Ухвала суду № 62650842, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Київ К/800/11973/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі міста Донецька про визнання протиправною та скасування вимоги, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі міста Донецька про визнання протиправною та скасування вимоги від 29 листопада 2013 року № Ф-4У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9852,74 гривень.

На обґрунтування позову зазначила, що вона відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VI) звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року.

Управлінням Пенсійного фонду України в Кіровському районі міста Донецька подано письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, відповідач просить таку залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

З 11 травня 2004 року позивачеві була призначена пенсія за віком, а з 17 червня 2008 року вона отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 було сформовано вимогу від 29 листопада 2013 року № Ф-4У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 9852,74 гривень.

Спірним питанням у справі є наявність у позивача правових підстав для звільнення від сплати єдиного внеску на підставі частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність вимоги від 29 листопада 2013 року № Ф-4У про сплату боргу (недоїмки), який ґрунтується на тому, що ОСОБА_4 підпадає від визначення «пенсіонер за віком», незважаючи на те, що отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, а тому не є платником єдиного внеску за себе згідно з частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що оскільки позивач отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то на неї не поширюються положення частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI .

Так, право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-ІV).

Право жінок на пенсію за віком, що передбачене статтею 12 Закону № 1788-ХІІ та статтею 26 Закону № 1058-ІV, пов'язується з досягненням відповідного віку.

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-ІV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Частина 1 статті 9 Закону № 1058-ІV передбачає, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

При цьому в частині 1 статті 10 Закону № 1058-ІV зазначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Як встановили суди, з 11 травня 2004 року позивачеві була призначена пенсія за віком, а з 17 червня 2008 року вона отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За приписами частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 липня 2011 року № 3609-VI, які набрали чинності 6 серпня 2011 року) особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На підставі системного аналізу наведених норм матеріального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що положення частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За змістом частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи та висновку апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

У відповідності до частини 2 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі міста Донецька про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.