Ухвала суду № 62651360, 03.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Українець В.В.

№ 22-ц/796/13430/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 760/5441/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Соколової В.В.,Ратнікової В.М.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ України, третя особа: начальник інституту кримінально-виконавчої служби генерал-майор внутрішньої служби БарашЄвгеній Юхимович про визнання дій незаконними, скасування наказу та поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2016 року позивач звернувся до суду з вказанимпозовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати причини пропуску строку для звернення до суду поважними та поновити його; визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного його звільнення;

скасувати наказ № 163о\с від 07.08.2015 року про звільнення з роботи;

поновити його на роботі на посаді професора кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14.09.2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує на те, що наказ № 163о\с від 07.08.2015 року про звільнення з роботи позивача суперечить чинному законодавсту, зокрема, вимогам ст.ст.43, 43-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховоного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» та наказу №43 від 28.06.1993 року «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», а дії третьої особи Бараш Є.Ю. були спрямовані на невиконання рішення суду та вжиття будь-яких заходів щодо не поновлення позивача на посаді професора кафедри інституту.

В судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача та представник третьої особи в судовому засідання проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача із займаної ним посади відповідало вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством внутрішніх справ України видано наказ №165 від 16.04.2011 року «Про утворення Інституту кримінально-виконавчої служби» утворено у складі Національної академії внутрішніх справ Інститут кримінально-виконавчої служби без надання статусу юридичної особи.

У Положенні про Інститут кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державної пенітенціарної служби України від 08.07.2011 року № 407/220 визначено, що Інститут має окремі ознаки юридичної особи, утримується за рахунок Державної кримінально-виконавчої служби України у межах встановленої граничної чисельності персоналу, є структурним підрозділом Академії і здійснює освітню діяльність у межах ліцензії Академії.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України правовий статус Інституту кримінально-виконавчої служби - без права юридичної особи.

Відповідно до п.8.1 Наказу Міністерства внутрішніх справ України та Державної пенітенціарної служби України №407/220 від 08.07.2011 року «Про утворення Інституту кримінально-виконавчої служби» установлено, що прийом на службу до Державної пенітенціарної служби України (далі - ДПтС України), органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС України та призначення осіб на посади постійного і перемінного складу Інституту здійснюється Головою ДПтС України. Надати ректору Академії повноваження погоджувати кандидатури до призначення на посади постійного і перемінного складу Інституту.

Пунктом 4.4. Положення «Про Інститут» кримінально виконавчої служби затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державної пенітенціарної служби України від 08.07.2011 року № 407/220 визначено, що начальник (керівник) інституту

В межах наданих йому повноважень приймає на посаду та звільняє з роботи осіб з числа постійного складу Інститутут згідно з законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи наказом Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України №157-о/с від 19.09.2013 року прийнято полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 начальника інституту кримінально-виконавчої служби, на безоплатній основі за сумісництвом 0,25 посадового окладу професора кафедри кримінально-правових дисциплін.

З довідки виданої Інститутом кримінально-виконавчої служби №786 від 17.07.2015 року вбачається, що в матеріалах особової справи полковника внутрішньої служби ОСОБА_1, колишнього начальника Інституту кримінально-виконавчої служби відсутні погодження, як від Національної академії внутрішніх справ так і від апарату Державної пенітенціарної служби України щодо призначення останнього на посаду професора кафедри кримінально-правових дисциплін (за сумісництвом).

Як вбачається з матеріалів справи в липні 2014 року позивач ОСОБА_1 звертався до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Національної академії внутрішніх справ, Державної пенітенціарної служби України, третя особа: перший заступник Інституту кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ України ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, скасування наказу, поновлення на займаній посаді, стягнення моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10.12.2014 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ, Державної пенітенціарної служби України, третя особа: перший заступник Інституту кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ України ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, скасування наказу, поновлення на займаній посаді, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано наказ № 85-о/с від 05.05.2014 року «Про часткове скасування наказу начальника інституту кримінально-виконавчої служби» від 05.05.2014 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ України.

В іншій частині позову відмовлено.

Наказом № 123-о/с від 23.06.2015 року Інституту кримінально-виконавчої службискасовано наказ Інституту від 05.05.2014 року №85 «Про часткове скасування наказу начальника Інституту кримінально-виконавчої служби» тапоновленоОСОБА_1 на безоплатні основі за сумісництвом 0,25 на посаді професора кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби з 05.05.2014 року.

07.08.2015 року наказом Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України № 163 0/с звільнено ОСОБА_1, який працює за сумісництвом на 0,25 ставки на безоплатній основі з посади професора кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби з 07.08.2015 року, у зв'язку з прийняттям на цю посаду постійного працівника, відповідно до ст.43-1 КЗпП України, п.8 наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 року №43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій».

Наказом Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України №161-ос від 07.08.2015 року призначено кандидата юридичних наук, доцента, полковника внутрішньої служби ОСОБА_4 професором кафедри кримінально-правових дисциплін з 10.08.2015 року. Вказане призначення було погоджено Державною пенітенціарною службою України.

Відповідно до положень ст.43-1КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення з суміщуваної роботи у звязку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Відповідно до п.1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 року №43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Згідно з п.8 вищевказаного Положення звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач працював на безоплатній основі за сумісництвом на займану ним посаду було прийнято на роботу іншого працівника ОСОБА_4, а тому звільнення ОСОБА_1 відповідало вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивача було звільнено без згоди профспілкової організації, а також те, що при його звільненні не було запропоновано посаду, яку він займав за сумісництвом, що є фактично порушенням його трудових прав колегія суддів відхиляє, оскільки норми КЗпП України не вимагають при звільненні працівника за ст.43-1 КЗпП Українизгоди профспілкової організації на звільнення працівника та пропонування посади.

Посилання апелянта на те, що при його звільненні було порушено вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки апелянтом не конкретизовано, які саме порушення вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України були порушені.

Доводи апеляційної скарги про те, що дії третьої особи були спрямовані на невиконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10.12.2014 року щодо поновлення позивача на роботі колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Доводи апеляційної скарги позивача є аналогічними доводам, викладеним в обґрунтування позовних вимог, вони були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спросовують.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді апелянт не надав будь-яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді