Ухвала суду № 62650998, 08.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2016 р. м. Київ К/800/46848/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,суддів:Загороднього А.Ф.,Заїки М.М.,

при секретарі - Крапивка Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Верховного Суду України про визнання протиправною та скасування постанови, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Верховного Суду України (далі - ВСУ) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати постанову Пленуму ВСУ від 3 грудня 2014 року № 12 «Про визначення персонального складу Судової палати у кримінальних справах для розгляду справи № 5-33кс14» (далі - спірна постанова Пленуму).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що спірна постанова Пленуму не відповідає вимогам закону і порушує його право на судовий захист, зокрема щодо розгляду його справи безстороннім судом, утвореним відповідно до закону, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що відповідач, приймаючи спірну постанову Пленуму, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, суди дійшли висновку, що вирішення даного спору належить здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

Проте, до такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, відповідач 3 грудня 2014 року прийняв оскаржувану постанову Пленуму, якою визначено персональний склад Судової палати у кримінальних справах для розгляду справи № 5-33кс14, а саме наступних суддів ВСУ: Берднік Інни Станіславівни, Григорєвої Лілії Іванівни, Гуменюка Василя Івановича, Гусака Миколи Борисовича, Ємеця Анатолія Анатолійовича, Жайворонюк Тетяни Євгенівни, Охрімчук Людмили Іванівни, Потильчака Олександра Івановича, Симоненко Валентини Миколаївни, Скотаря Анатолія Миколайовича.

Разом з тим, за змістом положень частин 1, 2 статті 55 Конституції України рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

У відповідності до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України поняття «справа адміністративної юрисдикції» вживається у наступному значенні - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень, у розумінні пункту 7 цієї ж частини вищевказаної процесуальної норми права є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас, законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії і звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Під час визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, суди повинні враховувати, що Кодекс адміністративного судочинства України, встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України; визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у частині 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України; встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України); встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, публічно-правовими є відносини, в які вступає особа з державними органами та іншими суб'єктами владних повноважень у процесах, коли держава здійснює свою конституційну функцію утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Також, за приписами частин 1, 3 статті 124, частини 2 статті 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України

При цьому, у розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Повноваження і правовий статус ВСУ визначені Конституцією України, правовими нормами процесуального законодавства, а також Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI, чинний в період спірних правовідносин).

Згідно з положеннями частини 2 статті 38 Закону № 2453-VI ВСУ, крім іншого, переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; здійснює інші повноваження відповідно до закону.

За змістом пункту 3 частини 3 статті 39 Закону № 2453-VI у ВСУ діє судова палата у кримінальних справах.

Частиною 1, 2 статті 44-1 Закону № 2453-VI встановлено, що судові палати ВСУ: 1) здійснюють судочинство у справах у порядку, встановленому процесуальним законом; 2) аналізують судову статистику та вивчають судову практику; 3) здійснюють інші повноваження, передбачені законом. Персональний склад судових палат визначається Пленумом ВСУ за пропозицією суддів ВСУ.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що у ВСУ діє Пленум ВСУ для вирішення питань, визначених Конституцією України та цим Законом. Склад і порядок діяльності Пленуму ВСУ визначаються Законом № 2453-VI.

Правові засади, організація і порядок діяльності Пленуму ВСУ визначено в Основному Законі України, Законі № 2453-VI, а також Регламентом Пленуму Верховного Суду України, затвердженого постановою Пленуму ВСУ від 10 червня 2002 року № 7 (далі - Регламент).

Зокрема, згідно частин 1, 2, 7, 8 статті 45 Закону № 2453-VI Пленум ВСУ є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та цим Законом. До складу Пленуму ВСУ входять усі судді ВСУ.

Пленум ВСУ: 1) обирає на посади та звільняє з посад Голову ВСУ, Першого заступника Голови ВСУ, заступників Голови ВСУ у порядку, встановленому цим Законом; 2) призначає на посаду з числа суддів ВСУ за поданням Голови ВСУ та звільняє з посади секретаря Пленуму ВСУ; 3) заслуховує інформацію Голови ВСУ, Першого заступника Голови ВСУ, заступників Голови ВСУ про їх діяльність; 4) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльності ВСУ; 5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; 6) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 7) затверджує Регламент Пленуму ВСУ; 8) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

Порядок роботи Пленуму ВСУ встановлюється цим Законом та прийнятим відповідно до нього Регламентом Пленуму ВСУ.

Пленум ВСУ приймає з розглянутих питань постанови. Постанови Пленуму ВСУ підписуються головуючим на засіданні Пленуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі ВСУ.

Окрім повноважень Пленуму ВСУ, визначених Конституцією України і Законом № 2453-VI до повноважень Пленуму, за змістом Загальних положень Регламенту, належить, зокрема, визначення у складі президії ВСУ кількості суддів, які не входять до неї за посадою, та їх обрання; надання роз'яснень судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, а також визнання нечинними роз'яснень вищих спеціалізованих судів; заслуховування інформації Голови ВСУ, першого заступника та заступників Голови ВСУ, голів судових палат і голови військової судової колегії ВСУ, голів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та апеляційних судів щодо організації роботи судових палат та діяльності відповідних судів; внесення змін і доповнень до Регламенту; здійснення інших повноважень, передбачених законом.

У даній справі, яка розглядалася судами доводи позовної заяви фактично зводяться до того, що внаслідок прийняття оскаржуваної постанови Пленуму кримінальну справу за обвинуваченням позивача розглянуто неповноважним судом, з порушенням його права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, ратифікована Україною 17 липня 1997 року).

Так, питання формування складу суду і визначення колегії суддів для розгляду конкретної кримінальної справи врегульовано статтею 31 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з частиною 8 якої склад колегії суддів для розгляду конкретного кримінального провадження визначається у порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 цього Кодексу.

В свою чергу, пунктом 1 частини 1 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що у суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує об'єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді.

За правилами пункту 2.3.24 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України 26 листопада 2010 року 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 2 квітня 2015 року № 25, далі - Положення) у ВСУ при автоматизованому розподілі заяв про перегляд судових рішень автоматизованою системою визначається суддя-доповідач. У випадках, визначених законом для вирішення питання про допуск судової справи до провадження, автоматизованою системою додатково визначається колегія суддів, до якої входить суддя-доповідач.

Частиною 2 статті 253 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що у ВСУ справа про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 445 цього Кодексу, розглядається Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України. Засідання судової палати є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України.

Одночасно, персональний склад судової палати у кримінальних справах визначається Пленумом ВСУ за пропозицією суддів ВСУ (частина 2 статті 44-1 Закону № 2453-VI).

Комплексний аналіз наведених правових норм, в контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, дає підстави колегії суддів для висновку, що спірною постановою Пленуму вирішено процесуальне питання, врегульоване, зокрема, статтями 31, 35, 253 Кримінального процесуального кодексу України, Положенням і Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів, стосовно формування складу суду для розгляду Верховним Судом України конкретного кримінального провадження.

Істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409, пункту 3 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення.

Отже, у випадку розгляду кримінальної справи складом суду, визначеному з порушенням вимог кримінального процесуального закону, особа має право, в порядку встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, звернутись зі скаргою до суду апеляційної, касаційної інстанції або за наявності підстав, передбачених статтею 445 цього Кодексу, з відповідною заявою до Верховного Суду України.

Після використання всіх національних засобів правового захисту особа може звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як це передбачено частиною 4 статті 55 Конституції України.

За наведених обставин, між позивачем і ВСУ не виникло правовідносин публічного характеру, які можуть бути предметом спору в адміністративному суді. При цьому відповідач, у даному випадку не діяв як суб'єкт владних повноважень, оскільки спірною постановою Пленуму вирішив питання процесуального значення, яке стосується формування складу суду для розгляду конкретної кримінальної справи.

За приписами частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи належить здійснювати за правилами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка