Ухвала суду № 62650268, 02.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/51944/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в письмовому порядку касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі - ДВС) щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору за касаційною скаргою представника відповідача на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправними дії державного виконавця, допущені при винесенні постанови від 16 лютого 2015 року про стягнення виконавчого збору, та скасувати зазначену постанову.

Посилався на те, що державним виконавцем не проведено фактичної реалізації нерухомого майна за виконавчим листом, виконавчий документ повернуто стягувачеві без виконання, тому не було підстав до винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що державний виконавець діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд рішенням від 20 жовтня 2015 року постанову окружного суду скасував та ухвалив нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправною і скасовано постанову державного виконавця, яка є предметом оскарження.

У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені апеляційним судом, просить рішення цього суду скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. Вказує на те, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, касаційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, з таким висновком погодитися неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Виходячи з положень зазначених норм, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За частинами четвертою-п'ятою статті 82 Закону № 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України). Зокрема, за правилами статті 383 цього кодексу (в редакції Закону України від 04.11.2010 року №2677-VI) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно фактичних обставин справи, встановлених судами, спір виник при виконанні державним виконавцем рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2013 року, ухваленого за правилами ЦПК України про погашення заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № 11/КВ+07 між ТОВ «Укрпромбанк» та ТОВ «Арт Моторс» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору. При цьому, як зазначено у виконавчому листі, ОСОБА_4 є стороною у виконавчому провадженні (боржником).

З урахуванням зазначених обставин та норм права, рішення державного виконавця, яке є предметом оскарження, може бути переглянутим за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства), із закриттям провадження у справі.

Одночасно необхідно роз'яснити позивачу можливість звернення до суду щодо оскарження постанови про стягнення з боржника виконавчого провадження за правилами ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Роз'яснити позивачу, що спір, який виник між сторонами, може бути вирішений в порядку цивільного судочинства..

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман