Ухвала суду № 62650438, 01.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року К/800/39856/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П.,розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 у справі № 820/699/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «СХІДБУД» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «СХІДБУД» звернулося до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0007832305 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 219325,00 грн., в т.ч. в сумі 146217,00 грн. за основним платежем та в сумі 73108,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0007822305 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 168379,00 грн. за основним платежем.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 05.09.2012 № 0007832305 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 219325,00 грн., в т.ч. в сумі 146217,00 грн. за основним платежем та в сумі 73108,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0007822305 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 168379,00 грн. за основним платежем.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, провела невиїзну документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «СХІДБУД» щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аркада-Т» за період з 01.10.2011 по 31.10.2011, за результатами якої склала акт від 20.08.2012 за № 3298/2305/34859198.

Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134, ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 4 квартал 2011 року в сумі 168379,00 грн., та вимог п.198.1 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень 2011 року в сумі 146217,00 грн.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби прийняла податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0007832305 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «СХІДБУД» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 219325,00 грн., в т.ч. в сумі 146217,00 грн. за основним платежем та в сумі 73108,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0007822305 про визначення - грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 168379,00 грн. за основним платежем.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби вважала, що в порушення наведених норм закону позивач неправомірно відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту витрати та податок на додану вартість, відповідно, за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада-Т» послуг з автомобільного перевезення і транспортної експедиції за договором від 03.10.2011 за №03/10-АТ про надання послуг з автомобільного перевезення і транспортної експедиції.

Висновки про відсутність у позивача права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за господарськими операціями з вказаним контрагентом податковим органом обґрунтовані тим, що зазначені операції реально не здійснювалися. При цьому податковий орган посилається на висновки, викладені в акті перевірки, складеному Західною міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Харкові Харківської області ДПС, про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада-Т» за період вересень - грудень 2011 року. Посилаючись на факт неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Аркада-Т», податковий орган дійшов висновку про відсутність у цього підприємства руху активів, зобов'язань чи власного капіталу, відсутність умов для вчинення господарських операцій (кваліфікованого персоналу, достатніх трудових ресурсів, транспортних засобів, приміщення для зберігання товарів тощо).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість. Водночас відповідачем не підтверджено порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового Кодексу України.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, регулюється ст.138 Податкового кодексу України, а порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Підпунктом 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені норми закону, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Торгово-виробниче об'єднання «СХІДБУД» та ТОВ «Аркада-Т» укладено договір від 03.10.2011 за № 03/10-АТ про надання послуг з автомобільного перевезення і транспортної експедиції.

Згідно умов указаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркада-Т» (виконавець) зобов'язалося організувати транспортно-експедиторські послуги, здійснити автоперевезення, надати експедиторські послуги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «СХІДБУД» (замовник), своєю чергою, прийняти і оплатити надані послуги.

Дослідивши надані позивачем докази (зокрема, копії заявок на автотранспортні послуги, актів наданих транспортно-експедиторських послуг, податкових накладних, платіжних доручень) судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено факти наданих послуг з метою використання у власній господарській діяльності. Суди встановили, що зміст вказаних первинних документів містить: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права. Зазначені докази оцінені судами як належні і допустимі.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на тому, що контролюючим органом складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента. При цьому, самі господарські операції позивача з контрагентом податковим органом не досліджувались.

Платник податків (покупець товарів, робіт, послу) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податку, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та на податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) витрат і податку на додану вартість.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко