Ухвала суду № 62651005, 08.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2016 р. м. Київ К/800/54412/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,суддів:Загороднього А.Ф.,Заїки М.М.,

при секретарі - Крапивка Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив: визнати незаконним наказ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11 березня 2015 року №682/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_4», поновити його на посаді головного спеціаліста сектору реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з 11 березня 2015 року, стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що його звільнення із займаної посади не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому просив про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 25 грудня 2012 року перебуває на державній службі у Головному управлінні юстиції м. Києва, з 13 жовтня 2014 року - на посаді головного спеціаліста сектору реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Наказом Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11 березня 2015 року №682/03 позивача звільнено із займаної посади за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» з 11 березня 2015 року.

Вважаючи, що таким рішенням суб'єкта владних повноважень порушено його права, позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив задовольнити його вимоги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну службу», основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Начальником відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в ході виконання покладених на нього обов'язків, виявлено факти проведення ОСОБА_4 незаконної державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, про що складено службову записку від 27 лютого 2015 року №366.

За поданням начальника реєстраційної служби Янчук А.М. від 27 лютого 2015 року виконуючим обов'язки начальника Головного управління юстиції у м. Києві Бєловим А.Г. прийнято наказ від 27 лютого №140/8 «Про проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_4».

За результатами проведеного службового розслідування встановлено факт порушення законодавства ОСОБА_4 під час державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 14-Б за суб'єктом: ТОВ «ПАКО ТОРГ» за заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 січня .2015 року №9775584 та рекомендовано застосувати до позивача крайній захід відповідальності державного службовця та звільнити його із займаної посади відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу».

Оскільки, позивачем скоєно вчинок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків то суди дійшли висновку про правильність дій і рішення суб'єкта владних повноважень щодо мотивів і порядку звільнення ОСОБА_4

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що не спростовують правомірності прийнятого відповідачем наказу доводи позивача, що звільнення відбулось під час перебування його на лікарняному.

Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Суд зазначив, що статтею 40 Кодексу законів про працю України передбачено виключний перелік підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а отже, положення частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України застосовується та враховується виключно при звільненні з підстав зазначених у вказаній статті.

Оскільки згідно наказу Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11 березня 2015 року № 682/03, позивач звільнений на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу», тому, в даному випадку, обмеження передбачені статтею 40 Кодексу законів про працю України щодо звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не поширюються.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Факт тимчасової непрацездатності працівника унеможливлює виконання ним своїх трудових обов'язків з поважних причин і на законних підставах звільняє його від їх виконання та відповідальності за їх невиконання.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених даною статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби, на неї поширюються гарантії передбачені Кодексу законів про працю України.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

В даному випадку, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки факту перебування позивача на лікарняному, та не дослідили копію листка непрацездатності АГЗ№653365 та оригінал листка непрацездатності АГХ№132761. Не встановили, чи були передані вказані документи роботодавцю, а відповідно наслідки розгляду таких.

Вказані обставини потребують повного та всебічного з'ясування з додержанням вимог допустимості та належності доказів.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка