Постанова № 62652064, 23.05.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 р. Справа № 804/16442/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинський автомобільний завод» до Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинський автомобільний завод» до Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, в якому позивач просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення віл 15.05.2013 року № НОМЕР_1 про збільшення сум грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 540 679,93 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення віл 15.05.2013 року № НОМЕР_2 про збільшення сум грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб в розмірі 196 869,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами документальної невиїзної перевірки ВАТ «ДАЗ» відповідачем було складено акт перевірки № 2896/122/15.4-09/05482481 від 22.04.2013 року, згідно висновку якого було встановлено порушення ст. 14 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ (далі - Закон № 2535) та п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України). На підставі акту перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, з яким позивач не погоджується, оскільки в період, який проводилась перевірка ВАТ «ДАЗ» господарським судом Дніпропетровської області з 26.12.2002 року здійснювалось провадження у справі про банкрутство відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ (далі - Закон № 2343).

Крім того, підприємство було визнано банкрутом та відносно нього розпочато ліквідаційну процедуру. У відповідності до норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі - Закон № 2181), який діяв до прийняття ПК України, а також у відповідності до норм ПК України встановлено, що вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтись тільки в межах ліквідаційної процедури згідно норм Закону № 2343.

Відповідачем податкові зобов`язання, визначені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях до арбітражного керуючого не пред'являлись, а тому і не повинні погашатись з боку ВАТ «ДАЗ».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.12.2013р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014р., позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилався на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник позивача у судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про поважність причин не явки свого представника у судове засідання, або про можливість розгляду справи у відсутність свого представника, суд у встановленому законом порядку не повідомили.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути дану справу у відсутність представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила у задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому, Дніпродзержинська обєднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 року діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Відкрите акціонерне товариство «Дніпродзержинський автомобільний завод» зареєстровано 08.11.2001 року виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області та перебуває на обліку платників податків у Дніпродзержинській ОДПІ.

Так, у період з 09.04.2013 року по 15.04.2013 року Дніпродзержинською ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ВАТ «ДАЗ» з питань нарахування податкового зобов`язання по платі за землю за період з 2010 по 2011 роки.

За наслідком перевірки відповідачем 22.04.2013 року складено акт № 2896/122/15.4-09/05482481 про документальну невиїзну перевірку ВАТ «ДАЗ» з питань нарахування податкового зобов`язання по платі за землю за період з 2010 по 2011 роки, в якому встановлені порушення:

- ст. 5, ст. 13, ст. 14 Закону № 2535, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 384 575,40 грн., у зв'язку з неподанням у встановлені строки податкових декларацій по платі за землю (орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) за 2010 рік;

- п. 120.1 ст. 120, п. 286.2 ст. 286, п. 288.1, п. 288.2, п. 288.3 ст. 288 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 156 104,53 грн., у зв'язку з неподанням у встановлені строки податкових декларацій по платі за землю (орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) за період з 01.01.2011 року по 27.05.2011 року;

- п. 120.1 ст. 120, п. 286.1, п. 286.2 та п. 286.4 ст. 286 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 196 869,87 грн., у зв'язку з неподанням у встановлені строки податкових декларацій по платі за землю (земельний податок) за період з 28.05.2011 року по 31.12.2011 року.

Судом встановлено, що 15.05.2013 року Дніпродзержинською ОДПІ на підставі акту №2896/122/15.4-09/05482481 від 22.04.2013 року винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, яким згідно з п. 54.3 ст. 54 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - орендна плата з юридичних осіб, за основним платежем в сумі 540 679,93 грн.;

- № НОМЕР_2, яким згідно з п. 54.3 ст. 54 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - земельний податок з юридичних осіб, за основним платежем в сумі 196 869,87 грн.

Позивач оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області. Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 23.07.2013 року № 1263/10/10-25 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Не погодившись із зазначеними рішеннями органів державної податкової служби, Відкрите акціонерне товариство «Дніпродзержинський автомобільний завод» оскаржило податкові повідомлення-рішення Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 15.05.2013 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в судовому порядку, звернувшись до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2002 року порушено справу № Б24/40/15/176/02 про банкрутство ВАТ «ДАЗ».

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2009 року у справі № Б24/40/15/176/02 ВАТ «ДАЗ» визнано банкрутом.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2012 року затверджено мирову угоду від 16.02.2012 року в справі про банкрутство ВАТ «ДАЗ», укладену між головою комітету кредиторів та боржником, припинено провадження у справі про банкрутство.

Проте, Дніпродзержинська обєднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про визнання недійсною мирової угоди від 16.02.2012 року.

Так, ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року вказану заяву Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задоволено та визнано недійсною мирову угоду від 16.02.2012 року, укладену між головою комітету кредиторів ЗАТ «Завод комунального транспорту», в особі генерального директора ОСОБА_4 та боржником ВАТ «Дніпродзержинський завод автомобільного транспорту», в особі ліквідатора ОСОБА_5

Крім того, під час розгляду справи судом були витребувані договори оренди земельних ділянок.

Так, 27.01.2005 року між Дніпродзержинською міською радою (орендодавцем) та ВАТ «Дніпродзержинський автомобільний завод» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 7,8100 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Стасова, 79. Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 23.12.2004 року №467-17/ІV, копія якого міститься у матеріалах справи. Договір укладався на строк до 23.12.2014 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Додатковою угодою до даного договору від 10.06.2008 року були внесені зміни до договору оренди земельної ділянки від 27.01.2005 року у звязку з продовженням терміну дії договору, що розташована за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Стасова, 79А. Договір укладено на строк до 27.05.2011 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

27.01.2005 року між Дніпродзержинською міською радою (орендодавцем) та ВАТ «Дніпродзержинський автомобільний завод» (орендар) було укладено договір оренди земельної діляки, відповідно до якого, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1581 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, пров. Більшовицький, 4Б. Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 23.12.2004 року №467-17/ІV, копія якого міститься у матеріалах справи. Договір укладався на строк до 23.12.2014 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Додатковою угодою до даного договору від 10.01.2006 року були внесені зміни до договору оренди земельної ділянки від 27.01.2005 року у звязку із коригуванням меж земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Дніпродзержинськ, пров. Більшовицький, 4Б. Договір укладено на строк до 01.11.2007 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Встановивши обставини справи, дослідивши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п.14.1.72, п.п.14.1.73 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у ст. 21 Закону України «Про оренду землі».

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Приймаючи рішення по суті спору судом враховано.

Верховний Суд України (далі - ВСУ) у постанові від 2 грудня 2014 року № 21- 274а 14 зазначив, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності має відповідати вимогам підпункту 288.5.1пункту 288.5 статті 288 ПКУ та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПКУ над нормами інших актів у разі їх суперечності, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПКУ.

Таким чином, згідно із правовою позицією ВСУ, з 1 січня 2011 року розмір податкового зобов'язання з орендної плати за землю не може бути меншим, ніж визначений пунктом 288.5 статті 288 ПК України.

Щодо доводів позивача з посиланням на застосування процедури банкрутства мирової угоди, згідно Ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2012 року якою затверджено мирову угоду від 16.02.2012 року в справі про банкрутство ВАТ «ДАЗ», суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 24 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ч.4 ст.12 вказаного Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

В той же час, виходячи із приписів ст.1, ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів - кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Щодо зобов'язань поточних кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються.

Зазначена правова позиція міститься також в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 року 07.05.2012 року, 11.06.2012 року, 01.10.2012р та 26.02.2013р (справи №2І-144а11, 21-289а11, 21-179а12, 21-298а12, 21-34а13 відповідно), на що звернув увагу Вищий адміністративний суд згідно Ухвали від 24.11.2015р. у вказаній адміністративній справі.

Також судом встановлено, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року по справі № Б24/40/15/17602 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014р. скасовано визнано недійсною мирову угоду від 16.02.2012 року, укладену між головою комітету кредиторів ЗАТ «Завод комунального транспорту», в особі генерального директора ОСОБА_4 та боржником ВАТ «Дніпродзержинський завод автомобільного транспорту», в особі ліквідатора ОСОБА_5

Оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, враховуючи, що застосована до позивача процедура банкрутства мирова угода, була визнана судом недійсною, до зобов'язань поточних кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються, а розмір податкового зобов'язання з орендної плати за землю не може бути меншим, ніж визначений пунктом 288.5 статті 288 ПК України, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення податкового органу про збільшення суми грошового зобов'язання за платежами орендна плата з юридичних осіб та земельний податок з юридичних осіб є такими, що відповідають вимогам закону, а отже прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З огляду на сукупність викладених обставин, з урахуванням вимог чинного законодавства, суд доходить висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення, ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

У звязку з чим, судові витрати, понесені Відкритим акціонерним товариством «Дніпродзержинський автомобільний завод», не повертаються.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинський автомобільний завод» до Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.254 КАС України.

Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя ОСОБА_1