Рішення № 62655926, 01.11.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40415/16-ц

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Сторожук Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до Національного банку України і просить скасувати наказ Національного банку України від 03.08.2016р. №3269-к про звільнення ОСОБА_1, поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторінгу основних засобів управління організації капітального будівництва Головного господарського управління Національного банку України з 04.08.2016р., стягнути з Національного банку України середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 497,69 грн. та відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 10 000грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач проводячи звільнення позивача порушив вимоги чинного законодавства, чим порушив гарантовані права позивача, оскільки не запропоновував наявних вакантних посад відповідно до професії та кваліфікації позивача, не врахував переважного права наявного у позивача на залишенні на роботі. В свою чергу незаконне звільнення призводить до моральних страждань позивача.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали вимоги, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення, посилаючись на те, що звільнення відбулось з дотриманням встановленого порядку. Так, представник посилався на те, що Головне господарське управління, управління організації капітального будівництва , в якому позивач працював, було виключено із структури НБУ і скорочено штат та чисельність його працівників. При цьому відповідач запропонував позивачу наявні вакантні посади, від яких позивач відмовився.

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, дослідивши письмові докази надані сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

ОСОБА_1, з 10.04.2006 по 03.08.2016 працював у Національному банку України за безстроковим трудовим договором. За період роботи позивач обіймав посади головного спеціаліста, завідувача сектору, начальника відділу в Управлінні організації будівництва Національного банку України та у відділі моніторингу основних засобів управління організації капітального будівництва Головного господарського управління Національного банку України.

19.10.2015 позивача було письмово попереджено про вивільнення з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. 03 серпня 2016 року позивачу було запропоновано наступні ваканті посади: інспектор відділу опрацювання документів управління організації документування управлінської інформації Департаменту забезпечення діяльності НБУ та прибиральник службових приміщень Комплексу харчування цього ж Департаменту. Від запропонованих вакансій позивач відмовився .

Наказом Національного банку України № 3269-к від 03.08.2016 позивача було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення працівника за ініціативою роботодавця у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників допускається лише у випадку, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

У відповідності до п. 19 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992, розглядаючи трудові спори, пов'язані звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати: чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника,які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації,чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України від 19.05.2015 , власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Відповідач зазначених норм чинного законодавства не дотримався.

Одночасно із попередженням про вивільнення позивачу не було запропоновано іншої посади, відповідно до його спеціальності, кваліфікації та інших даних працівника.

При цьому протягом 2016 року, Національним банком України було прийнято на роботу 291 працівника, та переведено 367 . Також, за станом на 01.03.2016 у Національному банку були вакантні 69 посад, за станом на 01.04.2016 - 71, за станом на 26.04.2016 - 64, за станом на 01.06.2016 - 44, за станом на 21.06.2016 - 54, за станом на 07.07.2016 - 36, у тому числі, фахівців, спеціалістів, диспетчерів .

Протягом 2016 року, лише у Департаменті забезпечення діяльності Національного банку України, (до якого було передано функції Управління організації будівництва Національного банку України та відділу моніторингу основних засобів управління організації капітального будівництва Головного господарського управління Національного банку України)

- було прийнято на роботу нових працівників на посади начальників відділів, головних та провідних спеціалістів, провідних фахівців, фахівців першої категорії;

- були тимчасово вакантні (у зв'язку із перебуванням працівника у відпустці по догляду за дитиною) посади начальників відділів, головних та провідних спеціалістів;

- було переведено головних спеціалістів, заступника директора департаменту - начальника управління, заступників начальника відділу,заступника начальника управління-начальника відділу, начальників відділів та управлінь, спеціалістів першої категорії, старших спеціалістів.

- були вакантні посади головних фахівців різних відділів, начальника управління нерухомого майна, начальника відділу супроводження систем електронного документообігу, головних спеціалістів, начальників відділу утримання будівель і територій та відділу відносин з позичальниками тощо.

Вказані посади позивачу Відповідачем протягом 2016 року запропоновано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 КЗпП України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, у тому числі, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Як встановлено в ході судового розгляду позивач має заохочення, зокрема і від Голови Національного банку України, (дисциплінарних стягнень не має), безперервний стаж роботи у системі Національного банку становить понад 10 років, має позитивні результати атестації як державного службовця . Крім цього , позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3-ї категорії ( посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серія НОМЕР_1, виданого Полтавською обласною державною адміністрацією 20.04.1993року).

П.7 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи" передбачено переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (1-4 категорії), в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року.

Відповідно такому працівникові, якщо він підлягає звільненню на підставі п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП, у першу чергу повинні бути запропоновані вакансії з урахуванням його кваліфікації та досвіду трудової діяльності.

Таким чином, на позивача поширюються виключні гарантії, передбачені п.7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з боку власників підприємств чи уповноважених ними органів, а тому звільнення без вжиття заходів щодо працевлаштування свідчить про порушення встановленого порядку звільнення.

Проте, зазначені вище обставини роботодавцем не враховано, норми закону та переважне право на залишення на роботі порушено роботодавцем, чим не дотримано передбачену законом процедуру звільнення.

В той же час, як свідчать надані матеріали з часу запланованого скорочення відповідачем було прийнято на роботу значну кількість працівників, які не перебували раніше з ним в трудових відносинах.

В даному випадку відповідач вирішуючи питання про скорочення чисельності не звернув увагу на те, що позивач має зазначені переваги, не запропонував йому роботу, яка була наявна в НБУ у зв'язку з створенням нових департаментів, до штату якого були прийняті особи, які не перебували з відповідачем у трудових відносинах.

Суд враховує правову позицію висловлену ВСУ у справі за № 6-40цс15, зокрема «Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 492 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.»

В даному випадку слід прийти до переконання про те що відповідач не дотримався обов'язку визначеного ч2 ст. 40 КЗпП України, що є підставою для поновлення позивача на раніше займаній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід визнати вірним розрахунок складений позивачем, де середньоденна заробітна плата позивача складає 680,29 грн. та 61 днів вимушеного прогулу, а отже середній заробіток складає 41 497,69грн.

Згідно ст.237 -1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для його організації свого життя.

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд враховує те, що звільнення проведене відповідачем безумовно завдало душевних страждань позивачу, змусило його змінити свій звичний уклад життя, та докладати додаткових зусиль для його організації . Оцінюючи встановлені обставини суд оцінює грошову компенсацію в розмірі 3 000,00грн., що в свою чергу забезпечить відновлення емоційного стану позивача та буде відповідати вимогам розумності та справедливості.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 40,42,47,49-2,232,233,235,237-1 КЗпП України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215, 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу основних засобів управління організації капітального будівництва Головного господарського управління Національного банку України з 04 серпня 2016 року.

Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 36055,77грн., компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 3 000грн. та судові витрати в розмірі 551,20грн.

Стягнути з Національного банку України в дохід держави судовий збір в розмірі 1 378грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за один місяць в розмірі 13 282,00грн. допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Цокол Л.І.