Рішення № 62656320, 26.10.2016, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/356/16-ц

№ провадження 2/453/234/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2016 року Сколівський районний суд Львівський області в складі:

головуючого-судді Ясінському Ю.Є.

при секретарі Гринюк Л.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1, в особі представника за дорученням ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, уточненою в ході судового розгляду справи, в якій просить визнати укладений 24.07.2013 року між нею та ОСОБА_2 договір позики, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального ОСОБА_4 від 24.07.2015 року за №4028, недійсним в частині сплати 75 600 грн., визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, процентів та штрафних санкцій, як такий, що вчинений під впливом тяжкої обставини. Свої вимоги мотивує тим, що згідно пункту 1 цього договору позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 335 600 грн. Стверджує, що отримала частину позики в розмірі 280 000 грн., решта суми позики в розмірі 75 600 грн. позивачу передано не було. Вважає, що у договорі позики від 24.07.2013 року наявні положення, що значно погіршують становище позичальника порівняно з умовами, встановленими чинним законодавством. Зокрема, у ньому передбачено сплату процентів за користування позичальником чужими коштами та визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а саме у доларах США, за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу. Водночас, чинне законодавство України, зокрема ч. 2 ст. 524, ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України, дозволяє укладати договори позики без визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті та без сплати процентів. Позивач змушена була погодитись із умовами, які їй запропонував відповідач та терміново укласти з ним договір позики від 24.07.2013 року на згаданих вище умовах. Якби не існувало тяжких для неї обставин, а саме загрози втратити заставлене власне житло та наявність заборгованості її сина за банківським договором, то вона б на таких умовах терміново не укладала вищезгаданий договір. Вважає, що укладення договору позики на вкрай невигідних для неї умовах в розумінні ч.1 ст.233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого правочину недійним, що тягне за собою виплату лише суми тіла позики, тобто грошові кошти в розмірі 280 000 грн., без сплати відсотків за користування позикою та без повернення коштів у гривнях в еквіваленті у доларах США за офіційним курсом Національного Банку України.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові. Просили такий задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, вважає позовні вимоги позивача безпідставними, надуманими, а обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і такими, що спрямовані на уникнення виконання позивачем своїх зобов'язань за договором позики. Додатково зазначив, що в липні 2013 року до нього звернулась позивачка зі своїм сином, ОСОБА_5, який є його давнім знайомим, з приводу надання позивачці грошової позики в сумі 355 600 грн., що станом на день підписання договору була еквівалентна 44 489 доларів США. Так як у відповідача були наявні кошти у вищевказаній сумі, він погодився позичити їх позивачці і 24.07.2013 року між сторонами було укладено відповідний договір позики. Згідно домовленості, яка згодом була відображена в договорі позики, позика надавалась строком до 24.01.2014р. При цьому, згідно з п. 2 договору позики, повернення коштів мало проводитись протягом шести місяців, але не пізніше 24 числа кожного місяця по 12 600 грн., а в січні 2014 року до 24 числа позивачка зобов'язувалась повернути відповідачу кошти в сумі 280 000 грн. Цим же пунктом договору позики встановлено, що при поверненні грошових коштів сума повернення не повинна бути меншою між еквівалент у доларах США на день посвідчення даного договору, встановлений курсом НБУ. На забезпечення виконання позивачкою своїх обов'язків за договором позики від 24.07.2013р., 28.07.2015р. між сторонами було укладено іпотечний договір. Згідно з умовами даного договору, такий забезпечує вимоги відповідача, що витікають з договору позики, укладеного між сторонами 24.07.2013р. Іпотечний договір від 28.07.2013р. підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і посвідчений нотаріально. Свій обов'язок передати позивачці грошові кошти за договором позики він виконав повністю, що підтверджується договором позики від 24.07.2013р., підписаного особисто позивачкою та посвідченого нотаріально. Позивачка всупереч взятим на себе зобов'язанням повернути відповідачу суму позики, на умовах визначених договором від 24.07.2013р., не виконала взагалі і по даний час сума позики повернута не була. За таких обставин, в січні 2015 року через приватного нотаріуса ОСОБА_4, позивачці передана заява від 16.01.2015р., в якій він повідомляв останню, що у зв'язку з невиконанням нею умов договору позики від 24.07.2013р., станом на 16.01.2015р. заборгованість за цим договором становить 611 520 грн. Цією ж заявою відповідач попередив ОСОБА_1, що у разі не сплати зазначеної заборгованості протягом тридцяти днів з моменту вручення цієї заяви, ним буде звернуто стягнення на майно, яке є предметом іпотечного договору від 28.07.2013р. Оскільки заборгованість позивачкою не погашена, відповідач змушений був розпочати дії, передбачені іпотечним договором для захисту своїх прав позикодавця-іпотекодержателя. Вважає, що безпідставними є покликання позивача на те, що договір позики від 24.07.2013 року був укладений нею з метою «повернення позивачкою кредитної заборгованості і збереження позивачкою власного майна». Як вбачається із долучених до матеріалів позовної заяви документів, в самої позивачки не існувало особистого боргу перед третіми особами. Факт наявності у її сина заборгованості за кредитним договором, не дає підстав вважати, що позичені у відповідача кошти були спрямовані позивачкою на погашення такої заборгованості. Позивачкою не наведено доказів того, що договір позики від 24.07.2013 року укладений нею на вкрай невигідних умовах і взагалі не вказано в чому полягають ці «вкрай невигідні умови». Твердження про те, що при укладенні договору їй передано лише 280 000 грн. є безпідставними, оскільки договором позики від 24.07.2013р., підтверджується та обставина, що кошти в сумі 355 600 грн. передані позичальнику в момент погодження проекту даного договору та його підписання сторонами. Щодо покликання на недійсність умови договору згідно якої при поверненні грошових коштів сума повернення не повинна бути меншою ніж еквівалент у доларах США на день посвідчення даного договору, встановлений курсом НБУ, то така умова не може вважатись вкрай невигідною для позивачки умовою, оскільки забезпечує відповідача від негативних наслідків змін курсу валют та фінансово-економічної ситуації в державі. Окрім того, позивачка ні під час укладення договору позики, ні після того, не повідомляла про «тяжкі для неї обставини», про їх існування відповідач дізнався у червні 2015 року з позовної заяви ОСОБА_1 За таких обставин просить в позові відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_6 проти задоволення позову заперечує. Вважає позовні вимоги позивача безпідставними, надуманими і такими, що спрямовані на уникнення виконання зобов'язань за договором позики.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, давши оцінку доказам по справі, дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24.07.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального ОСОБА_4 від 24.07.2015 року за №4028, згідно якого позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 355 600,00 грн. строком до 24.01.2014 року. За домовленістю сторін повернення суми позики здійснюється протягом шести місяців, але не пізніше 24 числа кожного місяця по 12 600,00 грн., а в січні 2014 року до 24 числа позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю кошти в сумі 280 000,00 грн., що буде підтверджуватись заявами про розрахунок або розписками. При повернення грошових коштів сума повернення не повинна бути меншою ніж еквівалент у доларах США на день посвідчення даного договору встановлений курсом Національного Банку України. Згідно пункту 3 позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) згідно умов цього договору в повній сумі і в строк, передбачений п.1 даного договору. У випадку прострочення повернення грошових коштів в сумі і в строк, передбачений п.1 даного договору позичальник зобов'язаний сплачувати позикодавцеві 0,05% штрафних санкцій за кожен день прострочення платежу від суми прострочення.

Для забезпечення виконання договору позики від 24.07.2016 року 28 липня 2013 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_2 житловий будинок №11 з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0970 га, призначену для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, буд.11.

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, в якому просить визнати укладений 24.07.2013 року між нею та ОСОБА_2 договір позики, недійсним в частині сплати 75 600 грн., визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, процентів та штрафних санкцій, як такий, що вчинений під впливом тяжкої обставини.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилається на вимоги ст. 233 ЦК України і вказує, що договір позики від 24.07.2013 року укладений під впливом тяжкої для неї обставини, а саме загрози втратити заставлене власне житло через наявність заборгованості її сина перед Банком. Також, вказує, що отримала кошти згідно договору позики у розмірі 280 000 гривень, а не 355 600 гривень, як це вказано у договорі позики.

Як вбачається із договору позики від 24.07.2013 року такий укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, згідно якого діючи без будь-якого тиску та примусу, ОСОБА_2 надав у власність, а ОСОБА_1 прийняла грошові кошти у розмірі 355 600 гривень строком до 24.01.2014 року.

Згідно п. п. 5, 9 договору позики грошова сума, вказана в п.1 договору передана позичальнику в момент погодження проекту даного договору та його підписання сторонами. Сторони свідчать, що ними надані всі необхідні відомості та документи для посвідчення даного договору і що немає неправдивих або ненаданих відомостей та підроблених документів. Сторони свідчать, що договір не укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Тобто, такий правочини має дефекти волі і здійснюється за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Згідно зі ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; враховувати вплив на формування волевиявлення сторін.

Тяжкі обставини треба розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням усіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього, про що зазначено у п. 23 недійсними".

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто в таких випадках немає обману або помилки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 в порядку ст. 184 ЦПК України, була допитана як свідок.

Так, ОСОБА_1 вказала, що її син ОСОБА_5 брав кредит у ПАТ «Астра банк» для ведення бізнесу. Кошти були потрачені на відкриття кафе-бару в м. Сколе, на придбання ліцензій тощо. У зв»язку із ліквідацією Банку йому було направлено вимогу щодо погашення всієї суми боргу. Через загрозу втратити житло, яке було під заставою, уклала оскаржуваний договір позики. Якщо б не вимога банку, договір позики не було б укладено. Фактично за договором вона отримала кошти у розмірі 280 000 гривень, а не 355 000 гривень, як зазначено в договорі. Спочатку вона отримала кошти у розмірі 200 000 гривень, які передала сину для погашення заборгованості перед банком, а згодом 80 000 гривень, які були використані для оплати послуг двох нотаріусів по 10 000 гривень кожному та 60 000 гривень було передано ОСОБА_2 за організацію позики, що надав ОСОБА_7 Починаючи із серпня 2013 року вона повертала ОСОБА_7 по 10000 гривень щомісячно. Умови, на яких укладено договір позики для неї є вкрай невигідні в розумінні ч.1 ст.233 ЦК України та є підставою для визнання такого правочину недійним.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він на прохання ОСОБА_5 відвозив його та позивачку ОСОБА_1 до м. Львова, де було укладено договір позики. Він не був присутнім у нотаріуса при укладені договору позики. Після укладення договору позики ОСОБА_5 разом із мамою ОСОБА_1 пішли в банк, де ОСОБА_5 оплатив кредит у розмірі 200 000 гривень. Згодом бачив, як ОСОБА_5 отримував ще 80 000 гривень від ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що гроші позивачу ОСОБА_1, позичав позивач ОСОБА_2 Він сам особисто із позивачкою ОСОБА_1 жодних договорів не укладав. ОСОБА_2 зателефонував до нього та попросив підійти до нотаріуса ОСОБА_9, дав йому кошти у розмірі 45 000 доларів США та попросив поміняти на гривні, що він і зробив та передав назад ОСОБА_2

Згідно письмових пояснень свідка ОСОБА_5 від 26.07.2016р., в липні 2013 року він познайомив свою матір із ОСОБА_2, який познайомив її з фактичним позичальником коштів ОСОБА_7 Останній позичив її матері кошти в сумі 280 000 грн., а не в сумі 355 600 грн., а ОСОБА_2 тільки приймав участь в юридичному оформленні договору позики та іпотечного договору. 75 600 грн. його мати за договором позики не отримала. Йому відомо, що мати повертала ОСОБА_10 за договором позики кошти по 10 000 грн. щомісячно, починаючи з серпня 2016 року.

Суд не надає віри твердженні позивачки ОСОБА_1, що нею отримано кошти у 280 000 гривень, а не 355 600 гривень, як це зазначено у договорі позики, оскільки договір позики підписаний позичальником, містить детальний опис усіх умов. Позивач, як позичальник, з умовами договору позики була ознайомлена. В момент підписання зазначеного договору позивач отримала його копію. Підписання договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору.

В судовому засіданні позивач не надала суду доказів, які б свідчили про отримання нею коштів у розмірі саме 280 000 гривень, не було такого встановлено і під час розгляду справи в суді.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду, а судом не здобуто, доказів існування, в момент укладення оспорюваного договору тяжких обставин, а ті обставини на які вказувала позивач, нею суду недоведені.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та положень ст.ст. 3, 11,15, 59, 60 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін самостійно, на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору й зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не подано доказів того, що напередодні й на момент вчинення правочину мали місце збіг тяжких обставин та наявність їх безпосереднього зв'язку і з її волевиявленням вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, тому суд вважає, що не має підстав для задоволення позову та визнання договору позики таким, що вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Позивачем не доведено, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б правочин.

Керуючись ст. ст. 10-12, 60, 213, 215, 218 ЦПК України, суд -,

в и р і ш и в:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя Сколівського районного суду

Львівської області Ю.Є. Ясінський

Повний текст рішення виготовлено 31.10.2016