Постанова № 62652865, 07.09.2016, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2016 року справа № П/811/594/16

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Притули К.М.

за участю секретаря: Потєхіної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом Комунального підприємства "Теплокомуненерго" до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство "Темлокомуненерго" звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить скасувати податкове повідомлення рішення від 05.05.2016 року №0000081401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 23986,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив, що ГУ ДФС у Кіровоградській області було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015р., внаслідок чого було складено акт від 22.04.2016 р. №20/11-28-14-01/00185330.

На підставі проведеної перевірки, позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 05.05.2016 р. № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 176 508,00 грн., в тому числі за основним платежем 117672,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 58836,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення були порушені норми чинного законодавства, а тому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказавши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені чинним законодавством, а тому є правомірним.

Заслухавши думку сторін та дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015р., внаслідок чого було складено акт від 22.04.2016 р. №20/11-28-14-01/00185330 (а. с.27-50).

В акті від 22.04.2016 р. №20/11-28-14-01/00185330 зазначено, що перевіркою зокрема встановлено порушення п.187.10 ст.187, п.189.1 ст.189, пп.14.1.36,пп.14.1.266 п.14.1 ст.14, п.198.1 п.198.5, п.198.6 ст.198 ПК Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 117 672,00 грн., в тому числі за липень 2014р. 16267,00грн., за січень 2015 року на 693,00грн., за лютий 2015 р. 693,00 грн., за червень 2015 р. 22600,00 грн., за грудень 2015 року на 77419,00 грн.

05.05.2016 року на підставі акту перевірки ГУ ДФС у Кіровоградській області прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 176 508,00 грн., в тому числі за основним платежем 117672,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 58836,00 грн. (а. с. 22).

В Акті перевірки зазначено, що в ході проведення перевірки, податковим органом використано інформацію, отриману від інших податкових органів, а саме - від Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області від 24.02.2016р. №69/11-23-12-01/39728267 щодо ТОВ "Лако Сервіс" за звітний період декларування ПДВ за червень 2015 року з питань проведення фінансово господарських операцій з контрагентами покупцями та контрагентами - постачальниками; від ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.09.2015 року №585/26552210/38947544 щодо ТОВ "ТД Укрснабресурс" за з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями за період 01.07.2014-30.04.2015.

Перевіркою встановлено, що підприємством до податкового кредиту включено суми податку на додану вартість по відображеним як придбаним товарам (роботам, послугам), що фактично не підтверджується зазначеними в п.3 акту обставинами, а також, відсутністю фактичних взаємовідносин між ТОВ "Лако Сервіс", ТОВ "Укрснабресурс" та їх контрагентами в тому числі КП "Теплокомуненерго" відсутністю фактичної реалізації (постачання) товарів, робіт, послуг, чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 1176752,00 грн.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у звязку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у звязку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом перевіреного періоду мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Лако Сервіс" та ТОВ "Укрснабресурс ".

На підтвердження реальності виконаних робіт позивачем надано копії первинних бухгалтерських документів, які підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: копії договорів, копії податкових та видаткових накладних, копії платіжних доручень, подорожніх листів, товарно-транспортних накладних та карток складського обліку матеріалів, копії сертифікатів копією посвідчення якості та безпеки (а.с.9-21,35-94,124-127).

В судовому засіданні представник відповідача зазначав, що первинні документи, отримані позивачем від ТОВ "ТД Укрснабресурс" та ТОВ "Лако Сервіс" не мають юридичної сили та доказовості, в зв'язку з тим, що діяльність контрагентів постачальників була спрямована на надання податкових вигод та проведення безтоварних операцій.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обовязкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Разом з тим, слід зазначити, що сам по собі договір (без інших підтверджуючих господарську операцію документів) не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення, господарська операція повязана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобовязаний субєкт владних повноважень.

Суд, зазначає, що наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України.

Слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа № К/9991/44826/12), від 21.09.2015 р. (справа № К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа № К/800/13763/14).

З огляду на викладене, судом встановлено, що позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суму ПДВ сплачену у складі вартості товарів (робіт, послуг) по даних взаємовідносинах.

Посилання відповідача на акт перевірки контрагентів, складених посадовими особами податкових органів за місцем їх реєстрації, як на доказ нікчемності угод, суд до уваги не приймає, оскільки вказаними актами жодним чином не спростовується факт здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, а зібрані у справі докази повністю спростовують як висновки акту перевірки позивача так і акту перевірки контрагентів.

Крім того, висновки акту перевірки не можуть вважатись беззаперечним доказом нікчемності угод між позивачем та вказаними підприємствами, оскільки є суб'єктивною точкою зору посадових осіб податкового органу і носять лише характер припущень.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 та зареєстрованого в Мін'юсті України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В даному випадку акт перевірки відповідача не містить посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача та можуть підтвердити наявність виявлених порушень.

Отже, відповідачем безпідставно, всупереч фактичним обставинам справи зроблено висновок про нікчемність угод позивача.

Так, станом на час укладення позивачем з контрагентами договорів та їх виконання, останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та на час здійснення господарських операцій з позивачем, були платниками податку на додану вартість.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Отже, за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи можуть лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а також подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів.

При цьому, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про необхідність скасування податкового повідомлення рішення від 05.05.2016 року №0000081401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 23986,00 грн., а тому позовні вимоги, підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 162, 163 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення від 05.05.2016 року №0000081401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 23986,00 грн.

Стягнути за рахунок до Головного управління ДФС у Кіровоградській області судовий збір в розмірі 2647,62 грн. на користь Комунального підприємства "Теплокомуненерго" (код 00185330).

Постанова відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду ОСОБА_1