Ухвала суду № 62650805, 26.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року м. Київ К/800/5800/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Вербицької О.В., Юрченко В.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2013

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2014

у справі № 805/14583/13-а Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Слов'янська солевидобувна компанія»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2014, позов задоволено: визнані недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15.08.2013: № 0000501530 - про відмову ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 932790,00 грн., № 0000491530 - про збільшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 85073,00 грн. в податковому обліку ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» за липень 2012 року; № 0000481530 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 85073,00 грн. в податковому обліку ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» за грудень 2012 року та застосування до цього товариства штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 42537,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено у судовому процесі, фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), збільшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ та відмови у бюджетному відшкодування з ПДВ згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 23.07.2013 за № 518/15-322/30098637. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 200.1, 200.4, 200.6, абзаців «а», «б», «в» пункту 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): у податковій декларації за грудень 2012 року завищено заявлену до відшкодування суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 85073,00 грн.; у наданні бюджетного відшкодування шляхом перерахування грошових коштів з бюджетного рахунку на розрахунковий рахунок платника податку, в сумі 932790,00 грн. відмовлено; занижено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ по податковій декларації за липень 2012 року на 85073,00 грн., у зв'язку з чим ця сума враховується у зменшення податкових зобов'язань із ПДВ наступних податкових періодів.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.08.2013: № 0000481530 - про зменшення у податковому обліку за грудень 2012 року бюджетного відшкодування з ПДВ на 85073,00 грн. та про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 42537,00 грн.; № 0000491530 - про збільшення у податковому обліку за липень 2012 року бюджетного відшкодування з ПДВ на 85073,00 грн.;

№ 0000501530 - про відмову у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2012 року в сумі 932790,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що документальна позапланова виїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 23.07.2013 за № 518/15-322/30098637, була призначена наказом керівника ДПІ від 16.07.2013 № 230 та проводилась з 17.07.2013 по 23.07.2013. Направлення на перевірку на копія вказаного наказу вручені представнику позивача 17.07.2013.

Відповідно до пункту 75.1 ст.75 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін у яких виник спір) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 цієї статті).

Відповідно до підпункту 75.1.2 цієї статті документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 ст.78 ПК встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Відповідно до пункту 78.2 цієї статті про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право контролюючого органу на проведення документальної позапланової перевірки платника податків виникає у випадку, коли останньому до початку проведення перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У судовому процесі встановлено, що перевірка позивача була фактично проведена у приміщенні ДПІ за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 24-б, про що свідчить приєднана до справи копія акту від 23.07.2013 (а.с. 27, т.1). Тобто, фактично ДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка, що не відповідає виду перевірки, призначеної наказом від 16.07.2013 № 230 як документальна позапланова виїзна перевірка.

Згідно з пунктом 79.1 ст. 79 цього Кодексу документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом..

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. (пункту 79.2 цієї статті).

За змістом наведених правових норм реалізації повноваження податкового органу на проведення позапланової невиїзної перевірки обов'язково передує надіслання платнику податків до початку перевірки рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм підпункту 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78 та пункту 79.2 ст. 79 ПК, висловленій в постанові від 27.01.2015 у справі за позовом ТОВ «Будгарантінвест-55» до ДПІ у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної перевірки та визнання протиправними дій. Згідно з цією правовою позицією з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник податків має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Ця вимога є обов'язковою, в тому числі і при проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки. Невиконання органом контролю норм підпункту 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78 та пункту 79.2 ст. 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої перевірки.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на встановлені у судовому процесі порушення ДПІ норм ПК при проведенні перевірки суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що ці порушення (несвоєчасне повідомлення позивача про дату, час, місце проведення перевірки) обмежили позивача в наданні документів на підтвердження задекларованої за грудень 2012 року суми бюджетного відшкодування. ДПІ, зменшуючи суму бюджетного відшкодування за грудень 2012 року на 932790,00 грн. (задекларовано бюджетне відшкодування в сумі 1017863,00 грн.), в акті перевірки посилається на не підтвердження цієї суми ПДВ як сплаченої позивачем у попередніх звітних податкових періодах. З рахуванням зазначеного суди попередніх інстанцій правомірно прийняли надані позивачем в судовому процесі документи на підтвердження сплати ПДВ в цій сумі постачальникам товарів (послуг). На підставі оцінки досліджених в судовому процесі доказів, а саме: належно завірених копій податкових накладних, банківських виписок по рахунку позивача, платіжних доручень, оцінка яких відповідає нормам ст. 86 КАС України, встановили факт сплати позивачем сум ПДВ у вартості товарів та послуг в розрізі конкретних постачальників, за податковими накладними яких позивач сформував податковий кредит за червень 2012 року, сума якого прийнята до розрахунку суми бюджетного відшкодування, заявленої за грудень 2012 року. За встановлення цієї обставини суди зробили юридично правильний висновок про неправомірність відмови у бюджетному відшкодуванні позивачу з підстав порушення норм пункту 200.4 ст. 200 ПК. При тому, що інших підстав для відмови у виплаті суми бюджетного відшкодування, задекларованої за грудень 2012 року, окрім відсутності доказів сплати ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг) постачальникам останніх, контролюючий орган у судовому процесі не наводить.

За визначенням пункту підпункт 14.1.18 пункту 14.1 ст. 14 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 ст. 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 цієї статті визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4 ст.200 ПК України).

Згідно з пунктом 200.6 платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Доводи ДПІ, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність вище зазначених податкових повідомлень-рішень, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписВ.П. Юрченко