Постанова № 62649942, 08.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/23659/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представників позивача - Ільїна А.М., Махаєвої О.О.,

представника відповідача - Диби Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електробудсервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Електробудсервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року, -

У с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електробудсервіс» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.05.2015 року № 2526552210, від 25.09.2015 року № 55926552210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні рішення контролюючого органу є правомірними, встановивши обґрунтованість покладених в основу цих рішень тверджень відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача із контрагентом з приводу отримання позивачем від останнього послуг. При цьому, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «ДІСЛАВ» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року.

За підсумками перевірки складено акт від 29.04.2015 року № 316/26-55-22-09/32826354 та виявлено порушення п.п.14.1.181 п. 14.1 ст.14, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 201.4 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 137 712 грн., п.п. 14.1.27, ст.. 14 п.п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток який підлягає сплаті до бюджету у сумі 130 827 грн.

Як убачається із акту податкової перевірки, виявленні факти порушення норм податкового законодавства обґрунтовані тим, що позивачем, на переконання контролюючого органу, безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, суми витрат за послуги, надані ТОВ «ДІСЛАВ».

Зазначений висновок податкового органу базується на тому, що у контрагента позивача відсутні достатні трудові ресурси та основні засоби для виконання спірних господарських операцій. Крім того, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень податковий орган керувався тим, що контрагент позивача (ТОВ «ДІСЛАВ») згідно баз даних АІС «Податковий блок» має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, також згідно зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних виявлена невідповідність придбаного товару з реалізованим ТОВ «ДІСЛАВ». Крім того, відповідач посилається на відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

На підставі вказаного акту перевірки та у зв'язку із виявленими порушеннями, 18 травня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 2526552210, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем на суму 137 712 грн. та за штрафними санкціями на суму 34428.

25 вересня 2015 року, з урахуванням рішення про результати розгляду скарг від 17.07.2015 року та від 17.09.2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 55926552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на суму 123 941 грн. та за штрафними санкціями у сумі 30 985 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, згідно абзацу «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу, відносяться витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів, які входять до групи витрат на збут, що включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт та наданням послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Натомість, відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару чи послуги, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентами спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що позивач є суб'єктом господарювання і платником податків на прибуток та на додану вартість, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві. До видів господарської діяльності позивача відносяться електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціювання, інші будівельно - монтажні роботи, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення, оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальними приладами, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення , обслуговування систем безпеки, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням, неспеціалізована оптова торгівля.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ДІСЛАВ» укладено договір № 146 від 30.06.2014 року про виконання робіт, за яким ТОВ «ДІСЛАВ» ( Виконавець) зобов'язується виконати геодезичні вимірювання траси струмопроводу, а ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДСЕРВІС» (Замовник) зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи. На підставі даного договору ТОВ «ДІСЛАВ» виписало податкову накладну № 158 від 29.09.2014 року.

Також між позивачем та ТОВ «ДІСЛАВ» укладено договір № 89 від 02.06.2014 року про надання послуг, за яким ТОВ «ДІСЛАВ» (Агент) власними силами чи/або із залученням третіх осіб зобов'язується за оплату виконати агентські послуги-дії з пошуку замовників (покупців) на продукцію (токопроводів) ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДСЕРВІС» (Замовник). Відповідно до умов договору Агент зобов'язаний: вивчати територію з метою виявлення замовників на продукцію Замовника, формувати інформаційний банк даних щодо наявних замовників на продукцію Замовника, інформувати Замовника про необхідність проведення переговорів із замовниками, організовувати зустрічі та переговори між представниками Замовника та замовниками (покупцями) продукції, виконувати інші дії необхідні для виконання умов Договору. На підставі даного договору ТОВ «ДІСЛАВ» виписало податкову накладну від 30.09.2014 року № 147.

Надаючи оцінку щодо фактичності здійснення вказаних господарських операцій, колегія суддів враховує наступне.

На підтвердження виконання договору № 89 від 02.06.2014 року позивачем надано виписку з інформаційної бази даних (а.с. 215 т.1), специфікацію (а.с. 216 т 1), протокол зустрічі згідно договору (а.с. 217 т. 1), звіт про виконання зобов'язань (а.с. 218 т.1), акт здачі - прийняття робіт (а.с. 219 т.1), податкову накладну (а.с. 220 т. 1), акт звірки розрахунків (а.с. 221 т. 1), договір поставки від 27.06.2014 року, укладений між ТОВ «Електробудсервіс» та ВАТ «Полтавський гірничо - збагачувальний комбінат» (а.с. 222 - 226 т. 1), специфікацію (а.с. 227 т. 1), додаткову угоду № 1 (а.с. 228 т.1), накладну (а.с. 229 т. 1), довіреності, товарно -транспортні накладні та листи органу оцінки відповідності (а.с. 239 т. 1), оборотно - сальдові відомості по рахунку (а.с. 240, 262 т. 1), виписку по рахунку (а.с. 241 - 251 т. 1), платіжне доручення (а.с. 253 - 261 т. 1), картку рахунку (а.с. 263 т. 1).

На підтвердження виконання договору № 146 від 30.06.2014 року позивачем надано технічне завдання до договору (а.с. 206 т. 1), протокол заміру базових координат токопроводів відповідно договору (а.с. 208 т. 1), рахунок фактуру (а.с. 209 т. 1), акт здачі - прийняття робіт (а.с. 210 т.1), податкову накладну (а.с. 211 т. 1), платіжне доручення (а.с. 252 т. 1) та картку рахунку (а.с. 263 т. 1).

Отже, матеріали справи підтверджують, що контрагентом позивача відповідно до умов договорів були надані послуги (виконані роботи).

За таких обставин, твердження суду першої інстанції про ненадання позивачем належних та достатніх доказів на підтвердження реального виконання вищевказаних угод з контрагентом не відповідає фактичним обставинам справи, адже відповідні документи надавались позивачем як до податкової перевірки, так і містяться в матеріалах справи.

Під час податкової перевірки та розгляду адміністративної справи відповідач не заперечував відповідність первинних документів, що були складені між позивачем і його контрагентом, вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкових накладних - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. І невідповідностей зазначених документів вимогам закону судом не встановлено.

З матеріалів справи вбачається, що суть вищенаведених договорів узгоджується із господарською діяльністю позивача, адже із відомостей про види діяльності Товариства за КВЕД, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Враховуючи, що ТОВ «ДІСЛАВ» були надані послуги з геодезичного вимірювання траси струмопроводу, яке необхідне для транспортування струмопроводу, а також послуги щодо пошуку замовника покупця (ВАТ «Полтавський ГЗК»), з яким було укладено договір поставки струмопроводу для подальшої реалізації позивачем, спірні господарські операції відбулись в рамках звичайної для позивача господарської діяльності, безпосередньо пов'язані з нею та підтверджуються документально.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що контрагент позивача на час вчинення спірних господарських операцій не був зареєстрованим платником податків й не мав права складати податкові накладні, так само як і доказів неможливості надання ним відповідних послуг з урахуванням об'єктивно необхідних ресурсів та часу, в тому числі неможливості залучення до їх виконання інших осіб чи суб'єктів господарювання.

Як свідчать матеріали податкової перевірки, усі первинні документи, надані позивачем до такої, були відхилені контролюючим органом, як такі, що не підтверджують спірні господарські операції виключно на підставі того, що ТОВ «ДІСЛАВ» згідно бази даних АІС «Податковий блок» направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням та внаслідок виявлення невідповідності придбаного товару з реалізованим ТОВ «ДІСЛАВ». При цьому, відповідачем не досліджувалось питання зміни майнового стану позивача внаслідок спірних господарських операцій, в тому числі не ставилось під сумнів проведення розрахунків із контрагентом за придбані послуги.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що впливають на об'єкт оподаткування податок на прибуток. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди, є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача зареєстрованих в базі даних АІС «Автомобіль « ДАІ МВС України транспортних засобів, що свідчить про відсутність у ТОВ «ДІСЛАВ» матеріальних та трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності, адже податковим органом не доведено, що для надання такого виду послуг як пошук замовників на продукцію, а також геодезичні вимірювання траси струмопроводу, необхідні такі матеріальні ресурси - транспортні засоби.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. У той же час, ці операції пов'язані із господарською діяльністю позивача, відбулись між правосуб'єктними платниками податків, призвели до змін у структурі майна позивача, і відповідачем не доведено їх недійсності. А обставини, з яких виходив контролюючий орган, при прийнятті спірних рішень, не свідчать про зворотнє.

Тобто, під час розгляду справи відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, а тому ці рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відтак, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про наявність з боку платника податків - позивача порушень, про які стверджує відповідач за наслідками податкової перевірки.

Таким чином, доводи апелянта, наведені у скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції, яким допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено процесуальні норми, в результаті чого прийнято помилкове та необґрунтоване рішення.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з ухваленням нового рішення - про задоволення позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електробудсервіс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електробудсервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18.05.2015 року № 2526552210, від 25.09.2015 року № 55926552210.

Стягнути з на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електробудсервіс» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві судові витрати на оплату судового збору в розмірі 10 301 (десять тисяч триста одна) грн. 99 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст постанови складений 11 листопада 2016 року)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.