Ухвала суду № 62649956, 10.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5340/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

10 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ренесанс Трейд" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0892615131 та №0902615131 від 09.03.2016 року; присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ренесанс Трейд» (01014, м. Київ, пров. Мічуріна, 3/2, літ. А, код ЄДРПОУ 361841796) документально підтверджені судові витрати в розмірі 28325,79 (двадцять вісім тисяч триста двадцять п'ять грн. 79 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 28.12.2015 року №1393/26-15-13-01-03, №1394/26-15-13-01-03, №1460/26-15-13-01-03, №1458/26-15-13-01-03, №1459/26-15-13-01-03, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві, згідно ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України, відповідного до наказу ГУ ДФС у м. Києві №1489 від 15.12.2015 року та плану-графіка проведення перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Ренесанс Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено відповідний акт №38/26-15-22-01-03/36184176 від 17.02.2015 року.

Перевіркою встановлено порушення: п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого в періоді, що перевірявся, занижено податок на додану вартість на загальну суму 96167,00 грн., в тому числі по періодах: за жовтень 2014 року на суму 96167 грн.; п.п.44.1.27 п.14.1 ст. 14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого в періоді, що перевірявся, занижено податок на прибуток на загальну суму 1414542,00 грн., у тому числі по періодах: 2013 рік - 370168 грн., 2014 рік - 1044374,00 грн.

09.03.2016 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0892615131, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 96167 грн. за основним податковим зобов'язанням, 24042 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення №0902615131, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 1414542 грн. за основним податковим зобов'язанням, 353635 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відсутні порушення чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами, а тому формування ТОВ «Торговий Дім «Ренесанс Трейд» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток є правомірним, а нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та податку на прибуток - протиправним.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з акта перевірки та встановлено судом, в ході проведення перевірки встановлені взаємовідносини з ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_3), ТОВ "Імпрінт ПАК", ТОВ "Астерс Груп" (код ЄДРПОУ 35995595), ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_1), ФОП ОСОБА_4 (код НОМЕР_2).

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2012 р. між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Ренесанс Кепітал Інвест" укладено Договір №GL 01022012/02 про оренду нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 134.1 кв. м., що підтверджується Актом прийому-передачі приміщення в оренду від 01.02.2012 р.

31.07.2012р. між ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Ренесанс Кепітал Інвест" та ТОВ -Торговий Дім "Ренесанс Трейд" укладено Договір про заміну сторони у Договорі оренди №GL 01022012/02 від 01.02.2012 р., що підтверджується Актом прийому-передачі від 31.07.2012 р, копія якого наявна в матеріалах справи.

12.12.2012р. між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено Договір №1/2012 про суборенду частини приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв. м., що підтверджується Актом прийому-передачі приміщення в суборенду від 12.12.2012 р.

12.12.2012р. між позивачем та ФОП ОСОБА_5 укладено Договір №2/2012 про суборенду частини приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 32,8 кв. м., що підтверджується Актом прийому-передачі приміщення в суборенду від 12.12.2012р.

Висновки контролюючого органу щодо не підтвердження фактичного виконання договорів суборенди приміщень спростовуються актом надання послуг №120403 від 31.03.2014 р., актом надання послуг №18083 від 30.04.2014 р., актом надання послуг №21706 від 30.05.2014 р., актом надання послуг №26550 від 30.06.2014 р., актом надання послуг №32829 від 31.07.2014 р., актом надання послуг №37982 від 29.08.2014 р., актом надання послуг №66287 від 31.12.2014 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_5, та актом надання послуг №12402 від 31.03.2014 р., актом надання послуг №18084 від 30.04.2014 р., актом надання послуг №21752 від 30.05.2014 р., актом надання послуг № 26538 від 30.06.2014 р., актом надання послуг №32828 від 31.07.2014 р., актом надання послуг № 37981 від 29.08.2014 р., актом надання послуг №66286 від 31.12.2014 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_4

Також, 23.01.2013 р. між позивачем та ТОВ "Імпринт Пак" укладено Договір на створення продукції №23-01/13, а саме виготовлення лайт-боксу та брендування магазину.

На виконання вказаного договору ТОВ "Імпринт Пак" виконано, а позивачем прийнято вказані послуги, що підтверджуються відповідними актом прийому-передачі №ОУ-0000009 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000008 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000007 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ- 0000006 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000016 від 23.09.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000019 від 09.12.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000024 від 18.12.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000007 від 11.02.2014 р., додатком №1 від 23.01.2013 р. до договору №23-01/13 від 23.01.2013 р.

Колегія суддів звертає увагу, що податковим органом в ході проведення перевірки встановлено повний розрахунок за вказані послуги.

Матеріалами справи підтверджується, що 03.09.2012 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено Договір №10/01 про перевезення вантажу автомобільним транспортом.

На виконання вказаного договору ФОП ОСОБА_6 виконано, а позивачем прийнято вказані послуги, що підтверджуються відповідними актом прийому-передачі №2 від 18.01.2013 р., актом прийому-передачі №3 від 25.01.2013 р, актом прийому-передачі №СФ-0000001 від 11.01.2013 р., актом прийому-передачі №1 від 11.01.2013 р., актом прийому-передачі №4 від 01.02.2013 р., актом прийому-передачі №5 від 08.02.2013 р., актом прийому-передачі №6 від 15.02.2013 р., актом прийому-передачі №7 від 22.02.2013 р., актом прийому-передачі №8 від 01.03.2013 р., актом прийому-передачі №9 від 07.03.2013 р., актом прийому-передачі №10 від 15.03.2013 р., актом прийому-передачі №11 від 22.03.2013 р., актом прийому-передачі №12 від 29.03.2013 р., актом прийому- передачі №13 від 01.04.2013 р..

Колегія суддів також звертає увагу, що контролюючим органом в ході проведення перевірки не заперечувався факт повного розрахунку за вказані послуги.

01.10.2014 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір №01102014 про надання послуг мобільного харчування.

На виконання вказаного Договору ФОП ОСОБА_4 виконано, а позивачем прийнято вказані послуги, що підтверджуються відповідними актом прийому-передачі №ВО-00000009 від 31.10.2014 р., актом прийому-передачі №ВО-00000012 від 28.11.2014 р., актом прийому-передачі №ВО-00000012 від 01.12.2014 р, актом прийому-передачі № ВО-00000012 від 31.12.2014 р.

23.01.2013 р. між позивачем та ТОВ "Імпринт Пак" укладено договір на створення продукції № 23-01/13, а саме виготовлення лайт-боксу та брендування магазину.

На виконання вказаного договору ТОВ "Імприн-Пак" виконано, а позивачем прийнято вказані послуги, що підтверджуються відповідними актом прийому-передачі №ОУ-0000009 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000008 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000007 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ- 0000006 від 31.07.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000016 від 23.09.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000019 від 09.12.2013 р, актом прийому-передачі №ОУ-0000024 від 18.12.2013 р., актом прийому-передачі №ОУ-0000007 від 11.02.2014 р., додатком № 1 від 23.01.2013 р. до договору №23-01/13 від 23.01.2013 р.

Крім того, податковим органом встановлено повний розрахунок за вказані послуги.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового спишу платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11ст.201 цього Кодексу.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 КАС України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Зазначені обставини в їх сукупності вказують на наявність у позивача ділової мети придбання цих товарів/послуг у контрагентів та розумних економічних причин укладання з даним підприємствами наведених вище договорів.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Колегія суддів ще раз наголошує, що в акті перевірки відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і його контрагентами договори суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цієї угоди або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про фіктивність контрагентів позивача, зокрема, вироків у кримінальних справах.

У рішеннях ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 року «Булвес АД проти Болгарії» зроблено висновок, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» такі рішення є самостійним джерелом права.

Також, колегія суддів відзначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі № 2а-10463/10/0870.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо визначення суми судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначені суми грошового зобов'язання та застосовано до останнього штрафні (фінансові) санкції, позовні вимоги є вимогами майнового характеру, оскільки такі рішення змінюють майновий стан особи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання майнового позову до суду становила 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, розмір судового збору за подання апеляційної скарги щодо вимог майнового характеру 31 158,37 грн. (28 325,79 грн. * 110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року - без змін.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 31 158 грн. (тридцять одна тисяча сто п'ятдесят вісім) 37 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 10.11.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.