Ухвала суду № 62650418, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Київ К/800/16883/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Бухтіярової І.О.

Суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014

у справі № 817/4198/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП СВ Альтера-Рівне»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП СВ Альтера-Рівне» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 19.11.2013 № 0005222342 та № 0005232342.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, складено акт № 822/17-16-22-01/34703845 від 07.11.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по безтоварним операціям, проведеним з ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Бизнес Компани», ТОВ «ІТЄУ», ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ», ТОВ «Укрелектроімпорт» на суму 112 088 грн., в т.ч. за: листопад 2010 року у сумі - 22 557 грн., грудень 2010 року у сумі - 22 473 грн., січень 2011 року у сумі - 6 175 грн., лютий 2011 року у сумі - 22 946 грн., березень 2011 року у сумі - 5 139 грн., квітень 2011 року у сумі - 4 085 грн., травень 2011 року у сумі - 4 450 грн., липень 2011 року у сумі - 13 948 грн., вересень 2011 року у сумі - 5 267 грн., жовтень 2011 року - 2 667 грн., серпень 2012 року - 1 236 грн., вересень 2012 року - 1 145 грн.; пп. 1.20.1, пп. 1.20.2, пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 182 085 грн., в т.ч.: 3 квартал 2010 року - 1 623 грн., 4 квартал 2010 року - 77 857 грн., 1 квартал 2011 року - 44 404 грн., 2 квартал 2011 року - 11 267 грн., 3 квартал 2011 року - 17 492 грн., 4 квартал 2011 року - 10 345 грн., 1 квартал 2012 року - 4 618 грн., 2 квартал 2012 року - 4 492 грн., 3 квартал 2012 року - 6 992 грн., 4 квартал 2012 року - 2 995 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки 19.11.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення:

- № 0005222342 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 206 730,25 грн., в т.ч.: 182 085 грн. основного платежу та 24 645,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005232342 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 129 412,25 грн., в т.ч.: 112 088 грн. основного платежу та 17 324,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок податкового органу про наявність підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток зроблено на підставі того, що за період з 01.01 по 31.12.2012, на думку відповідача, позивачем завищено витрати на суму 756 489 грн.; за період 2 квартал 2011 року - 4 квартал 2012 року витрати в сумі 96 970 грн., зокрема, по оренді складського та нежитлового приміщення.

Згідно акту перевірки, за період з 01.07.2010 по 31.03.2011 відповідачем встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» всього на суму 495 536 грн., а саме: порушення: пп. 1.20.1, пп. 1.20.2, пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1, пп. 5.2.1, п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: укладення позивачем договорів оренди частини складського приміщення за адресою АДРЕСА_1, площею 109 кв. м. з орендною платою 25 грн. за 1 кв. м. щомісяця, частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 104 кв. м. з орендною платою 95 грн. за 1 кв. м. щомісяця та частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 8,88 кв. м. з орендною платою 100 грн. за 1 кв. м. щомісяця.

Матеріалами справи встановлено, що у період 2 кварталу 2011 року - 4 квартал 2012 року були укладені договори оренди частини складського приміщення за адресою АДРЕСА_1 площею 109 кв. м. з орендною платою 25 грн. за 1 кв. м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 104 кв. м. з орендною платою 95 грн. за 1 кв. м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 20 кв. м. з орендною платою 52,50 грн. за 1 кв. м. щомісяця; частину нежитлового приміщення площею 35 кв. м. за цією ж адресою з орендною платою 282,29 грн. за 1 кв. м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за вказаною адресою площею 10 кв. м. з орендною платою 105 грн. за 1 кв. м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за вказаною адресою площею 45 кв. м. з орендною платою 219,55 грн. за 1 кв. м. щомісяця.

Відповідачем був направлений запит до ПП Агентства нерухомості «Челсі» щодо надання інформації вартості орендної плати за 1 кв. м. офісного та складського приміщення за півріччя 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік.

Згідно отриманої відповіді 05.11.2013 встановлено, що вартість оренди 1 кв. м. офісного приміщення за півріччя 2010, 2011, 2012 роки в м. Рівне по вул. Грушевського становить 50-80 грн. за 1 кв. м., складського приміщення за цією ж адресою за півріччя 2010, 2011, 2012 роки становить 15-20 грн. за 1 кв.м.

Враховуючи отриману відповідь, посадовими особами відповідача визначено звичайну ціну вартості оренди приміщень позивача та встановлено вищевказане порушення.

Також судами обох інстанцій встановлено, що зауважень щодо складення первинних бухгалтерських документів, досліджених під час проведення перевірки, з приводу господарських операцій по оренді приміщень, у відповідача не було.

Визначення звичайної ціни встановлено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до пп. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати, зокрема, на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Також, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

З огляду на викладене, обов'язок того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податків податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення відповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Крім того, для визначення звичайної ціни щодо оренди об'єкта нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна оренди об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом.

В даному випадку посадові особи відповідача при проведенні перевірки звертались до приватного агентства нерухомості, а будь-які дані, надані приватною структурою чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Таким чином, приведений в акті перевірки розрахунок звичайної ціни оренди приміщень в АДРЕСА_1 є необґрунтованим та безпідставним.

Також, в 3 кварталі 2010 року наслідком завищення витрат на суму 79 961 грн. стало придбання товарів у ПП ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Вказана сума була віднесена позивачем до витрат 4 кварталу 2010 року, на думку відповідача, неправомірно, оскільки до перевірки не надані товарно-транспортні накладні по товарах, придбаних у вказаних контрагентів.

Судами обох інстанцій встановлено, що по даних контрагентах в матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи - податкові, видаткові накладні, виписки по банківських рахунках позивача, які вказують на рух активів. Крім того, позивачем також надані документи, відповідно до яких ТМЦ були продані в подальшому іншим контрагентам.

В акті перевірки також зазначено, що позивачем в 4 кварталі 2010 року, в порушення норм чинного законодавства, віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування витрати по безтоварним операціям, проведеним з ТОВ «Укрелектроімпорт» на суму 225 153 грн.

У періоді 2011-2012 роки, в порушення норм чинного законодавства, віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати по безтоварним операціям, проведеним з ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Бизнес Компани», ТОВ «ІТЄУ», ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ», ТОВ «Укрелекгроімпорт» на суму 335 282 грн., в т.ч. у: 1 кв. 2011 року - 171 299 грн.; 2 кв. 2011 року - 42 672 грн.; 3 кв. 2011 року -69 739 грн.; 4 кв. 2011 року - 39 669 грн.; 3 кв. 2012 року - 11 903 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідач прийшов до висновку про те, що позивачем за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 занижений податок на прибуток на загальну суму 182 085 грн. та завищений податковий кредит на суму 112 088 грн.

Разом з тим судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що на завищення податкового кредиту не вплинули господарські операції щодо оренди офісних і складських приміщень та придбання товарів у ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки контрагенти позивача не були платниками податку на додану вартість.

З'ясовуючи реальність господарських операцій, проведених позивачем із контрагентами ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Бизнес Компани», ТОВ «ІТЄУ», ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ», ТОВ «Укрелектроімпорт», судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Щодо господарських відносин з ТОВ «Енергообладнання».

За період, який перевірявся, позивач проводив взаєморозрахунки з ТОВ «Енергообладнання» на предмет купівлі в останнього товарів на загальну суму 11 354,40 грн. в т.ч. ПДВ 1 892,40 грн. Вартість товару в сумі 9 462 грн. в повному обсязі віднесена позивачем до складу валових витрат, в тому числі в 2 кварталі 2011 року на суму 3 738 грн., в 3 кварталі 2012 року на суму 5 724 грн.

ПДВ в сумі 1 892,40 грн. в повному обсязі віднесено до складу податкового кредиту, в тому числі в травні 2011 року на суму 748 грн., у вересні 2012 року на суму 1 145 грн.

Щодо господарських відносин з ТОВ «Бизнес Компани».

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач мав взаєморозрахунки з ТОВ «Бизнес Компани» всього на суму 3 090 грн., в т.ч. ПДВ 515 грн., а саме у: серпні 2012 року на суму 3 090 грн., в т.ч. ПДВ 515 грн. До складу валових витрат позивачем віднесено витрати в 3 кв. 2012 року в сумі 2 575 грн., до податкового кредиту у серпні 2012 року в сумі 515 грн.

Зазначені господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей оформлені податковими та видатковими накладними, актами здачі-прийняття, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

В подальшому, отриманий позивачем товар був реалізований контрагенту Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор», що підтверджено матеріалами справи, а саме: податковими та видатковими накладними, банківськими виписками.

Щодо господарських відносин з ТОВ «ІТЄУ».

В серпні 2012 року позивач проводив взаєморозрахунки по господарській операції із вказаним контрагентом на загальну суму 4 324,80 грн. в т.ч. ПДВ 72,80 грн. До складу валових витрат в 3 кв. 2012 року позивачем віднесено витрати в сумі 3 604 грн., до податкового кредиту в серпні 2012 року в сумі 720,80 грн.

Зазначена господарська операція оформлена податковою, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, банківськими виписками.

В подальшому позивачем отриманий товар реалізований контрагенту ТОВ «Агро ХХІ», що підтверджено податковими, видатковими накладними, довіреністю на отримання товару, банківськими виписками.

Щодо господарських відносин з ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ».

За період, який перевірявся, позивач проводив взаєморозрахунки по господарській операції з зазначеним контрагентом на загальну суму 16 000 грн., в т.ч. ПДВ 2 666,67 грн., а саме в жовтні місяці 2011 року. Витрати в сумі 13 333,33 грн. позивачем віднесено в 4 кв. 2011 року до складу валових витрат, а 2 666,67 грн. в жовтні місяці 2011 року до податкового кредиту.

Зазначена господарська операція з поставки електродвигуна оформлена такими документами: договором поставки від 18.10.2011, податковою, видатковою накладною, специфікацією до договору поставки, актом надання послуг з перевезення вантажу, товарно-транспортною накладною. Вартість отриманого товару позивачем оплачено згідно банківських виписок.

В подальшому, отриманий товар реалізований контрагенту Дочірнє підприємство «Смигаторф», що підтверджено податковими, видатковими накладними, довіреністю на отримання товару, банківськими виписками.

Згідно довідки відповідача від 22.08.2012 №406/22-200/34703845 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «ДП СВ Альтера-Рівне» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведення взаєморозрахунків з ТОВ «Південпроммаш» за період з 01.10.2011 по 31.10.2011» порушень податкового законодавства відповідачем не встановлено.

Щодо господарських відносин ТОВ «Укрелектроімпорт».

За період з 01.07.2010 по 31.07.2011 зазначеним контрагентом було поставлено на адресу позивача ТМЦ на загальну суму 637 753,14 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 106 292,14 грн.

До складу валових витрат позивачем віднесено витрати в сумі 531 461 грн., в т.ч.: 4 кв. 2010 року - 225 153 грн., 1 кв. 2011 року - 171 299 грн., 2 кв. 2011 року - 38 934 грн., 3 кв. 2011 року - 69 739 грн., 4 кв. 2011 року - 26 336 грн.

До податкового кредиту віднесено суму в розмірі 106 292,14 грн., а саме: листопад 2010 року в сумі - 22 557,36 грн.; грудень 2010 року в сумі - 22 473,30 грн.; січень 2011 року в сумі - 6 175,12 грн.; лютий 2011 року в сумі - 22 945,90 грн.; березень 2011 року в сумі - 5 138,69 грн.; квітень 2011 року в сумі - 4 085,29 грн.; травень 2011 року в сумі - 3 701,58 грн.; липень 2011 року в сумі - 13 947,71 грн.; вересень 2011 року в сумі - 5 267,19 грн.

Зазначені господарські операції з поставки ТМЦ оформлені договорами поставки, податковими та видатковими накладними, специфікаціями до договору поставки, актом надання послуг з перевезення вантажу, товарно-транспортною накладною, банківськими виписками.

В подальшому, отриманий товар реалізований позивачем різним контрагентам, що також підтверджується договорами поставки, податковими та видатковими накладними, довіреністю на отримання товару, актами приймання виконаних робіт, банківськими виписками.

Відповідач в акті перевірки посилався як на підставу порушень на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бизнес Компани», ТОВ «Енергообладнання» та акти про результати проведення виїзних позапланових документальних перевірок по ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ», ТОВ «ІТЄУ» та ТОВ «Укрелектроімпорт», в яких відповідні податкові органи приходять до висновку про безтоварність операцій по ланцюгу постачання.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Також, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ТОВ «ДП СВ Альтера-Рівне», підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому податковим органом безпідставно донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Посилання відповідача на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок та актів перевірок контрагентів позивача правомірно відхилені судами обох інстанцій, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

В разі, якщо контрагентом платника податків податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупця.

Також, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько