Постанова № 62657374, 08.11.2016, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.11.2016 Справа №607/11302/16-а

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді: Грицака Р.М.

за участю секретаря: Чех Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративний позов ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Тернопільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що вона з 30.06.1998 року працює в органах прокуратури України та має безперервний стаж роботи 20 років 7 місяців 06 днів у тому числі на посадах прокурорів - 18 років 2 місяці 8 днів. Маючи достатній стаж роботи в органах прокуратури, вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, однак рішенням комісії Тернопільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області від 15.09.2016 року їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років згідно із вимогами Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з тим, що працівники прокуратури права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням п. 5 Закону України № 213-VIIІ від 02.03.2015 року не мають. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства в сфері пенсійного забезпечення та просить постановити рішення, яким визнати протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років; зобов'язати відповідача здійснити призначення їй пенсії за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 08.09.2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарні місяці роботи, а також відшкодувати понесені судові витрати а розмірі 551 грн. 21 коп. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні позову не визнала та подала письмове заперечення проти позову, згідно яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII, відповідно до якого у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, серед іншого, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав: За даними трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, остання з 30.06.1998 року по даний час працює в органах прокуратури України та станом на 08.09.2016 року має безперервний стаж роботи 20 років 7 місяців 06 днів у тому числі 18 років 2 місяці 8 днів на посадах прокурорів. Протоколом комісії Тернопільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області від 15.09.2016 року в порядку розгляду поданої 08.09.2016 року заяви ОСОБА_1, останній відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII, відповідно до якого у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, серед іншого, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Так, частиною 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. Відповідно до ч. 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Законом України № 3668-УІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної систем», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Так, відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції Закону № 3668-УІ прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Таким чином, з 01.10.2011 положення частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ. Згідно ч. 6 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону № 1789-ХІІ в часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі № 21-445а13. Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно ч. 2 зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що Тернопільським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області було неправомірно відмовлено позивачу ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, з розрахунку 90% від заробітної плати позивача, з урахуванням стажу роботи позивача в органах прокуратури, в порушення положенням статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням конституційно закладених основ соціального забезпечення та роз'яснень, наведених у Рішеннях Конституційного Суду України, а тому позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 22, 46, 58 Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7, ст. ст. 8-11, 41, 69-71, 94, 99, 160-164, 167, 183-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії №14 Тернопільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області від 15.09.2016 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов'язати Тернопільське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 08.09.2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарні місяці роботи позивача.

Стягнути з державного бюджету України в користь ОСОБА_1 551 грн. 20 коп. судового збору.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддяР. М. Грицак