншим послугам, виходячи виключно із значення кредитового сальдо на кінець перевіряємих періодів без врахування значення складових цих сум.

Окрім того, судом встановлено, що при визначенні сум нарахування податку на прибуток (завищення витрат) контролюючим органом навіть не було виключено з цих сум суми врахованого в них податку на додану вартість і здійснено нарахування не тільки на суми витрат, але і на суми ПДВ, таким чином здійснено подвоєння податкових зобов'язань позивача.

Окрім того, не зважаючи на загальну хибність кількісних нарахувань, висновки про наявність порушень, як при нарахуванні та обліку витрат (податкове повідомлення-рішення №0007942200 від 22.09.2016 року), так і висновки про наявність порушень щодо нарахування та обліку ПДВ і податкового кредиту (податкове повідомлення-рішення № 00007922200 від 22.09.2016 року та податкове повідомлення-рішення №0004741403 від 11.07.2016 року) зроблені безпідставно та всупереч діючим нормам законодавства.

Так, судом встановлено, що відшкодування вартості спожитої електроенергії по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма одяг» та ТОВ «ЛБМ» здійснювалося позивачем на підставі договорів оренди №02/14-15, №09/15-16, №5, №7. На виконання зазначених договорів сторонами було підписано акти здачі-приймання робіт, у яких окрім інших сум було також визначено суму вартості спожитої орендарем електроенергії за відповідний період. Відшкодування витрат на електроенергію здійснювалося відповідно до умов, погоджених сторонами у договорі оренди. Розрахунки сум відшкодування і показники прибору обліку отримувалися і перевірялися орендарем у кожному розрахунковому періоді, на підставі чого складалися рахунки, акти наданих послуг та ін., які були погоджені та підписані Сторонами.

Суд зазначає, що жодним діючим нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку зазначення показників лічильника електроенергії у акті здачі-прийняття робіт, як про те безпідставно зазначається контролюючим органом у акті.

Між тим, відповідно до п. 44.1, п. 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У відповідності до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з наданих доказів, які залучені до матеріалів справи, у позивача наявні усі необхідні первинні та облікові документи, які містять необхідні складові і є належними для врахування в обліку та для цілей оподаткування.

Що стосується посилань на відсутність показників лічильників у податкових накладних, суд зазначає, що порядок складання та заповнення податкових накладних на час відповідних правовідносин регулювався наказом Мінфіну «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» №957 від 1109.2014 року у якому затверджено відповідну форму податкової накладної. Зазначений наказ не містить вимог щодо внесення до податкової накладної показників лічильників електроенергії, а форма податкової накладної взагалі не передбачає можливості внесення у неї подібних показників.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що податкові накладні, надані підприємству постачальником послуг були складені у відповідності з діючим законодавством, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних і містять усі передбачені законодавством необхідні складові та показники.

Додатково контрагентами ТОВ «Фірма одяг» та ТОВ «ЛБМ» було надано письмові відповіді з підтвердженням зазначених фактів, які, як встановлено судом, було також надано контролюючому органу, але не було враховано контролюючим органом при прийнятті спірних рішень.

Відносно обґрунтування тверджень про існування порушень з боку позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Ламан Шипінг Ейндженсі» контролюючим органом в акті перевірки зазначено, що у наданих підприємством для перевірки документах (актах наданих послуг та податкових накладних) не міститься розкриття операції «Транспортно-експедиторське обслуговування», а саме відсутній перелік робіт, які входили до послуг ТЕО, не відображено маршрут морського перевезення вантажу та зазначено, що надані підприємством акти здачі-прийняття робіт повинні бути складені відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» с підтверджуючими документами третіх осіб, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, а в податкових накладних відсутній повний та всебічний опис послуг.

Суд вважає зазначені твердження є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Стаття 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», на яку посилається контролюючий орган, визначає вимоги щодо договору транспортного експедирування і не регулює порядку складання чи заповнення актів приймання-здачі робіт, як первинного документа, як про те зазначено у акті перевірки.

Також є незмістовними посилання відповідача на положення ст.9 зазначеного закону у акті перевірки, яка визначає порядок підтвердження витрат експедитора за допомогою підтверджуючих документів третіх осіб, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, оскільки у акті перевірки йдеться про підтвердження витрат підприємства, яке споживало послуги експедитора, а не експедитора, ПП «Арт-Тексгруп» за договором на транспортно-експедиторське обслуговування виступає у якості клієнта, а не експедитора і закон «Про транспортно-експедиторську діяльність» не здійснює регулювання порядку адміністрування податків і зборів чи регулювання ведення бухгалтерського обліку, тобто у акті має місце підміна понять та перекручення норм закону.

Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» дано визначення поняттю транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Вищевказане, з конкретизацією прав та обов'язків і необхідних для вчинення послуги дій експедитора, визначено також і в договорі на транспортно-експедиторське обслуговування.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та усі інші первинні документи є документами, які є підставою для формування податкових зобов'язань, сум витрат підприємства та ін.

Виходячи з зазначеного вбачається, що господарською операцією є послуга в рамках договору на транспортно-експедиторське обслуговування, прийняття якої було належним чином визначено та закріплено за допомогою акту здачі-приймання робіт та підтверджено іншими первинними документами, які містять дані про зміст господарської операції.

Позивачем надано усі необхідні первинні документи з відомостями щодо вчинених операцій, що підтверджують зміст та обсяг господарської операції, у тому числі договір, акти виконаних робіт, податкові накладні, міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), коносаменти, довідки експедитора про транспортні втрати, документи щодо проведення митного оформлення товару, рахунки, документи підтверджуючі проведення розрахунків, аналіз рахунку 633, та ін.

Суд зазначає, що надані документи складені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та мають передбачені законом обов'язкові реквізити, відповідно до вказаних документів чітко визначено зміст та усі показники наданих транспортно-експедиторських послуг, у тому числі маршрут Орського перевезення вантажу, про відсутність відображення якого стверджується у акті, та факти надання послуги експедитора при перевезенні, які, відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» підтверджуються єдиним транспортним документом, якими у цьому випадку є коносаменти та міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR).

Також суд вважає, що нe ґрунтуються на чинному законодавстві зазначені у акті твердження про необхідність зазначення у актах приймання-здачі з ТЕО переліку робіт з відображенням маршруту морського перевезення вантажу і підтверджуючими документами третіх осіб, тим більше зважаючи на те, що такі відомості належним чином підтверджуються іншими первинними документами. Окрім того такі вимоги є безпідставними та неможливими для виконання, оскільки вбачається неможливим у акті приймання-здачі послуг відображати підтверджуючі документи третіх осіб.

Щодо тверджень про відсутність таких відомостей як перелік робіт, маршрут перевезення, документи третіх осіб чи показники лічильників у податкових накладних, як вже було судом зазначено, вбачається що такі вимоги не містяться у нормах чинного законодавства та є неможливими для виконання через відсутність у формах податкових накладних відповідних розділів для розміщення таких відомостей.

Окрім того, суд звертає увагу, що при обґрунтуванні здійснених нарахувань, контролюючим органом у акті перевірки зазначено посилання на ст. 198.3 ст.198 ПК України з порядком визначення податкового кредиту у редакції яка втратила чинність та невраховане останнє речення цього пункту, відповідно до якого нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також не відповідають дійсності неодноразово зазначені у акті твердження про те, що посадові особи підприємства відмовилися надавати пояснення щодо встановлених порушень на запит №275/10/15-32-14-03 від 13.06.2016 року.

Як встановлено судом, у вказаному листі був розміщений лише перелік певних господарських операцій підприємства, проте були взагалі відсутні будь-які конкретні питання щодо цих операцій, так, як і були відсутні жодні зазначення про наявність порушень чи нез'ясованих обставин, що позбавило посадових осіб підприємства можливості надати які-небудь пояснення, так само як і були відсутні посилання на те, які конкретно документи було необхідно отримати як документальне підтвердження, про що було прямо зазначено при наданні відповіді на запит з проханням конкретизувати питання, чого перевіряючими зроблено не було.

З огляду на викладене, суд погоджуються з доводами позивача, що в порушення вимог діючого законодавства, контролюючим органом не було належним чином обґрунтовано та підтверджено свої висновки, натомість здійснено необґрунтовані та не засновані на нормах діючого законодавства загальні твердження про неналежне оформлення окремих первинних документів, проігноровані інші наявні первинні документи, здійснено посилання на недіючі нормативні акти та норми непрофільних законів, які не регулюють конкретні відносини, зазначено неіснуючі та неможливі для виконання вимоги щодо оформлення документів.

Слід також зазначити, що висновки, викладені в акті перевірки, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагенти ПП «Арт-Тексгруп» не виконали свого зобов'язання зі сплати ПДВ, податку на прибуток до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та віднесення витрат по взаємовідносинам з таким контрагентом до складу витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та своїх витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-13207/12/2670.

При цьому суд зазначає, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Отже, з огляду на зазначені обставини, а також приймаючи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила ведення податкового обліку встановлюються виключно ст.11 3акону України 28.12.1994р. № 334/94-ВР, якими не встановлено жодних вимог щодо видів та форм документів які мають підтверджувати валові витрати підприємства. Навпаки, цей закон у якості таких підтверджуючих документів вказує як «розрахункові», «платіжні», так і «інші документі». Тобто, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати взагалі не підтверджені будь-яким документом - ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Разом з тим, з встановлених вище обставин та досліджених доказів, вбачається, що у підтвердження правомірності формування позивачем складу витрат за рахунок господарських взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами у перевіряємому періоді товару позивачем були надані усі необхідні, належним чином оформленні первинні документи, що в свою чергу свідчить про безпідставність висновку контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток на суму 6956 грн.

В свою чергу, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, згідно вимог Податкового кодексу України платник податків не має права включати до складу податкового кредиту суми податку не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач сформував податковий кредит з урахуванням положень ст.198 Податкового кодексу України, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними.

Таким чином, доводи контролюючого органу щодо порушення позивачем п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, . 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України не приймаються судом як не підтверджені належними та допустимими доказами, і повністю спростовуються матеріалами справи.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

З аналізу ст.2 КАС України випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні бути прийняті в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності всіх перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансі між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС в Одеській області від 22.09.2016 року № 000794220, № 0007922200 та від 11.07.2016 року № 0004741403, у зв'язку з чим, їх слід визнати протиправними та скасувати повністю, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «Арт-Тексгруп» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.09.2016 року № 000794220, № 0007922200 та від 11.07.2016 року № 0004741403, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 22.09.2016 року № 000794220 та № 0007922200.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 11.07.2016 року № 0004741403.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Арт-Тексгруп» (код ЄДРПОУ 36153970) сплачений судовий збір у розмірі 2 257 грн. 01 коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 03 листопада 2016 року.

Постанова у повному обсязі виготовлена 07 листопада 2016 року.

Суддя С.О. Cтефанов